Олександр ОВЧАРЕНКО: «Той час був пов’язаний із сподіваннями про вільну Україну»

0

З Олександром Овчаренком ми заочно познайомилися на Дні добровольця у Макарівському районному Будинку культури. У той день Оксана Герасименко, відомий наш волонтер, вручила йому посвідчення добровольця. Потім багато позитивних відгуків про цю мужню людину ми чули від Юрія Вареника, який особисто знайомий з Олександром.

Після цього ми зрозуміли, що просто не маємо права не познайомитися поближче з Олександром Овчаренком, який є прикладом для більшості атовців. Людина, отримавши важке поранення, не впала духом. Вилікувалася. Повернулася до мирного життя. Будучи інвалідом він не просить допомоги ні у волонтерів, ні у держави. Він власними силами заробляє гроші. Олександр почав в домашніх умовах шити на замовлення різноманітні вироби з тканини. Йому замовляють постільні набори, державні прапори, стяги для військових частин тощо. І це при тому, що його права рука не функціонує на всі сто відсотків.

І саме напередодні Дня Державного прапору ми поспілкувалися з Олександром.

– Пане Олександре, звідки Ви родом?
– Народився на Дніпропетровщині, а з 15 років проживаю на Київщині.

– Як Ви пов’язані з Макарівщиною?
– Після одруження мешкав у дружини в с. Грузьке. Але то в минулому. Зараз там проживають два сини, 13 і 17 років. Майже 15 років пропрацював на різних підприємствах Макарівщини. Одне з них ПАТ НТК «Електроприлад».

OOd– Ви пам’ятаєте події серпня 1991 р.? Що для Вас особисто було пов’язано з проголошенням незалежності України?
– Звичайно, пам’ятаю. Це час, коли ми переїхали на Київщину. Я приймав участь у ході, яка присвячувалась проголошенню незалежності. У цій ході брав участь Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл. Той час був пов’язаний із сподіваннями про вільну Україну.

– Ви брали участь в Помаранчевій революції та Євромайдані?
– У Помаранчевій ні, а на Євромайдані був.

– Наскільки нам відомо, Вас довгий час не брали добровольцем в АТО. Це відповідає дійсності? Розкажіть як Ви потрапили на Схід України.
– Так, через військкомат не брали. Сказали, що таких спеціалістів армія не потребує. Я зв’язківець. Після цього вирішив по іншому потрапити га фронт. Вступив в 5-й окремий батальйон Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор».

– Ви й через Макарівський РВК намагалися піти в АТО?
– Ні, я в Макарівському районі мешкав, але не був зареєстрований. Намагався йти через Іванківський РВК.

OO– Ми чули, що Ви не один були добровольцем зі своєї родини. Це правда?
– Так. Майже рік зі мною на Сході захищав наші кордони мій старший брат Сергій. Ми разом з ним стали мінометниками. Брат теж проживав у Макарівському районі, але після повернення із зони АТО переїхав в інший район.

SO– Учасником яких боїв Ви були?
– Бої в Пісках, шахта «Бутівка», Опитне, Водяне, Авдіївка, де і отримав важкі поранення в травні 2016 року.

– Олександре, де Ви проходили лікування?
– Спочатку мене завезли в польовий шпиталь медичного підрозділу «Госпітальєри», яким керує Яна Зінкевич. Саме там зробили все необхідне в перші години, щоб я вижив. Потім вночі я потрапив в польовий шпиталь міста Красноармійська, де зробили термінові оперативні втручання на внутрішніх органах. Далі була лікарня Мечникова в Дніпрі де проводились операції на руці, ногах. Потім Опіковий центр в Дніпрі де намагались робити пересадку шкіри на нозі, але невдало. Далі був Київський інститут травматології та ортопедії де дороблювали операції по пересадці шкіри. На сьогодні маю статус інваліда війни ІІ групи. Але попереду ще лікування. Адже у мене на нозі відкрита рана.

– А учасника бойових дій маєте?
– Маю інваліда війни. А у нас по закону, або учасник бойових дій або інвалід війни. Два статуси у однієї людини бути не може.

– Під час служби і лікування Вам допомогали волонтери з Макарівщини?
– Під час лікування була організована виставка-продаж учнями шкіл району. Гроші з продажу було передано мені на лікування. У мене десь є фото з цієї зустрічі на території Київського шпиталю. Макарівським РВК вручено значок добровольця.

– Олександре, чим Ви зараз заробляєте собі на життя?
– Шию різні речі під замовлення. На моїй сторінці у facebook можна подивитися (користувач Олександр Страннік – ред.). В основному, прапори. Моя фізична активність поки обмежена, тому поки що так.

– Ви у Грузьке зараз навідуєтесь. Вам відомо про проблему зі свинофермою?
– Навідуюсь до дітей. Про проблеми свиноферми не знаю.

– І, насамкінець, Ваші побажання читачам районної газети.
– Любіть Україну, бережіть своїх близьких. Підтримуйте та допомагайте один одному і в радості, і в горі.

– Дякуємо за спілкування.
– Дякую і Вам.

Бесіду вів Віталій ГЕДЗ.

Додати коментар