Наша маленька перемога у цій великій війні

0

17 вересня – День рятувальника. Професійне свято тих, хто допомагає і рятує, відзначається в Україні щороку, дата встановлена Указом Президента в 2008 році.
Робота працівників рятувальних служб дуже важлива для всього населення, потребує мужності, витривалості, зібраності і постійної готовності прийти на допомогу.
Представники цих мужніх професій – сильні духом професіонали, котрі з честю забезпечують надійний захист національних багатств, життя людей від вогню та стихій.
Рятувальники захищають населення і території від надзвичайних ситуацій – техногенних і природних, запобігають їх виникненню, ліквідують наслідки надзвичайних подій, аварій, катастроф, рятують людей, тварин, майно, займаються гасінням пожеж у мирний час… а що, коли війна?
Коли на Макарів сунули колони ворожої техніки під прикриттям авіації, яка скидала бомби на населені пункти громади, коли жодна із рятувальних служб не могла виконувати свою роботу, Макарів та інші населені пункти нещадно обстрілював ворог, палали сотні будинків, приміщення магазинів, організацій і цьому ніяк не можна було зарадити… Повернувшись у рідне селище та прилеглі села, багато людей залишились без даху над головою на згарищах власних будинків та квартир.
Напередодні Дня рятувальника до мене звернулись мешканці багатоквартирного будинку в Макарові по вулиці Ватутіна, 42, яким завдяки їх сусіду Андрію Скибуну, є куди повернутись… Вони висловлюють щиру вдячність за свої врятовані від вогню квартири. Із неприхованою щирістю бажають своєму рятівнику міцного здоров’я, везіння та Божого благословення на кожному виклику і низько вклоняються за проявлений героїзм і турботу про своїх сусідів.

Історію цієї перемоги над великим і нещадним ворогом має побачити світ. Тому, знайшовши контакти цього рятівника, мені вдалося її дізнатись…

Андрій Скибун – командир відділення 32 ДПРЧ 8 ДПЗ ГУ ДСНС України у Київській області, старший прапорщик, працює рятувальником вже більше 20 років. Він неодноразово рятував людей і їх помешкання від нищівного вогню Можна сказати, звик до цього. Але, у мирний час.

  • А як було на війні?
  • Коли війська окупантів прорвали лінію оборони, бої вже йшли на території Макарівської громади і рятувальники не мали змоги використовувати спецтехніку для рятувальних робіт, її було переміщено на територію іншої громади, але особовий склад нашої Макарівської рятувальної частини перебував у Макарові. Я вивіз на відносно безпечну територію свою сім’ю, а сам із мамою знаходився в Макарові. У березні 2022 року тут тривали жорстокі бої. Моє особисте авто було пошкоджене обстрілами і я на ньому пересуватись не міг. У перервах між обстрілами Макарова я доглядав за тваринами сусідів в районі «Льонозаводу», пробирався до військової частини, коли це було потрібно.
    Ні зв’язку, ні інтернету, жодних комунікацій в Макарові вже не було.
    Такого морозного ранку 10 березня я вийшов з підвалу будинку погодувати сусідського пса. Побачив інших людей на вулиці, які також, як і я не виїхали з селища і помітив, що вони говорять по мобільних телефонах, мені також почали приходити смс. З’явився зв’язок… Через кілька хвилин після цього ворожі «гради» накрили нашу вулицю… і зв’язок вмить пропав… (вже пізніше я зрозумів, що то рашисти навмисно увімкнули зв’язок, щоби визначити скупчення людей, адже не далеко був блокпост військових), та «лупили» вони нещадно по мирних мешканцях і їх будинках…
    Сталося загорання декількох житлових будинків та господарських приміщень, які за лічені хвилини згоріли дотла… Також снаряд влучив у одну з квартир багатоквартирного будинку по вулиці Ватутіна, 42. Там майже всі мешканці евакуювались ще на початку березня, залишилось лише 10% людей, які перебували зі мною у підвалі. Власників квартири, яка горіла також не було. Полум’я дуже швидко охопило всю квартиру і туди вже потрапити не можна було ніяк. Вогонь почав розповсюджуватись на сусідні квартири…
    На той час пожежної техніки в частині вже не було, бійців також. У мене вдома було лише 2 моїх вогнегасники… І я вирішив боротися з вогнем і спробувати врятувати цей будинок.
  • Як Ви це робили самі?
  • Було дуже тяжко. Бо людей було дуже мало (серед них декілька сусідів похилого віку). Такі пожежі ми локалізовували та гасили лише за допомогою спецтехніки і великої кількості речовин для гасіння пожеж, зокрема води. А тут води в Макарові вже не було другий тиждень.
    Але ми змогли організуватись і швидко сформували свою міні пожежну бригаду. Це були не тільки мешканці цього будинку, а й люди з інших домівок. Допомагали всі! Хто, де міг, шукав воду і зносив пляшки, бутлі та відра з водою до місця пожежі. Ви можете собі уявити, коли у твоєї сім’ї є пляшка води, ви у заблокованому містечку, на околицях якого йдуть бої, водопровід вже давно перебито і ви не знаєте, коли зможете дістати води для своїх рідних! Тоді це була не просто вода, це ковток життя для людей за ціною золота! І люди віддавали останнє…
    Велика подяка від мене особисто Терещенку Сергію, Горбаню Миколі, Левченку Віталію, Кавуну Миколі які надзвичайно мені допомагали в гасінні пожежі.
    На першому поверсі ми вже не могли зайти в квартиру, була дуже сильна пожежа, здійснили деблокацію дверей в іншій квартирі, де полум’я пробралось через балкон і почала горіти вже кімната. Видимість була дуже погана.
    Зі мною завжди була бійцівка, не було найголовнішого шолома і засобів індивідуального захисту, навіть протигазу. Справа у тому, що коли відкривались двері в квартиру, яка горіла, весь дим ішов на мене і взагалі нічого не було видно, коли за мною двері закривали, дим хоч трохи розсіювався і я міг побачити, як десь серед диму жевріє полум’я – туди я лив воду, яку мені до дверей підносили люди.
    Це вдалося мені з третього разу. Перші два рази я падав і виливав воду через те, що нічого не було видно і я не знав розташування меблів і речей у кімнаті.
  • Чи була у Вас думка покинути гасіння пожежі, коли не виходило?
  • Ні, не було, ні на хвилину. За мною були люди і серед них ті, хто живе у цьому будинку. Я намагався врятувати їхні домівки, вони в мене вірили і я не міг відступити назад. Хоча це було дуже ризиковано, гасити таке полум’я без засобів індивідуального захисту. Я й зараз відчуваю той угар в легенях.
    З третього разу у мене вийшло. Коли я виливав відро з водою на полім’я, лягав на підлогу і повз на голос, мене гукали за дверима, швидко відкривали, декілька хвилин відпочинку, знову хапав відро, затамовував подих і так все по колу. За пів години нам вдалося загасити полум’я. Я просто впав біля дверей, мене витягли на вулицю окинули головою у крижану воду і я прийшов до тями…
    Це була моя сама тяжка пожежа за всі 20 років роботи рятувальником.
    По-перше, у мене не було спецодягу, техніки, засобів індивідуального захисту і обмежені запаси води.
    По-друге, якщо б зі мною щось трапилось, я знав, що мене ніхто не врятує (коли ми працюємо командою професійних рятувальників, один одного страхуємо), а тут я не міг собі дозволити ризикувати людьми. Тому, сказав їм лише гукати мене і ні в якому разі не йти туди!
    Але разом ми побороли цей вогонь. І це була наша маленька перемога у цій великій війні! Якщо б пожежа поширилась далі, в будинку вигоріли б під’їзди, більшість квартир і повністю міг би згоріти дах…
Врятований Андрієм та іншими не байдужими людьми будинок по вул. Ватутіна, 42 зараз виглядає так
  • Як Ваше керівництво відреагувала на Ваш подвиг?
  • Я нікому про це не говорив.
  • Коли-небудь шкодували, що обрали таку професію?
  • Жодного разу, ні. Якщо жалкуєш, то немає що там робити у професії рятувальника. Тут доводиться рятувати не тільки людей, їх помешкання, ми виїжджаємо на ДТП, рятуємо тварин. Часто ризикуємо своїм життям не тільки щоб врятувати людину. Мабуть тому, з роками у мене це вже професійне – рятувати! Я люблю свою професію, своїх колег, сусідів, люблю свій Макарів і Україну. І вважаю, що за Перемогу ми маємо боротись кожен, як вміє, бути корисним сьогодні для інших, щоби для нас усіх настало мирне завтра!
    Спілкувалася Марина ТОКАР
  • На момент виходу цього матеріалу в газеті “Макарівські вісті”, до Дня рятувальника Анлрія Скибуна було нагороджено нагрудним знаком “Знак пошани” від Державної служби з надзвичайних ситуацій України. Нагорода знайшла свого Героя!

Додати коментар