ХТО ШУКАЄ, ТОЙ ЗНАХОДИТЬ… Про хлопця, який живе в Макарові і створює мультфільми

0

Це інтерв’ ю ви повинні були прочитати 25 лютого 2022 року. Але війна не дала змоги вийти нашій газеті друком. Проте, цей матеріал має побачити світ і наші читачі.

Як чудово, коли людина має справу до душі! Коли вона знаходить радість у плодах своєї праці, то й саме життя стає повноціннішим. Класичну фразу, що щастям є те, коли ти займаєшся улюбленою справою нагадала мені зустріч і знайомство з юнаком, макарівцем, якого звати Іллья Логінов. А було це так…

Я стояла на березі Здвижа й милувалась заходом сонця. Це була вражаюча картина: якраз по небу рухалась повільно, ніби пливла повітряна куля (правильна назва?). Її відображення теж пливло у водах Здвижа і все це, як свічка, освітлювало призахідне сонце. Я роззирнулась у всібіч, хотіла попросити когось сфотографувати кілька кадрів і раптом побачила юнака, котрий теж прийшов на берег річки. Звернулась до нього зі своїм проханням і він люб’язно погодився зробити кілька знімків та надіслати на редакційну пошту «Макарівських вістей». А потім ми йшли парком. Познайомились. Виявилось, що Ілля, теж любить дивитися на захід сонця. І слово до слова – зав’язалась розмова про те, що він народився в Макарові, про дитячий садочок «Теремок», навчання в школі, про те, як з дитинства захопився мультфільмами і залюбки перемальовував Діснеєвських персонажів, як потім все це переросло взагалі у любов до малювання, про мрії і про те, збуваються вони чи ні, про літературу й мистецтво. Ось тут і дізналась я, що Ілля – художник і що він причетний певною мірою до … мультфільмів!

  • І як так сталося, що ти почав займатися такою незвичайною справою?
  • У дитинстві (та й досі) я любив мультфільми. Особливо Діснеєвські. Коли виріс, то часом думав, а чому вони створені тільки для дітей? Закінчив школу, став студентом Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Вчився на видавничо-поліграфічному факультеті.С кажу по правді, що не дуже подобалась мені та наука, я не бачив перспективи росту, мені було не дуже цікаво
    Та ось одного разу ми катались на велосипедах з другом і однокласником Вітею Катерленком і в мене спонтанно виникла ідея – а чому б нам не спробувати створити свій мультфільм? Невенличкий, хвилин на п’ять. Друг підтримав мене і ми активно взялися до роботи. Придумали назву.
    Робили мультик вечорами, паралельно навчаючись обоє в університеті (Вітя теж був студентом, тільки іншого факультету), плануючи свій час так, щоб і не відставати у навчанні, і займатись цим фільмом.
  • А ти цей мультфільм робив на чиєсь замовлення або як на подарунок комусь? Чи просто для себе, щоб побачити, що з цього вийде?
  • Звичайно, для себе. Хотілось спробувати, чи вийде така справа? Це був цікавий досвід, хоча у нас не було якоїсь послідовності, планування, практики. Була мрія і ми працювали, щоб її здійснити. На цю роботу пішло у нас аж вісім місяців! До речі, я його зробив своєю дипломною роботою по закінченню навчання в університеті.

Посилання на мультик: https://www.youtube.com/watch?v=t9CaznR8MJI
  • Навіть так?! І яким же вийшов той мультфільм?
  • Не жахливий, відразу скажу вам. Нормальний. І що важливо, ця робота над ним показала, що навіть не маючи відповідних навичок, але є величезне бажання творити, то можна досягти успіху.
  • Цілком згодна з тобою! А який сюжет у мультфільму? Він для дітей?
  • Ось бачите, Ви теж вважаєте, що мультфільми створюються для дітей? Казочки такі собі? До цього всі звикли. А як на мою думку, то це тільки форма така, а мультфільми мають право на життя і в дорослій аудиторії. Тому ми з другом спробували зробити його, орієнтуючись на старше покоління. Ми, правда, трохи перемудрили з драмою – це була розповідь про дівчину, яка втратила батьків, росла в дитячому будинку, про їх сирітську долю, як вона переживала труднощі.
    А досвіду ж сирітського життя у нас не було! Ми народились і виховувались у повноцінних сім’ях, тому образ дівчини-сирітки вийшов трохи нещирим, як ми згодом зрозуміли, аналізуючи його. Але ще раз скажу, що в процесі роботи над ним, виявилось, що маючи велике бажання щось зробити, то ти зробиш навіть те, що ніби за гранню можливого.
  • Що ж було далі?
  • А далі почався мій шлях в поточній професії, новий період життя. Як художник мав певний досвід, але вивчав основи художніх персонажів і малював – це мені подобалось і було цікаво робити персонажів для мультфільмів, для реклами, моделі для ігор. Та хотілося більшого, тому наразі я вже як «комп’ютерний скульптор» – 3D-художник. Тобто, образно висловлюючись, з «цифрової глини», так би мовити, ліплю. Прийшов до цього поступово, почав вивчати основи дизайну персонажів. Тут мені дуже пригодились знання з малювання. А крім того, ще навчався на різноманітних і багатьох(!) курсах. Часто я прокидався о 4-й годині ранку, щоб в ЮТУБІ переглянути в трансляції проекти деяких художників, зробити для себе потрібні записи.
    Ось щодо курсів скажу таке: багато хто з новачків, котрі починають якусь свою справу, кидають навчання уже на першому етапі, бо море інформації з курсів просто «захльостує». Людина починає губитися в тих чи інших курсах і врешті решт втрачає час та бажання навчатися далі. Тож рекомендую початківцям чітко усвідомити, що вони хочуть робити і старанно вишукувати потрібний напрямок у навчанні.
  • Ілля, а зараз що є у твоєму робочому графіку?
  • Останні три місяці працював як фрілансер, тобто без постійного місця роботи, із різними незалежними замовниками. Виконував роботу в режимі онлайн, вдома. І ніби вона й цікава, і ніби я був вільний у часі… Не треба було їздити кудись в офіс, дотримуватись розпорядку робочого дня, Але коли постало питання заробітку, то тут виникла проблема – не було фінансової стабільності. Отож я вирішив перейти конкретно працювати в ігрову компанію.
  • В якості художника?
  • Як 3D-художник. Мені дуже подобається ця робота. Я розробляю персонажі і їх потім анімують. Мені подобається шукати нові форми, цікаві дизайни.
    Ви ж колись теж любили класичні мультфільми? А як вони робились, знаєте? Так ось, кожен їх кадр малювали на папері. Це формат 2D. У ньому не було об’єму. А сучасні мультфільми створюються за допомогою комп’ютера у форматі 3D, коли кожен персонаж має об’єм, моделі, як ляльки. Вони рухаються.
  • А чи були в тебе спроби ще зробити мультфільм – собі або друзям, або комусь як такий шикарний подарунок?
  • О. ні! Та перша наша з Катереленком спроба показала, що для такої роботи потрібна команда спеціалістів, техніка і, звичайно, багато часу. Я вирішив для себе, що краще бути класним спеціалістом в чомусь одному, ніж «посередністю» в усьому. Тому я зараз надаю перевагу тій справі, в якій я можу стати успішним.
  • А з ким ти раніше співпрацював?
  • Перша моя робота була у студії Української анімації «Анімаград». На той час уже був зроблений мультфільм «Викрадена принцеса» і йшла робота над проектом «Мавки» (за мотивами твору Лесі Українки). Творчий процес розтягнувся на довгих вісім років. І ось ми з молодшим братом Максимом якось втиснулись у цей проект і попрацювали там майже рік, побачили всю «кухню» у створенні мультфільму.
    В принципі, це був цікавий досвід, який наповнив нас обох новими життєвими враженнями. Ми відчули, що значить працювати в одній команді. Що ще мені сподобалось? Такий був випадок.
    Коли ми з братом прийшли на студію, то мені дали таке тестове завдання: зробити по малюнку персонажі. Але так як це була моя перша робота, то я вклав у неї всю душу і більше того – зробив персонажі по тестовому малюнку, зробив свій малюнок і до нього теж своїх персонажів та ще й один варіант – про всяк випадок. Постарався на всі 100%.
  • Ти часом не переборщив?
  • Відверто кажучи, мені той тестовий малюнок не сподобався, був якийсь «слабенький». І я вирішив, що його можна зробити кращим!
  • Як же відреагували на твою самодіяльність студійці?
  • Вони були просто вражені моєю роботою – так вона сподобалась їм. Сподобалась моя сміливість, ініціатива, свіже бачення і вирішення завдання. Тому й запропонували переробити всіх персонажів мультфільму. Я це зміг би зробити, але ж подумайте: багато було зроблено до мене, витрачені кошти. Отож вирішили залишити все, як є.
  • Ілля, а яким ти бачиш свій життєвий шлях надалі? Ти ще будеш шукати себе в якійсь новій справі, чи зупинишся на цьому, що є?
  • Наразі мої плани спрямовані не стільки на творчості, скільки власне на саме життя, хоч творчість це теж вагома його частина.
  • Спілкуючись з тобою, я виділила в твоєму житті три такі лінії: перша – це творчість, реалізація своїх ідей, самовираження свого таланту; друга – при цьому всьому ще і навчання, а третя лінія…доповни мою думку!
  • Це сім’я, друзі, оточення. Поки я був дуже зайнятий роботою, признаюсь, в яку занурився з головою, повністю сфокусувався тільки на собі, то не так часто виходи в на контакт з друзями, однокласниками. Скоріше всього вони були ініціаторами наших зустрічей. Якось я усамітнився. Ви теж помітили, що я прогулююсь по парку сам? А хочеться частіше з друзями подорожувати, побачити, як живуть інші народи. Хоча ми вже побували в Парижі, Амстердамі, Гамбурзі.
    А щодо першої вказаної Вами лінії – про творчість, то у планах маю зроби ти свій курс по створенню персонажів. Я розумію, що у мене вже є чимало досвіду і в цьому причина, чому я довгий час працював як фрілансер – тому, що займався цим курсом. Адже коли ти на основній роботі, то залишається обмаль часу на творчі проекти, просто немає сили. Так ось я вже написав сценарій курсу, назви розділів і залишилась тільки виробнича частина – записати всі відео по створенню персонажів, озвучити весь сценарій і змонтувати його.
  • Це цікава робота, скажу тобі. А чим займається твій брат Максим?
  • Ну, не буду стверджувати, що брат наслідує мене в усьому (як молодший старшого). Ми якось ідемо паралельно по життю. Коли я з Катерленком почав робити вже згадуваний мультфільм, то Максим бачив нашу творчу діяльність, наш ентузіазм і просто не зміг всидіти на місці – йому теж захотілось щось робити. І брат почав у Інтернеті вишукувати якісь уроки. До речі, він був першим, хто натрапив на це 3D. Максим побачив, як у цьому форматі хтось робив модель чашки і так загорівся бажанням освоїти його, що згодом зробив у 3D нашу ванну кімнату і це в нього вийшло дуже вправно.
    Придивившись до роботи брата, я був вражений можливостями цього формату і взяв на замітку для себе – може колись знадобиться, в майбутньому. І таки він знадобився! Отож наразі ми обоє стали спеціалістами. Моя спеціальність – це створювати персонажі, а Максимова – змусити їх рухатися, показувати якусь емоцію, тощо.
    В усякому разі ви обоє шукали і знайшли справу до душі! Ви – молоді, маєте попереду ще чимало часу для професійного росту, набування досвіду, розкриття якихось нових граней таланту. Від імені всіх читатів «Макарівських вістей» і від себе особисто бажаю вам успіхів, натхнення і здійснення найзаповітніших мрій!
  • Щиро дякую!
  • І я дякую за цікаве спілкування!
    Я поцікасвилась, як склалась подальша доля Іллі після деокупації Макарова. Він та його сім’ зараз мешкають в Макарові, хлопець повернувся до своєї улюбленої справи і працює, там, де й працював до початку повномасштабної війни. У нього багато планів на майбутнє і сподівань, що воно в України буде яскравим і добрим, як герої його мультфільмів!

Спілкувалася Тетяна ЯСИНЕЦЬКА

Додати коментар