Про Макарівський ліцей №1 як «харчовий фронт» оборони Макарова

0

Про мою рідну школу… Зараз цей заклад носить назву Макарівській ліцей №1. Тут до 24 лютого 2022 року навчалися 1059 учнів, працювали 114 педагогів обслуговуючий персонал. Люди жили звичним життям, будували плани, мріяли, вчилися та вчили… Та чийсь хворий розум вирішив, що досить пора «освободіть»… А на ранок 24 лютого цей заклад чи не першим прийняв на себе відповідальність харчувати військових, чоловіків з ТРО Макарова, а згодом і просто мешканців нашої громади, що залишились без жодних комунікацій та харчів.
Завжди усміхнена енергійна жінка, директорка Макарівського ліцею, яка в прямому сенсі слів «жила і живе життям своєї школи до, під час і після війни» Надія Українець, зі сльозами на очах розповідає:
О 6.00 год. ранку 24 лютого мені зателефонували з відділу освіти, молоді, фізичної культури і спорту Макарівської селищної ради, запитали, чи зможемо ми в ліцеї організувати гарячі обіди для військових ЗСУ та Нацгвардії. Я без вагань відповіла, що так. Адже напередодні у закладі були проведені закупи продуктів харчування. І так, як із введенням військового стану, навчання було призупинено, то і я, і працівники закладу погодились вийти на роботу і готувати для військових. Ніхто із нас тоді й подумати не міг, що додому більшість із нас уже не повернеться перед евакуацією на декілька місяців…
Надія Миколаївна показує мені блокнот, де її рукою написані прізвища працівників ліцею:
Надія Українець,
Лариса Барильченко,
Яна Суходольська,
Ніна Савенок,
Надія Шевчук,
Марія Нестерчук,
Микола Сліпенко,
Марія Чумак,
Володимир Невмержицький,
Ганна Прокопенко,
Ліна П’ятова,
Віктор Бачинський.
А над ними напис: «Працювали з 24.02.2022 року по 07.03.2022 року».
Жінка розповідає далі:

  • 24 лютого ми приготували сніданок та вечерю на 93 особи, ввечері ще встигли з’їздити додому і вже з 06.00 год. 25 лютого до ранку 07.03.2022 року ми із ліцею не виходили.
    З 27 лютого у закладі про всі комунікації і наш колектив продовжував готувати сніданок, обід та вечерю для наших героїв-захисників із ЗСУ, Нацгвардії та ТРО Макарівщини у підсобних приміщеннях ліцею.
    Між своїми «виїздами» на завдання хлопці жили з нами, як одна сім’я. Носили воду, заправляли газові балони, привозили продукти харчування.
    Найбільшу кількість обідів ми готували на 413 чоловік! Щодня їх кількість змінювалась. Ми писали потреби у продуктах, складали меню на день і на певну кількість осіб. Коли дуже було небезпечно під обстрілами, я загадувала дівчатам складніші страви для приготування, щоб хоча б трохи відволікатись) Чи страшно було нам? Мабуть, що так. Але тоді ми навряд чи розуміли, що те, що відбувалось, не можна уявити навіть у фільмі жахів…
    Поряд із військовими, не мали ми морального права залишити свій «харчовий» фронт! Я неодноразово повторювала своїм працівникам, що нікого не тримаю на роботі, але ніхто з них не покинув свого «посту»… за що я доки житиму, буду їм вдячна. Адже сама я б не впоралась без моїх безстрашних і невтомних освітян. Які пожертвували усім, чим могли, щоби організувати побут для тих, хто захищав Макарів.
    У нас із ними склались дуже теплі, родинні відносини. Є багато чудових історій для розповідей нашим наступним поколінням: героїчних, трагічних, смішних і повчальних. Але війна триває… тому про військових – після нашої Перемоги!
    Ми і надалі продовжували підтримувати наших героїв, та 7 березня о 05.20. год. ранку Макарів накрило «Градами». Були влучання в наш ліцей. Будівлі зазнали страшних руйнувань.
  • Хлопці з ТРО нас вивезли спочатку у підвали будинків в Макарові, а потім мене евакуювали рідні. Усі працівники ліцею також евакуювались. Як згадую свій стан того дня, не можу стримати сліз. Коли мене з моїм сином привезли до рідних на Західну Україну, я ще довго не могла прийти до тями. Два тижні ні з ким не розмовляла.
    Дуже було морально важко перенести, що ми тут пережили, як там наш Макарів, і чи побачимо ми коли-небудь свій дім і свій ліцей…
    Але, коли згадувала, які хлопці боронять наше селище, які вони міцні духом і як сильно люблять Україну, не було жодного сумніву, що втримають і відженуть ворога. Вистояли і не дали взяти Макарів, вигнали окупантів із нашох землі.
    На Західній Україні ми зустріли добрих, щирих людей. Вони допомогли нам пережити ці страшні дні хвилювання за Макарів. Там ми познайомилися із прекрасними людьми з організації «КАРІТЕС», де молодь з особливим потребами, як мій син відчувають свою важливість і потрібність у світі. Він не просто побув у іншому місці на час активних боїв, а знайшов нових друзів, вчителів та щирих людей. А пережити йому довелось, те, що й мені. Адже він також був у ліцеї зі мною майже весь час.
    З початку повномасштабного вторгнення наш навчальний заклад перейшов у роботу он-лайн режиму. Усі педагоги, хто мав можливість проводили навчання з учнями ліцею, надавали психологічну допомогу і просто підтримували один одного.
    Ми повернулись в Макарів… Він понівечений рашистською ордою, багато з тих хлопців, з ким ми ділили хліб на столі, залишились Героями навіки у наших спогадах і вдячності, за те, що до останнього боронили Макарів і не пустили сюди ворога.
    У 11 педагогів нашого закладу житло повністю зруйноване, у 48 – пошкоджене. Під час евакуації з рідними загинули два учні нашого ліцею (5 та 9 класів).
    Окрім будівель закладу, було нанесено великої шкоди рослинам на подвір’ї ліцею. Та ми підлікували кожну ранку від осколків на кожному деревці, кущику. Наші клумби знов квітнуть, а банер із зображенням нашого Прапора не зачепив жодний ворожий снаряд!
    Усі установчі документи ми надійно сховали від рашистів і вони всі збереглися. Будівля ліцею дуже пошкоджена і з кожним дощем руйнується все більше. Я стукаю в усі чиновницькі кабінети, прошу врятувати наш храм науки. Адже свято вірю, що цієї осені діти Макарівського ліцею мають сісти за парти в його стінах!
    Я щиро вдячна небайдужим представникам бізнесу та депутатам Макарівщини за яку допомогу, яку ви надаєте нашому закладу. Дякую, що розумієте важливість організації комфортних умов для наших дітей, бо вони – майбутнє України, за яке так гірко нам доводиться воювати на усіх фронтах.
  • Я вдячна усім педагогам, за їх роботу і допомогу в організації вручення свідотств про закінчення 9 та 11 класів, за наші маленькі душевні свята на подвір’ї ліцею для наших випускників. За те, що зустрілись, обійнялись із учнями, поплакали і посміялись разом…
    Цього року ми випустили в життя 46 учнів. Навчатись в ліцеї залишились 1011 наших діток. І вже встигли прийняти на навчання 45 першокласників! Життя триває…


  • Дітям особливо важко переживати війну, розлуку з рідними та друзями і їх найбільше бажання – повернутись до ліцею на навчання. Ми дорослі маємо зробити все, щоб це відбулося: повернути в Україну мир та відбудувати для них заклади освіти! Україна є і буде, вільна і незалежна ми це маємо показувати нашим дітям щодня, вчити їх любити, захищати і пишатися Батьківщиною у живому спілкуванні у рідних стінах нашого ліцею, а не з моніторів комп’ютерів! Принаймні я ніколи не перестану за це боротись! Дякую усім, хто поруч!
    Директор Макарівського багатопрофільного ліцею №1 Надія Українець

Записала Марина ТОКАР

Додати коментар