«Макарівщина схиляє голову перед своїми захисниками…»

0


Продовжуємо рубрику «Макарівщина схиляє голову перед своїми захисниками…» спогадами про мешканця Калинівки, нашого Захисника та Героя Олександра Кирпача

Олександр народився 11 липня 1974 року в селі Калинівка. У своєму рідному селі він збудував будинок, одружився став батьком і дідусем, працював та нікому не відмовляв у допомозі… не відмовив він і в допомозі військовим, коли пішов у розвідку на позиції ворога…

“Дуже важко, коли йдуть найрідніші…і ці рани не лікує ні час, ні обставини», – зі сльозами говорить дружина Олександра Людмила.
Вона згадує, яким чуйним, добрим та безвідмовним до людського горя та потреб був її Сашко. Він ніколи не брав участі у бойових діях, працював електрозварювальником на СТО. З першого дня повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, він записався в лав ТРО Макарівської громади і патрулював вулицями рідної Калинівки. Дружині ніколи не розповідав про те, що відбувається на околицях громади, що ворог так близько… але завжди приходив додому і заспокоював, казав, що все буде добре.
«Ввечері 1 березня він не прийшов, як зазвичай, додому. Я не спала всю ніч, дуже хвилювалася за нього. Та й бахкало вже зовсім близько і було страшно. До ранку себе заспокоювала, що він напевно комусь допомагає, десь возить харчі, чи ліки і вранці він обов’язково прийде додому снідати… не прийшов. І тільки, як розвиднялось надворі, я відразу пішла його шукати. Дочці нічого не сказала. Я оббігала все село, питала на блок-пості у наших хлопців. Дізналась, що він і ще двоє його знайомих Сергій Заборовець та Олександр Радченко поїхали кудись, а куди, ніхто не знав. Я була у цих чоловіків вдома, питала в рідних, у них не було жодної інформації. І Сергій, і Сашко також зникли. Потім від знайомих дізналась, що вони малися їхати до лісу, у розвідку позицій ворога…
Тоді я вирішила сама, будь, що буде, знайти свого Олександра і н, неодмінно живим. Добре знаю наші посадки в Калинівці, тому вирушила до лісу пішки шукати. Скільки ходила, не пам’ятаю… Тоді я навіть не усвідомлювала, як небезпечно було у тому лісі. А машину його знайшла. Вона стояла відкрита на галявині, ключі лежали поряд на сидінні. Перелякалась, шукала сліди крові, але не знайшла. І Саші мого поряд також не було. Живий! Подумала, треба шукати.
Потім я ще повернулася в село, зустріла його колегу по роботі Юрія, розповіла, що знайшла машину. І ми вже разом пішли до лісу шукати мого Сашка. Підійшли до авто і Юрій вказав мені, що багажник прострілений. Ми нарахували 12 отворів… Я ніколи не бачила слідів від куль, тому відразу і не зрозуміла, що то може бути. Юрій відкрив багажник… так був мій чоловік, моє життя, моя відрада, моє одвічне щастя та любов…
Я відразу кинулась, щоб обійняти… але Юрко зупинив. Він сказав, що Сашко сам туди не потрапив і авто, і його тіло можуть бути заміновані.
Третій раз до машини ми вже прийшли з військовими ЗСУ. Які, оглянувши авто, зробили висновок, що припущення Юри вірні.
Не пам’ятаю, як це було, бо мій мозок і досі відмовляється в це вірити… З машини мого Сашка так і не вдалося витягти, його тіло згоріло разом з нею…


Його роботою і захопленням були автомобілі… а найбільше він любив свою сім’ю і нас дівчат: дружину, доньку, онучку та Україну.
Він нікого ніколи не ображав, нехай люди скажуть… що про Сашка Кирпача з Калинівки тільки хороше було чути.
5 березня ми поховали свого чоловіка, батька, дідуся у себе на городі і поїхали в евакуацію, бо маємо маленьку онучку і донька вагітна…
Не далеко від тіла мого Саші, знайшли і його побратимів, з якими, як потім виявилось 1 березня вони поїхали у розвідку до ворожих позицій. Тоді рашисти ховались у нашій посадці, а хлопці з ТРО розвідували їхні позиції та передавали інформацію ЗСУ. Кажуть, 2 чи 3 березня по позиціям рашистів ЗСУ здійснили обстріл і ворога було розбито…
Моєму Олександру посмертно було вручено нагрудний знак «За оборону рідної держави. Макарів», цього року йому мало б виповнитись 48 та не судилось…


Дай Боже жити нашим дітям та внукам у мирній Україні і ніколи не забувати, дійсну ціну мирного неба, ясних світанків і тихих ночей над Україною…»
Записала Марина ТОКАР

Додати коментар