А У ВІНОК ВПЛІТАЄТЬСЯ Й ЛЮБОВ…

0

Дівчинка змалку любила все красиве: квіти, природу, а особливо – плести віночки… Її завжди приваблювало весільне фото бабусі, на якому вона була зображена у віночку. В чорно-білому кольорі віночок здавався таким тендітним і напівпрозорим, як диво-корона. Він магнітом притягував до себе увагу.
Мала годинами захоплено розглядала елементи його прикрас: воскові краплинки, пружинки, квіточки, листочки, намагаючись зрозуміти з чого ж він був зроблений? Не раз запитувала про це у бабусі. Але та тільки й відповідала, що з паперу.
Така відповідь не влаштовувала: Юля дивувалась – як же можна було зробити з паперу таке прозоре і тендітне диво? Бувало годинами вдивлялась у таємниче фото, уважно розглядаючи віночок, всі елементи його прикрас, і фантазувала… Навіть запитувала у бабусі – хто ж їй виготовив його? Бабуся тільки пам’ятала, що замовляли вінок у жінок з їхньої вулиці…
Саме бабуся (татова мама), Василина Миколаївна Лопата й подарувала своїм онучкам фабричні вінки зі стрічками, бо дуже хотіла, щоб вони, як і вона колись у юності, ходили у віночках…

Бабуся


Минули роки, але оте враження з дитинства і бажання докопатися таки до «істини» не минуло безслідно, а вилилося у незвичайне хобі, дякуючи якому, Юлія Кириленко відкрила і продовжує відкривати для себе та оточуючих цілий пласт нашої культури, пов’язаний із таким чудовим і важливим її елементом – як дівочий віночок.
Мало того, Юлія ще зайнялася й створенням власноруч такого ж дива, реконструюючи його із давніх зразків, які колись носили ще наші пра-пра-прабабусі. Тепер вона знає, з чого робилися всі ті цікаві елементи прикрас. І сьогодні продовжує розшифровувати своє захоплення з дитинства, вивчаючи традиції, знаходячи матеріали, знайомлячись з особливостями кожного регіону, практикуючи технології виготовлення, і вносячи свої родзинки, створюючи сучасні моделі… А також робить «дідухів», оформляє фотозони і декорації, долучається до організації свят та проводить відкриті майстер-класи.

Начерена з с. Небелиця у весільному вінку


А допоміг розкритися її таланту доленосний випадок – зустріч у Козацькому таборі «Тетерівський Кіш», засновником якого є Сергій Шевченко (с. Городське Житомирської області) та з режисером і фотографом Іваном Кравчишиним. Відтоді й почалася цікава творча співпраця.
Виготовлення декорацій з природного матеріалу та вінків на святкування Івана Купала для документального фільму «Древо» ( із серії «Купайло», режисер Наталія Кравчишин), який знімали в Козацькому таборі «Тетерівський Кіш». До речі, для фотостудії Наталії разом з нею Юлія виготовила шикарне плаття з колосків!
Також пам’ятною стала участь зі своїми творчими роботами з природного матеріалу у Святі зажинків, яке проводив культурно-мистецький центр «Поліська хата». Виготовила Юлія і серію вінків для документального фільму «Життя Івана» (режисер Андрій Лисецький).

Віночок з 200-ми восковичками
Вінок Покуття отримв Гран-Прі


На прохання режисера Івана Кравчишина виготовила дванадцять тематичних віночків діткам-моделям для фото в календарі «Щедрик», присвяченого 100-й річниці з дня першого виконання «Щедрика» в обробці Миколи Леонтовича… Крім того, Юлія організувала виставку своїх вінків на День села Калинівки за підтримки Макарівської селищної ради і на запрошення голови Вадима Токаря.
На Всеукраїнському національно-патріотичному благодійному фестивалі «Віночок миру і добра», який проходив у Печерському ландшафтному парку «Співоче поле», Юлія отримала І-е місце в номінації «Дизайнерський вінок» та «Гран-Прі» за красивий вінок «Покуття». А в 2020 році навіть взяла участь у цьому ж конкурсі в он-лайн форматі вже у якості не тільки як конкурсантки, але як і член журі.
Юлині вінки «Обжинковий» та «Спасівський» прикрашають першу сторінку українського журналу «Жінка» та природничий журнал «Колосок»…І це ще далеко не всі досягнення майстрині. Від неї я дізналася дуже багато цікавого, про що й відбулася наша розмова.

  • Юлія, так з чого ж таки були виготовлені всі ті незвичайні прикраси у бабусиному віночку, що полонили Вашу увагу в дитинстві?
  • Ті пружинки робилися з дроту, обгорнутого папірусним папером, а ті надзвичайні крапельки робилися з воску. Тепер я знаю, – щоб виготовити одну таку воскову крапельку (восковицю),потрібно аж 40 разів занурити її у парафін! Це зараз я для цього розплавляю свічки, а раніше парафін просто продавався у брусках.
    Є у мене дитячий віночок, зроблений на замовлення, в якому окрім листочків та інших прикрас лише одних таких восковичок – 200 штук, тому він доволі важкий. Звичайно, зараз не складно знайти готові набори для подібного хенд-мейду, але мені цікавіше підбирати матеріали і робити заготовки самій.
  • А розкажіть, будь ласка, яким чином відбуваються Ваші реконструкції?
  • Якось чисто випадково дізналася, що у родині моєї колеги зберігається весільний вінок, притаманний їхньому регіону (село Небелиця, в минулому Макарівського району). У 1977-му році, виходячи заміж, одна з її родичок захотіла саме такий автентичний головний убір, який купували на Сінному базарі у Києві. Хоча на той час вже широко використовувалися фабричні вінки. Він був у біло-зеленій гамі, виготовлений з провощеного паперу. Побачивши його на фото і наслухавшись розповідей про цю цікаву історію, я загорілася бажанням, і відтворила такий самий вінок.
    Зауважу, кожному регіону притаманні певні особливості: віночки відрізнялися за формою, набором елементів декору та навіть кольором квітів. На Київщині – робили високий паперовий різнокольоровий або білий вінок. Спочатку наречені виходили заміж у кольорових віночках, пізніше – наречені були у білих віночках, а дружки – у кольорових.
    У Бориспільському регіоні вінок схожий на Київський, але по центру його обов’язково повинна була бути велика червона квітка. На Гуцульщині вінки особливо багаті – в елементах їх декору і камені, і вовна, пряжа, намистинки з дутого скла, металеві прикраси, пір’я.
    Крім того, в середину головного весільного убору обох наречених (нареченій – під зачіску, нареченому – під капелюх) обов’язково ховався особливий обереговий віночок, до якого входили мед, сіль, різнотрав’я.
    Раніше не всі мали можливість носити куповані прикраси, тому дівчата з бідніших верств робили собі віночки та намиста з живих квітів, плодів, трав і різноманітного природного матеріалу, а вже багатші – робили вінки з паперу і доповнювали коштовностями. Але голова дівчини обов’язково мала бути прикрашеною хоча б квіткою, тому на кожен день використовували живі квіти.
    Ще колись для прикрашання ялинок купували скляні гірлянди, а потім – використовували їх, коли виготовляли вінки. Переважно це було популярним на Одещині. Там дівчата носили вінок, який раніше називали «Цукерочка». На нього пришивалося багато скляних намистин та використовувалась для оздоби кольорова фольга. Я виготовляла такий віночок на замовлення для конкурсу «Міні-міс Україна», тільки замість кольорової фольги використала в ньому для оздоби кольорові обгортки від цукерок, бо не змогла знайти такої ніде у продажу.
Донька Марійка у віночку з мушлі
  • А над чим Ви зараз працюєте?
  • В даний час співпрацюю з професійним фотографом Андрієм Котлярчуком. Висилаю йому свої творчі роботи (віночки, дідухи, намиста та вінки з річкових мушель, обрядові маски Кози, Діда), а він їх фотографує на чорно-білу плівку для показу на виставках у Києві.
    Разом з вихованцями фольклорного гуртка «Шлях-доріженька» Макарівського ЦТДЮ імені Д. Туптала, (керівник Марія Шевченко), куди ходять і мої діти – Ольга, Марія та Любомир, – виготовляла реквізит для новорічних заходів. Взагалі планів маю багато і, по можливості, намагаюся втілювати їх у життя.
  • Чи плануєте влаштовувати персональну виставку своїх робіт у Макарові? І чи розглядали питання проведення своїх майстер-класів у Інтернеті?
  • Щодо персональної виставки, то якщо знайдуться зацікавлені у ній люди, – я з радістю надам свої роботи. А щодо майстер-класів, то зараз не маю такої можливості, адже більшу частину свого часу приділяю основній постійній роботі (працюю головним спеціалістом зі страхування в ПАТ НАСК «Оранта»), а для хобі – то вже вільний час.
Донька Оля у квітковому вінку

Зяняття у гурку Шлях-доріженька
Цукерочка
Плаття з колосків
  • Щоб Ви порадили початківцям, які хочуть займатися подібною справою?
  • Щоб, не дивлячись на складну ситуацію в країні, не зупинялися, а продовжували творити і дихати своєю творчістю. Творити можна з чого завгодно. Все є навколо нас! Матеріал сам прийде до рук. Головне, щоб людина не зупинялася у творчих пошуках.
  • Дякую, Юлія, за таку надзвичайну розмову. А я,в свою чергу, бажаю Вам творчих успіхів, нових проектів та знахідок, здійснення задуманого і цікавих людей на Вашому творчому шляху!
    Спілкувалась
    Галина ГЕРАСИМЕНКО

Додати коментар