ЗНАХОДЬТЕ ЧАС НА СПРАВИ ДЛЯ ДУШІ, І БУДЕ СЕРЦЮ ЛЕГКО І ПРИЄМНО

0

Нещодавно у Дитячому відділі Макарівської публічної бібліотеки проходила виставка картин художника-аматора Миколи Івановича Мочернюка з Макарова.Побувала і я там, щоб поспілкуватися і познайомити читачів із цим самобутнім художником.

  • Микола Іванович, а де шукати витоки Вашого таланту?
  • Я з Прикарпаття – село Ковалівка Івано-Франківської області. Там у нас багато майстрів та художників.
    Батько мій, Іван Федорович Мочернюк, усе життя працював у шахті. Мати, Марія Іванівна Ясінська, працювала на заводі, вправлялася по господарству. Мамин батько, дід Іван, був майстром на шахті. Про нього писали в місцевій газеті «Червоний прапор». Дідусь завжди ходив у національному одязі – кептарі і капелюсі, і користувався авторитетом у селі.
    Можливо, цей хист передався мені у спадок від пра-дідуся по татовій лінії – талановитого, знаного в селі столяра. А мені завжди подобалися картини. У 1982 році, під час нашої весільної подорожі, ми з дружиною Дариною поїхали в гості до її сестри у Ленінград, де я відвідав відому Третьяковську картинну галерею. І так мені там сподобалося, що милувався картинами цілими днями!
    Потім якось пощастило потрапити до Франції, де дуже хотів відвідати Лувр, але, на жаль, не вистачило часу.
  • А чи була Ваша професія пов’язаною з Вашим хобі?
  • Працював на місцевому Раменському заводі, займався господарськими справами, хазяйнував на дачі.Побував на заробітках у Чехії… Якось все було не до мистецтва.
    Аж у 65-річномувіці, коли в мене почалися серйозні проблеми із серцево-судинною системою, і мені поставили стент, я відчув, що трудитися, як раніше, вже не здужаю, а сидіти без діла, – якось не звик. І Бог підказав вихід – згадалося захоплення юності, і проявився давній потяг до живопису…
  • Як же це сталося?
  • Після перенесеного оперативного втручання підробляв сторожем у магазині «Фаворит» і з нудьги почав пробувати малювати простим олівцем. А потім показав свою спробу дружині і донькам – це був доволі майстерно відтворений портрет актора Адріано Челентано… Дівчата були у захваті, з радістю підтримали мене в моїх починаннях, і порадили зайнятися малюванням серйозно.
    Відтоді й опановую улюблений вид мистецтва. Їздив у Київ на Андріївський узвіз, дивився на картини, дивувався і захоплювався ними, спілкувався з художниками, розпитував, отримував цінні поради. Багато корисного дізнавався також з Інтернету, й потихеньку вчився і малював.
    Перші спроби олівцем були не дуже вдалими, але я все одно не здавався. З часом перейшов на гуаш, а вже потім – і на олійні фарби. І так поступово до мене прийшло вміння та відчуття, що можу щось творити. І я захопився цією творчістю.
    Ви знаєте, це в мене відрада для душі – щоб не брала ніяка депресія. Зараз таке складне становище в Україні, що кожному необхідні, в першу чергу, духовні ліки, які оздоровлюють душу.
  • А скільки часу приблизно витрачаєте на одну картину?
  • Точно сказати не можу, тому що кожна робота є індивідуальною. Є картина, яку малював три місяці, а деякі, як-от «Різдво», і портрет моєї молодшої доньки Ярослави – після обіду почав малювати і вже під вечір закінчив. А наступного дня лише підправив і уточнив деякі деталі.
    Та й це ж не день у день працюєш, а коли прийде натхнення. От, наприклад, буває так, що намалював картину, і можу місяць не брати пензля в руки. А потім знову продовжую, коли прийде натхнення. Або якщо зацікавить той чи інший пейзаж чи портрет,- тоді знову беру пензлик і починаю творити.
  • А звідки Ви черпаєте сюжети для своїх картин?
  • Взагалі, з життя: з природи (фотографую, а потім відтворюю на полотні), або з Інтернету: що сподобається, те й зображую. Коли шукаю сюжет для картини, то орієнтуюся на відчуття – він повинен мене зацікавити. Якщо людина не відчує серцем, то у неї нічого й не вийде, а якщо відчує, – то вона зможе і пісню заспівати, і вірша скласти, і картину написати.
  • А яким жанрам надаєте перевагу?
  • Портретам, натюрмортам, пейзажам. Є у мене серія робіт, присвячених моєму дитинству, родині, є портрет моєї бабусі Гафії, рідного брата Петра; пейзажі із зображенням церкви з рідного села, подвір’я з нашим обійстям, де я народився; є картина весілля моєї доньки Дарії в Чехії. Багато картин, написаних мною, подарував греко-католицькій церкві у Чеській республіці міста Пардубіци, де вінчалася Дарія.
  • А скільки є полотен у Вашому доробку?
  • За чотири роки, з 2017-го, у мене вже налічується більше сорока картин.
  • Чи Вам допомагають у роботі Ваші рідні?
  • Вони мої головні порадники і критики. Деколи від постійної роботи очі так затуманюються, що тільки сторонній погляд може помітити якісь недовершені нюанси, наприклад, чи вдало використано певний колір і таке інше. Тоді прошу поради у своїх дівчат – дружини Дарини і доньок – Дарії та Ярослави. І якщо робота їм подобається, то ставлю крапку. Роблю роботи і на замовлення.
  • Знаєте, коли я переглянула Ваші картини, то відчула, що від них віє якимось душевним теплом. Немов у кожній з них мерехтить казковий вогник затишку і гармонії. Вам дивовижно вдається передати в кожній із них свій внутрішній стан, вони як вікно у світ Вашої душі, яка назбирала за життя і яскравих барв, і образів, і думок, і відчуттів.
    Вам є чим ділитися з глядачами! Це певний філософський погляд на реалії буття. Мені дуже сподобалась Ваша картина «Різдво» – в ній відчувається це радісне, казкове, святочне піднесення, передчуття дива. Рідні душі романтичні морські мотиви, цікаві й вишукані нотки аристократичної елегантності, притягують погляд і паркові мотиви, пронизані теплом милі сільські сюжети…
    Дуже вражає картина, де зображено замок під повним місяцем. А сюжет до казки «Гидке каченя» – наче вікно у саму казку!
    Я щиро дякую Вам за щедрість душі, бажання ділитися її красою з оточуючими. І дуже сподіваюся, що ті, хто побачать Ваші картини, також не залишаться байдужими. Можливо, користуючись нагодою, хочете щось побажати нашим читачам?
  • Хочу побажати від себе всім: творіть! Щоб не нападали депресія, зневіра, смуток і нудьга, то краще пишіть вірші, малюйте, робіть цей світ затишнішим і кращим.
  • Дякую Вам, Миколо Івановичу, за цікаву розмову, і бажаю творчого натхнення, здоров’я і нових картин.
    Я приєднуюсь до висловлених Вами побажань, і скажу, насамкінець, що: знаходьте час на справи для душі, – і буде серцю легко і приємно!
    Галина ГЕРАСИМЕНКО

Додати коментар