Маєтки Єреміївих і Хижнякових

0

Значна частина колишнього Макарівського району в час приєднання краю до Російської імперії належала дідичним власникам з «клану» Харлінських: шамбеляну двору польського Леону Войцеховичу Харлінському, подстолицю Новогродському Олександру Войцеховичу Харлінському, полковнику бувших військ польських Антонію Юзефовичу Харлінському і старості Любецькому Станіславу Матвійовичу Харлінському. Це – містечко Бишів, села Пашківка, Вульшка, Юрівка, Козичанка, Грузька, Фасова, Великий Карашин та сільця Воробіївка, Лишня, Соснівка, Ястребна, Малий Карашин, Юрів, Коптіївка і Красна Слобода.

Іван Михайлович Хижняков
Василь Михайлович Хижняков


Нашу розповідь про історію поселень з цього обширного маєтку розпочнемо з його північно-західної околиці.
Сільця Юрів, Коптіївка та Красна Слобода, що належали Антонію Харлінському, перебували в 1795 році у посесії «по праву традиційному» у пана чесника Львівського Степана Якубовича Сорочинського. Згідно з декретом Київського гродського суду, Сорочинський мав право володіти цими поселеннями допоки Харлінський не виплатить йому борг 27941 польський злотий і 14 грошей.
Було тоді в Юрові 23 двори, де мешкала 201 особа, у Красній Слободі – 16 дворів і 110 осіб, в Коптіївці – 16 дворів і 104 особи.
Юрів
У 1801 році Карашинський ключ, куди входили Великий Карашин, Малий Караший, Красна Слобода, Коптіївка і Юрів у Харлінських придбав Павло Собанський, уже в 1804 році маєток успадкував його син, подстолиць Київський Ліборій Павла син Собанський. У 1811 році він віддав його в посесію Ф. Недзялковському.
У 1830-х роках Карашинський ключ намагалася повернути собі родина Харлінських, проте марно.
А в 1843 році Л.П. Собанський через борги змушений був продати Юрів і Коптіївку дворянину К.А. Сломовському.
У березні 1848 року Юрів став одним із осередків селянських заворушень проти відробітку панщини за новими інвентарними правилами, які довелося придушувати за допомогою військових. А наступного року селянка з Юрова П. Лопатенкова скаржилася на поміщика Сломовського за те, що він виселив її з дому та віддав у рекрути трьох синів.
Сломовський в 1846 році продав Юрів та Коптіївку за 25000 рублів Тетяні Михайлівні Єреміївій (12.01.1829 – 10.03.1885), але повністю прав власності вона набула лише в 1849 році. Її чоловік, Степан Трохимович Єреміїв (21.12.1818 – 7.07.1881), який служив при генерал-губернатору Бібікові чиновником для особливих доручень та був автором кількох брошур, зробив Юрів своєю резиденцією.
У 1855 році Юрів було перебудовано за зразком казенних поселень, окрім того Єреміїв побудував тут новий будинок, трактир, винокурний і цегельний заводи, поштову станцію і великий водяний млин. Зокрема, на винокурному заводі поміщика Степана Єреміїва в селі Юрів працювало 14 робітників, щорічно вироблялося 20 тис. літрів спирту на суму 9900 руб. Лаврентій Похилевич зазначав, що все це надавало Юрову вигляд містечка. Більше того, на початку 1860 року йому навіть намагалися надати цей статус.
Наприкінці 1850-х років у Юрові та Коптіївці мешкало разом 385 осіб. У маєтку С.Т. Єреміїва, до якого належала також від 1859 року Красна Слобода, було 3000 десятин землі.
У Юрові часто гостював Юхим Григорович Ботвиновський (1822—1873) — київський священик, настоятель Троїцької церкви, давній знайомий Тараса Шевченка і великий приятель Михайла Степановича Єреміїва. Про цю, свого часу, дуже популярну в Києві людину і загального улюбленця, згадував у одному зі своїх оповідань Микола Семенович Лєсков. А от що згадував про нього Василь Михайлович Хижняков: «Особливо добре почувався батя Євфимій, коли приїжджав в Юрів. Він брав енергійну участь в поїздках до сусідів, в полюванні, пікніках, риболовлі і всюди вносив веселощі та сміх. Він не відмовлявся і від випивки в компанії, але ніколи не напивався до непристойності і, покуражившися, робився тільки цікавіше і смішніше. Гостював він у Юрові іноді кілька днів». Власник Красної Слободи Василь Хижняков залишив чимало цікавих спогадів про Юрів. Наведемо тут ще один фрагмент: «У Юрові був досить великий дерев’яний будинок, в глибині великого двору. За будинком був парк, головною красою якого була довга, кроків на триста, стара липова алея, верхівки якої сплелися склепінням і майже не пропускали сонячних променів. За парком розташовувався молодий сад, де містилася пасіка.
Пасічником був дуже старий дід Кирило. Я любив приходити до діда ночувати в його курені на запашному сіні. Прийдеш, бувало, раніше, коли дід пече картоплю і варить собі «куліш», сядеш біля вогника і попросиш розповісти що-небудь про старі часи. Дід любив поговорити, особливо коли я приносив йому в пляшці трохи горілки, і довго розповідав мені про запорожців, яких він пам’ятав, про давні запорізькі походи, про які під час його молодості говорив його дід…» (детальніше див. «Спогади земського діяча», Макарівські вісті, № 20, 29.05.2020 р.).
У 1858 році Т.М. Єреміїва видала відпускну селянці з Юрова А.Т. Копиловій. А вже 1867 року виписала Дану на володіння землями всім своїм колишнім селянам.
Двічі в юрівському маєтку Єреміївих були пожежі. Перша – в 1858 році, а друга 16 липня 1880-го. Під час однієї з них згоріли якісь важливі папери, що стосувалися Тараса Шевченка. Про це згадував член Центральної Ради від студентських організацій Києва Михайло Михайлович Єреміїв (див. нашу статтю «Син забуянського поміщика», Макарівські вісті, №43, 6.11.2020 р.).
У 1877 році Тетяна Михайлівна Єреміїва продала маєток своєму сину – колезькому секретарю М.С. Єреміїву.
1881 року Степан Єреміїв помирає. За висновком Лаврентія Похилевича, свої справи він запустив так, що в 1880 році обидва помістя були продані, а гроші пішли на погашення боргів. Можливо, в цьому була певна доля правди. Але Михайло Єреміїв у спогадах стверджував, що маєток у Юрові Єреміїви не продавали, а «коли він (Степан Трохимович) помер, то один сусід Соколовський зробив шахрайство і відібрав його від моєї бабуні Тетяни Михайловни».
Якщо 1880 року Юрів і Коптіївка ще належали почесному мировому судді Михайлу Стефановому Єреміїву, то вже у 1883 році – Оресту Георгієвому Соколовському.
Наприкінці 1880-х років в Юрові проживало 320 осіб православних, зокрема 108 ревізьких душ. Їх наділ – 370 десятин, за які вони сплачували щорічно 425 руб. 66 коп. Також до юрівського селянського товариства було приписано 8 ревізьких душ однодворців та 15 євреїв, які жили при власницькому постоялому дворі та при млині. Капітану Оресту Соколовському належало 918 десятин поля і 179 дес. лісу.
1900 року у власницькому сільці Юрові (належало Оресту Георгійовичу Соколовському) було 77 дворів, мешкала 501 особа, працював цегельний завод з п’ятьма робітниками, що належав власнику маєтку. Головним заняттям мешканців було хліборобство. У сільці числилося 1426 десятин землі: поміщику належало 1056, а селянам – 370 десятин землі, яку поміщик обробляв за шестипільною, а селяни – за трипільною системою.
Селянське товариство мало громадський запасний хлібний магазин, де на 1 січня 1900 року було 162 чт. озимого хліба та 81 чт. ярового. Товариство утримувало пожежну частину, що складалася з 3 бочок, 6 багрів і 4 драбин.
У 1913 році було проведено телефонну мережу Фасова – Юрів – Макарів.

Мешканці с. Коптіївка, 1916 рік
Обкладинка книги “Катя і принц Сіаму!


Коптіївка
Є інформація про те, що в 1801 році Коптіївка перебувала в посесії у поміщика Мілевського, проте вже наступного року належала Собанському.
У 1880-х роках у Коптіївці мешкало 180 осіб, із них 57 — ревізькі селяни. Їх наділ – 236 десятин, за які вони сплачували щорічно 239 руб. 31 коп.
1900 року у власницькому сільці Коптіївка (належало Оресту Георгійовичу Соколовському) було 45 дворів, мешкало 387 осіб, працював водяний млин з одним робітником, що належав власнику маєтку. Головним заняттям мешканців було хліборобство. У сільці числилося 236 десятин землі, що належала селянам, яку вони обробляли за трипільною системою.
Селянське товариство утримувало пожежну частину, що складалася з 2 бочок, 4 багрів і 3 драбин.
Красна Слобода
У березні 1848 року Красна Слобода стала одним із осередків селянських заворушень проти відробітку панщини за новими інвентарними правилами, які довелося придушувати за допомогою військових.
В середині XIX ст. у Красній Слободі проживало 150 осіб. Належала вона до карашинської парафії та юрівського маєтку Степана Трохимовича Єреміїва, який придбав її в 1850 році за 18000 рублів у Станіслава Ліборовича Собанського. Згідно з угодою, сільце перебувало у власності Собанських до смерті Ліборія Павловича. Остаточно Красна Слобода перейшла від К.Л., С.Л. і К.Л. Собанських до Єремієвих лише 9 січня 1862 року.
А до того з 1852-го вона перебувала в трирічному орендному володінні в С.М. Головінського, а з 1855 року – в управлінні поміщика І.А. Пеньковського.
У 1854 році розглядалася справа про відмову селянина с. Красна Слобода поміщика Собанського Зубаря відробляти панщину.
1869 року Красну Слободу у Єреміїва придбав секретар Київської консисторії, надвірний совітник Михайло Михайлович Хижняков. Це був рідний брат Тетяни Михайлівни Єреміївої.
У 1872 році місцеві селяни викупили в поміщика землю.
У 1880-х роках у Красній Слободі мешкало 287 осіб, із них 86 — ревізькі селяни. Їх наділ – 291 десятина, за які вони сплачували щорічно 364 руб. 92 коп.
Після смерті М. Хижнякова Красна Слобода перейшла у спадщину до його сина – чернігівського міського голови — Василя Михайловича Хижнякова, якому тут належало 419 десятин поля і 50 дес. лісу.
У 1887 році Василь Хижняков продав землі і все майно своєму молодшому брату Івану Хижнякову.
У 1891 році в с. Красна Слобода почала працювати винокурня. Відтоді йде літочислення сучасного підприємства — Червонослобідського спиртозаводу.
У 1895 році в Красній Слободі була відкрита школа грамоти, яка знаходилася в окремому приміщенні, спеціально спорудженому селянами.
1900 року у власницькому сільці Красна Слобода (належало Івану Михайловичу Хижнякову) було 66 дворів, мешкала 361 особа, діяла школа грамоти і винокурний завод, що належав власнику маєтку. Управляв заводом Шабловський, а працювало на ньому 10 місцевих чоловіків. Головним заняттям мешканців було хліборобство. У сільці числилося 769 десятин землі: поміщику належало 476, а селянам – 293 десятини землі, яку поміщик обробляв за чотирипільною, а селяни – за трипільною системою.
Селянське товариство мало громадський запасний хлібний магазин, де на 1 січня 1900 року було 85 чт. озимого хліба та 42 чт. 4 чк. ярового. Товариство утримувало пожежну частину, що складалася з 2 бочок, 4 багрів і 3 драбин.
У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.
Влітку 1911 року в Красній Слободі гостював принц Сіаму Чакрабонґсе Буванаф з дружиною – Катериною Десницькою. Катерина була племінницею Василя та Івана Хижнякових, донькою їхньої сестри Марії (детальніше див. статтю Олексія Медведєва «Іноземні гості у Красній Слободі», Макарівські вісті, № 28, 24.07.2020 р.). Про драматичну історію кохання сіамського принца і української дворянки на тлі історичних подій початку XX століття найповніше розповідає книга «Катя і принц Сіаму», яка вперше вийшла друком англійською мовою у 1995 році в Бангкоку, в російському перекладі — в 2004, в українському — в 2018. Співавторкою книги є Наріса Чакрабон – єдина внучка принца Чакрабона і Катерини Десницької. У цій книзі згадано і про Красну Слободу: «Після святкового обіду усі поїхали двома машинами до маєтку дядька Івана у Красну Слободу. Подорож у спеку зайняла дві години. На дорогах курява здіймалася задушливими хмарами. Пилюка забивала ніздрі та притрушувала волосся і майже повністю закривала краєвид. Як завжди буває, пробилося колесо, і його довелося міняти перед тим, як пересісти на екіпаж і проїхати останній відтинок шляху по бездоріжжю… [Будинок у Красній Слободі] великий, добре збудований з дерева, в оточенні мальовничого саду з пахучими кущами та трояндами Також там був город, а позаду – тінистий парк».
Євген Букет

Додати коментар