Села на Макарівщині, що заховалися в соснових борах

0

Сьогоднішня розповідь про Небелицю, Борівку і кілька невеличких сіл, що починали свою історію як німецькі колонії. Якщо Комарівка, що теж належала до парафії Небелицької православної церкви, входила на початку ХХ століття до складу Вишевицької волості, то населені пункти, про які йтиметься сьогодні, входили до складу Брусилівської волості Радомисльського повіту Київської губернії.

Небелиця
У 1795 році село Небелиця, що належало до Рожівського староства, перебувало в посесії у Агатона Яковлевого сина Єрлича – судді земянського Житомирського повіту, віце-регента гродського Київського, згідно з угодою від 23.06.1794 року. У Небелиці в 29 дворах мешкала 261 особа «казенних поселян корінних цього краю уродженців осілих» та п’ятеро «дворових людей із чорного народу», які служили при дворі посесора Єрлича.
1828 року в Небелиці, Коростишеві і Хабному хворіла худоба.
Під час візиту до Рожівського староства українського етнографа французького походження Домініка П’єра Де ля Фліза, в Небелиці в 32 садибах проживало 354 особи. Село лежало при струмку, що називався Небелиця, на якому було зроблено греблю. Біля Небелиці три великі болота: Сушкове (бл. 150 саж.), Полишкове (500 саж.), Оношкове (150 саж.). У мешканців на той час числилося худоби: волів – 29, корів – 31, коней – 3, овець – 90, свиней – 49. Із домашніх птиць селяни розводили качок, курей і гусей.
Наприкінці 1850-х років, за даними Лаврентія Похилевича, тут мешкало вже 544 особи.
У 1851 році замість старої тут побудовано нову церкву святого Миколая 6-го класу, яка володіла 35 десятинами землі. До її парафії належали Борівка та Комарівка. У 1904 – 1908 роках священиком у Небелиці був представник відомої династії о. Яків Петрович Кошиць.
Парафіяльну школу в Небелиці заснували ще в 1842 році. Це найдавніша школа на теренах сучасної Макарівської громади, заснована в Російській імперії. Фінансувалася вона державою і готувала писарів для місцевих ланок державного управління. Щоправда проіснувала ця школа недовго. Вже в 1864 році при Миколаївській парафії було відкрито церковну школу нового типу для місцевих дітей. Її першим настоятелем був о. Стефан Захарович Рубанович. У 1897 році школа отримала нове приміщення. Якщо в 1875 році в Небелиці навчалося 15 хлопчиків, то в 1910-му – 61 хлопчик і одна дівчинка (детальніше про історію освіти в Небелиці можна прочитати в книзі Володимира Перерви «Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початку ХХ століття», стор. 324 – 325).
Через село проходила дорога з Києва до Бреста. Будувалася вона наприкінці 1840-х років. У зв’язку з будівництвом у 1847 – 1848 рр. було перенесено в інше місце небелицьке кладовище.
Наприкінці 1880-х років у Небелиці мешкало 635 осіб, з них – 201 ревізька душа. Селянський земельний наділ – 974 десятини, за які щорічна виплата складала 507 руб. 48 коп.
У XIX ст. в Небилиці жив офіцер, який завідував казенним лісом, ймовірно, він завідував і Борівським лісом, оскільки в лісі посередині дороги між Борівкою та Небилицею знаходилося лісництво «Ковальове».
У 1900 році в селі Небелиця було 153 двори, 745 мешканців. 1032 десятини землі належало селянам, а 42 десятини – церкві. Мешканці займалися хліборобством за трипільною системою.
В селі діяли: православна церква, церковно-парафіяльна школа, два вітряки і запасний хлібний магазин, в якому на 1 січня 1900 року було 201 чт. озимого хліба і 101 чт. ярого.
Пожежний обоз складався з трьох бочок. Цього явно було недостатньо, бо вже в 1904 році під час пожежі в Небелиці згоріло 10 дворів.
1908 року небелицький селянин Ямненко був покараний за побиття прикажчика по ремонту Києво-Житомирського шосе Мошка Кодацького, який не виплатив йому 75 копійок за виконані роботи.

Борівка
У 1795 році в слободі Борівці в 14 дворах мешкало 72 особи. Нижче подаємо перелік господарів із зазначенням їхнього віку:

  1. Іван Федорів син Виниченко, 30 р.
  2. Іван Ничипорів син Зозуля, 75 р.
  3. Марко Авраменко, 45 р.
  4. Андрій Іванів син Голира, 37 р.
  5. Федір Кузьми син Кучер, 34 р. та Савелій Іванів син Музика, 26 р.
  6. Терешко Кузьми син, 60 р.
  7. Йосиф Ничипорів син, 50 р.
  8. Іван Федорів син Сліпий, 30 р.
  9. Артем Іванів син Кирпа, 50 р.
  10. Антін Климів син, 32 р.
  11. Прокопій Ничипорів син Прихудко, 30 р.
  12. Іван Грицька син Коваль, 40 р.
  13. Іван Кіндратів син Сніжка, 40 р.
  14. Кіндрат Якова син Харитонов, 40 р., Савелій Григорія син Музика, 50 р. та Артем Рафаїла син, 50 р.
    Згідно з ревізіями 1811 і 1816 років слобода Борівка перебувала в тимчасовому володінні старости рожівського Августина Йосиповича Рипінського.
    1811 року в Борівці переховувалися біглі кріпаки поміщиці Могилівської губернії Сумітровської.
    У 1834 році мешканці Борівки євреї Бельшицький і Баранський скаржилися на надмірне взяття з них податей поміщицею Зеленською.
    Під час візиту Д.П. Де ля Фліза, в Борівці в 15 садибах проживало 159 осіб. Біля Борівки вісім великих боліт: Ковасен (довжиною 250 саж., а шириною до 125 саж.), Коваліївка кругле (250х250), Мозієвка (250х250), Прокорова шпила кругле (250х125), Кожуховка кругле (250х250), Піщанка (500х125), Переход (500х250), Дідове кругле (500х250).
    Наприкінці 1850-х років, за даними Лаврентія Похилевича, тут мешкало вже 183 особи. У селі вільної землі майже не було, бо навкруги був ліс, а хто бажав мати більше, міг отримати її поблизу села Ставище або при Комарівці в урочищі Кобильне, де селянами з Борівки — Михайлом Зайцем та Петром Ковальчуком — було засновано хутір.
    Наприкінці 1880-х років у Борівці мешкало 295 осіб, з них – 86 ревізьких душ. Селянський земельний наділ – 411 десятин, за які щорічна виплата складала 232 руб. 23 коп.
    У 1900 році в сільці Борівка було 75 дворів, 458 мешканців. 457 десятин землі належало селянам. Мешканці займалися хліборобством за трипільною системою.
    В сільці діяли: школа грамоти, кузня і запасний магазин, в якому на 1 січня 1900 року було 87 чт. озимого хліба і 44 чт. ярого. Пожежний обоз складався з двох бочок.
    На початку XX ст. в селі виникло перше промислове підприємство з обробки деревини. Його заснували приїжджі Карабчуки та Бурвікови, і називалося воно «парня», від слова «парити». Там борівчанці гнули обіддя для коліс — його закуповували для возів рожівські євреї, які займалися різними перевезеннями товарів.

Німецькі колонії
Лаврентій Похилевич зазначає, що в 1885 році на ставищенських землях княгині Варвари Федорівни Гедройц мешкало 588 лютеран, тобто німецьких колоністів. Вочевидь, в це число входили мешканці кількох найзахідніших поселень сучасної Макарівської громади.
Німецька колонія Шнурів Ліс заснована 1878 року на 325 десятинах чиншу в Ставищенському урочищі маєтку Варвари Федорівни княгині Гедройц. Щорічна оплата чиншу – 1 рубль 70 копійок за кожну десятину. Перші мешканці колонії, селяни і міщани: Мартин Шміт, Самуїл Шейблер, Мартин Тим, Іоганн Холовинський, Готерід Феретер, Даніїл Шидблер, Іоганн Ієсскі, Готерід Ієсскі, Август Шильберг, Юліус Дельгас, Готерід Дельгас, Готерід Розенберг, Самуїл Кін, Даніїл Кіссер, Август Адам, Петр Шеммінг, Август Беркі, Андрій Шильберк, Юст Вільгельм Герман. На 1900 рік там було 39 дворів, мешкала 171 людина. 261 десятина землі, що числилася в колонії, належала товариству селян с. Ніжиловичі і перебувала в оренді у колоністів, які вели господарство за шестипільною системою (детальніше див. нашу статтю «Шнурів ліс – на карті Макарівщини», МВ, № 38 від 4.10.2013 р., стор. 4).
Урочище Садки позначене на карті Шуберта 1868 року. Зазначається як місце народження його мешканців з 1883 року. На 1900 рік у Садках було 11 дворів, мешкало 64 людини, які обробляли 38 десятин. Землі колонії належали Георгію Павловичу Шлейферу і перебували в оренді у колоністів, які займалися хліборобством за шестипільною системою.
20 жовтня 1889 року колоністи колонії Строївки Радомисльського повіту А. Вельке, К. Вітте та інші (разом 11 осіб) скаржилися на княгиню Гедройц за невиконання контракту на оренду ними 130 десятин землі і виселення їх із займаних земель. На 1900 рік там було 23 двори, мешкало 126 осіб, які обробляли 275 десятин землі, що перебувала у їх власності.
Німецька колонія Лисиця вперше фіксується під час перепису населення 1897 року. На 1900 рік там було 9 дворів, мешкало 54 людини, які обробляли 102 десятини. Землі колонії належали Георгію Павловичу Шлейферу і перебували в оренді у колоністів, які займалися хліборобством за шестипільною системою.

Євген Букет

Додати коментар