ДИНАСТІЇ: ТАК ЩО РОБИТЬ ЛЮДЕЙ ЩАСЛИВИМИ?

0

Світ – це книга і той, хто не подорожує, читає лише одну її сторінку – так писав свого часу богослов і філософ Аврелій Августин Іппонійський. Сьогодні наша розповідь про цікаву династію відомої на Макарівщині родини Валенина і Лідії Кравченків, що живуть у селі Колонщина, котрі в подорожах і туристичних походах провели чималий відрізок життя, а тому не одну «книгу світу» прочитали вони і долучили до цього дітей та внуків.

  • Давно знаю вас, як сім’ю, але дозвольте поцікавитись, Валентине, як і де Ви познайомились з Лідією?
  • Звичайно ж, в туристичному поході, на травневі свята 1975 року, коли наша команда сплавлялася на плотах по річці Вільва, що на Уралі. А Ліда мала вирушити в похід на байдарках. Та коли її напарник не прийшов, то ми забрали її до себе, адже Ліда на той час була вже досвідченим туристом. І, як писав Марк Твен, я зрозумів, що (цитую) «найвірніший спосіб дізнатися, подобається тобі людина, чи ні, – це поїхати з нею подорожувати». Моє знайомство і дружба з Лідою завершились шлюбом – 29 серпня 1975 року є днем народження нашої сім’ї.
  • А яким був Ваш медовий місяць?
  • О, це незабутній час! – згадує Лідія. – Мене Валентин повіз із Києва на своєму мотоциклі «Ява» на озеро Ріцу, возив по всьому Кавказу. З собою взяли тільки рюкзак і палатку. Добралися туди за три дні, а поверталися назад аж двадцять! То у Гаграх пожили в родичів, то з друзями-туристами зустрілися… А через рік, в 1976 народився синочок Сергій. Ще через рік – донька Тетянка, якраз в день Святого Миколая, 19 грудня. А найменший – Саша народився в березні 1983 року.
  • Лідіє, до приїзду в Макарів, Ви продовжували займатись туризмом?
  • Так, у мене був великий досвід – не один раз побувала на Памірі, Алтаї, Тянь-Шані, Уралі. Тому мені й запропонували працювати в Макарівському районному Будинку піонерів керівником туристичного гуртка. Я з радістю погодилась і незабаром вже організовувала команди і сама брала участь в різного рівня змаганнях, зльотах, отримала кваліфікацію методиста туристично-краєзнавчої роботи. А в 1915 році пішла на заслужений відпочинок.
  • Ви зі скількох років своїх дітей брали на змагання, в туристичні походи?
  • Наш Сашко, наприклад, врахував той час, коли Ліда, завагітнівши, ходила в похід у Карпати і наполягає визнати, що його «туристичний стаж» наразі 39 років! Народився у березні, а вже у травні їхав з нами на чергове змагання. У вісім місяців «подолав» вершину Лисий Іван, що в Криму, – розповідає Валентин.
  • Як так подолав?
  • А це тоді на руках його несла вчителька математики нашої Макарівської середньої школи Антоніна Показій, котра була з нами в одній команді, – усміхаючись продовжив Валентин. – Так що він у нас підкорювач вершин з самого раннього віку малятка. А в шість років ходив з нами на Говерлу.
  • А Сергій і Таня?
  • Коли я працювала керівником туристичного гуртка, то разом з учнями брала і їх на змагання, в походи. Так що вони теж змалку звикали до подорожей, – пояснює Лідія. – А тепер вже і внукам передалось сімейне захоплення: Танюшині дітки Марк та Агнія уже третє покоління в нашій туристичній родині.
  • Як дітвора сприймає походи?
  • Взагалі – чудово, – говорить Лідія. – Але найбільше люблять той час, коли звучить команда «привал!». Поки ми готуємось до відпочинку і їжі, то вони ганяють навколо без упину. Та коли доводиться проходити чималу відстань, то хитрують – ноги болять! А ми ж розуміємо, що їх втомлює не стільки дорога, скільки монотонна ходьба. Проте особливих капризів не бувало. Як правило, двічі-тричі на рік ми організовуємо пішохідні чи водні походи.
  • Наші діти пройшли разом з нами тисячі кілометрів, – доповнює Валентин. – А наразі Таня й Саша самостійно водять групи вже з числа дітей наших колишніх учнів. Ходили не один раз на Казбек, в Карпати. Нещодавно побували в Польщі – повернулись з походу на гору Риси, вона вища за Говерлу.
  • Маючи основну роботу – Ви, Лідіє, як керівник гуртка, Валентин – електромонтер вузла зв’язку, маючи дітей, доглядаючи город і хазяйство, як справлялись з усім цим?
  • А все робимо гуртом: і курей доглядаємо, і кроликів, і городину. Коли ж треба було йти в похід, то тут на допомогу приходила наша сусідка Ірина Василівна Казанська – за це величезна подяка їй.
  • В усіх нас є одна річ, за допомогою якої кожен може визначити, де він проведе чергову відпустку. Ця річ – банківська персональна карточка. Як ви розпоряджаєтесь бюджетом сім’ї, готуючись до чергового походу?
  • У нашій сім’ї панує чітка фінансова дисципліна: нічого зайвого не купуємо, тільки найнеобхідніше. Скажімо, на «витребеньки» гроші не витрачаємо, заздалегідь плануємо витрати, виходячи з прибутків сім’ї.
    Спілкувалась Тетяна ЯСИНЕЦЬКА
    (Продовження в наступному номері).

Додати коментар