Колонщина: село, яким володів ректор Київського університету

0

Про історію Колонщини написано чимало. У 2008 році побачила світ наша книга «Історія українського села. Колонщина», а 2009-го вийшов друком історичний нарис Володимира Перерви «Храм святого апостола Іоанна Богослова у селі Колонщині: сторінки минулого». Сьогодні про Колонщину наша коротенька розповідь. Значно більше про її славну історію можна прочитати у вищенаведених виданнях.

На час приєднання до Російської імперії село Колонщина, в якому було 58 дворів і мешкало 207 чоловіків та 205 жінок, було у власності судді пограничного Київського Шимона Людвіговича Мілевського та його дружини Анни Каетанівни з Росцішевських.
В архіві зберігся цікавий документ про збір пожертв із мешканців Колонщини на виготовлення іконостасу для місцевої церкви Іоанна Богослова: «1799 года месяца генваря на делание иконостаса обещались:
Войт Курочка — 5 гривень.
Священник Антоний Совенский — 10 гривень.
Кучма Миглин — 5 рублей, 2 корца жита отдал Тертичникам, 2 корца гречки корец отдан Терстонским, мерку пшена.
Яков Кучеренко — корец жита и гривень 10.
Максим Миколаенко — мерку гречки и мерку жита в новину и гривень 5.
Иван Казнодей — гречки полкорца, меру жита и меру гороху.
Данило Лугиня — полкорца гречки и полкорца гороху, в новину корец жита и рубля грошей.
Нестер Литвин — меру жита, а в новину корец жита и 5 гривень грошей.
Тарас Матвеенко Антоников сын — 10 гривень.
Иван Левченко — меру гречки, а в новину корец жита и 10 гривень.
Семен Паламар — полкорца жита и рубль грошей.
Федор Кучеренко — полкорца гречки и 2 рубли, а в новину корец жита.
Савка Широкій — в новину корец жита и 5 гривень.
Иван Миколаенко — полкорца гречки и 10 гривень, а в новину полкорца жита.
Иван Карнашенко — в новину чверть жита и гривень 3.
Иван Кучеренко — меру гречки.
Федор Максюк — в новину корец жита и гривень 10 грошей.
Омелько Коваленко — полкорца гречки, а в новину корец жита та 10 гривень.
Иван Кравець — в новину жита меру и 10 гривень грошей.
Яков Ктитор — 5 рублей, три корца жита, два корца гречки и корец один пшона.
Данило Левченко — меру гречки, а в новину жита мерку и сала 10 фунтов».
27 березня 1801 року колонські мешканці Іван Лещенко і Семен Мажник засвідчили, що громада все зібране передала на іконостас.
25 листопада 1811 року в Колонщині, Мотижині й Копилові самовільно розквартирувався Ладозький полк російської армії.
На початку ХІХ століття Колонщина відійшла у спадок до дружини Домініка Шимановського, Францішки з Росцішевських. Шимановські в 1834 році продали Колонщину статському раднику В. А. Камінському. Відомо, що в 1838 році поміщик В. А. Камінський довірив надвірному раднику А. В. Камінському віддати в заставу селян із маєтку в Колонщині Петербурзькій опікунській раді. А в період із 2 квітня по 30 червня 1842 року розглядалася судова справа про скаргу поміщика з Колонщини на колишнього писаря його економії Ухтомського, який підбурював селян подавати скарги на власника й керуючого справами помістя за їхнє пригнічення. На початку 1843 року помер колонський селянин С. Козел після того, як його побили в економії поміщика. Судову справу за цим фактом розглядали аж до 15 червня 1849 року. Ці події змусили Камінського у 1844 році продати село колезькому асесору (чиновнику) Михайлу Івановичу Рихлінському, який «отримав багатство чесним адвокатством і захистом справедливих приватних інтересів, а також благоразумним умінням здобути можливу користь із кріпосної праці навіть при поганій родючості ґрунту».
У липні — серпні 1845 року кріпаки Колонщини продовжували скаржитися до різних установ на поміщика за утиски, відмовлялися виконувати його накази через чутки про звільнення їх від кріпацтва. Протестами вони домоглися полегшення своєї праці, але виступів не припинили. Це змусило Рихлінського у 1846 році повернути заставу за колонських селян. Передати гроші до Петербурзької опікунської ради він довірив надвірному раднику А. О. Мазуркевичу.
У 1849 році М. Рихлінський скаржився, що поміщик села Писарівки Волоської Ямпільського повіту Подільської губернії Стржелінський перетримав на відробітку селян із Колонщини. А з 19 вересня 1851 до 11 січня 1853 року тривав розгляд справи колонців проти Рихлінського, який примушував їх відробляти панщину в святкові дні. Згодом заворушення селян відбулися в 1888 і 1906 роках.
У травні 1854 року поміщиком була видана відпускна з кріпацтва селянину Ф. С. Григор’єву, а вже після скасування кріпацтва, у 1867 році, кілька мешканців села викупили землю в Рихлінських. У 1855 році Колонщина була перебудована поміщицею за зразком казенних маєтностей. Це допомогло Рихлінським у 1880 році продати помістя професору Київського університету Святого Володимира Івану Івановичу Рахманінову.
Іван Іванович Рахманінов – математик і механік, доктор математичних наук і астрономії (від 1856), заслужений ординарний професор математики (від 1878), декан фізико-математичного факультету (1868-1875, 1880-1881), проректор (1875-1880), ректор (1881-1883) Університету Св. Володимира.
Народився 29 серпня (10 вересня) 1826 року в с. Казінка Козловського повіту Тамбовської губернії (тепер Липецька обл., Росія) у дворянській родині. Після навчання у Третій Московській гімназії згодом вступив на фізико-математичний факультет Московського університету. 1847 року зі ступенем кандидата математичних наук закінчив університет і залишився при ньому для підготовки до професорського звання. Після захисту в листопаді 1852 р. дисертації «Теория вертикальных водяных колес», «удостоенной почетного отзыва» Петербурзької Академії наук, отримав ступінь магістра математичних наук.
З лютого 1853 р. почав працювати в університеті Св. Володимира на посаді ад’юнкта кафедри прикладної математики. 20 листопада 1856 р. після захисту дисертації «Основания теории относительного движения и некоторые ее приложения как примеры» отримав ступінь доктора математичних наук і астрономії. У квітні 1857 р. затверджений екстраординарним професором кафедри прикладної математики. З грудня 1860 року – ординарний професор зазначеної кафедри (з 1863 р. – кафедри механіки), у лютому 1878 р. став заслуженим ординарним професором математики.
Чотири рази обирався деканом фізико-математичного факультету. Дбав про поліпшення викладання фізіології та анатомії людини й запровадив курс гістології на фізико-математичному факультеті університету. Обирався проректором університету (травень 1875 – вересень 1880). З квітня 1881 р. міністром народної освіти затверджений на посаді ректора і обіймав її по 18 лютого 1883 року. Брав участь у підготовці нового загальноросійського університетського Статуту (1884), обстоював автономію університетів.
Викладав механіку, нарисну геометрію, гідростатику та гідродинаміку. Залишив численні наукові праці з механіки, був автором підручника для студентів «Основания теоретической динамики» (1873).
У квітні 1884 р. був обраний депутатом від університету Св. Володимира на святкування 300-річчя Единбурзького університету (Англія). Дбаючи про заохочення молодих вітчизняних талантів, у 1884 р. пожертвував 5 тис. руб. на заснування премії свого імені (золота медаль та 300 руб.), якої кожні два роки мав удостоюватися студент фізико-математичного факультету за найкращий твір у галузі математичних та природничих наук.
Мав чин таємного радника (з 1892). Нагороджений орденами Св. Анни II (1865) і І (1882) ступенів, Св. Володимира III (1874) та II (1886) ступенів, Св. Станіслава І ступеня (1878) та удостоєний відзнаки за бездоганну службу за 40 років (1894). Сербським королем нагороджений орденом Св. Сави II ступеня (1895).
Помер І. І. Рахманінов 4 грудня 1897 в Києві. Незадовго до смерті він продав Колонщину Валеріану Рафаїловичу Рибнікову.
Лаврентій Похилевич подає відомості, що у середині ХІХ століття мешканців обох статей було 640 православних, 4 римо-католики і 4 євреї. Землі — 2807 десятин. А вже у 80-х роках того ж століття — 986 православних, 9 римо-католиків, 43 євреї; із них — 311 ревізьких душ. Наділ — 988 десятин, викуп — 1260 рублів 33 копійки. Поміщику належало 40 десятин неудобної землі, 856 — польової і 855 десятин лісу. Відомо також, що принаймні з 1810 року в урочищі Селище біля Колонщини був ставок, діяли млин і винокурня.
На 1900 рік у Колонщині було 229 дворів, у яких мешкало 1302 особи. Головним їхнім заняттям було хліборобство. Із 2841 десятини сільської землі поміщику належала 1761 десятина, церкві — 44, селянам — 1036. Володів селом В.Р. Рибніков, який і господарював у ньому. Система господарства у поміщика — шестипільна, у селян — трипільна. В селі діяли: православна церква, церковно-приходська школа, водяний млин з одним робітником (належав Карлу Юнге), вітряк з одним робітником (належав селянину Якову Столяру) і громадський запасний хлібний магазин, в якому на 1 січня 1900 року було 309 четвертей озимого хліба і 154 четверті 4 четверики ярого. Пожежна частина складалася з п’яти бочок, десяти багрів і шести драбин й утримувалася за рахунок селянського товариства Окрім цього, на початку ХХ століття в Колонщині діяли гуральня, відгодівельний пункт і лісопильня, які були власністю багатих євреїв. Також у селі був шинок.
Церковно-парафіяльна школа в Колонщині була відкрита в 1860 році. Незабаром парафіяни спорудили для неї окреме приміщення. Щорічне матеріальне забезпечення школи зростало з 20 рублів у 1871 році, до 125 рублів у 1900-му. Кількість учнів зростала також: у 1871 році тут навчалося 15 хлопчиків, а в 1900-му – 62 хлопчики і три дівчинки.
В 1906 році церковну школу було замінено міністерською, де священики вже не керували навчальним процесом, а лише викладали Закон Божий. Перед Першою Світовою війною ця школа стала двокласною (детальніше про історію освіти в Колонщині можна прочитати в книзі Володимира Перерви «Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початку ХХ століття», стор. 320).
Церква в Колонщині була збудована ще в 1778 році, але в 1875-му під неї було підкладено кам’яний фундамент і прибудовано два приділи. А в 1896 році всередині церкву пофарбували і встановили новий іконостас. Дерев’яна дзвіниця була відремонтована в 1889 році: підвішена, покрита залізом і пофарбована. Територія церкви була огороджена дерев’яною огорожею, а споруди застраховані від пожежі єпархіальною страховкою: церква в 3665 рублів, а дзвіниця – в 299 рублів сріблом. У 1984 рублі сріблом були також застраховані будинок священника 1892 р.б. і школи – 1895 року будівництва. Церковним старостою з 1896 року був Євген Сторожчук.
На початку ХХ століття в Колонщині назріла потреба у зведенні нового храму. В 1911 році громада розпочала збір коштів на будівництво, але завершити розпочату справу завадила Перша Світова війна.
У 1914 році Колонщина належала поміщикові Миколі Володимировичу Володимирову.

Євген Букет

Додати коментар