ЖОВТНЕВІ ІМЕНИННИКИ

0

Закінчення. Початок в № 41
Отож, буду продовжувати розповідь тепер про другого жовтневого іменинника – Віктора Івановича Заїку. Доля розпорядилась так, що він теж пройшов «усі щаблі»: від вихователя групи продовженого дня, вчителя української мови та літератури до державного службовця Секретаріату Кабінету Міністрів України.

У Макарівському (тоді ще) районі на посаді завідуючого відділом освіти Віктор Іванович почав працювати з 1980 року. На той час з питань освіти район займав 25 місце серед інших районів та міст обласного підпорядкування (таких як Бориспіль, Ірпінь, Бровари, Біла Церква). Новопризначений молодий керівник, проаналізувавши стан справ, виявив, що в окремих освітніх закладах Макарівщини слабенька матеріально-технічна база, бажала кращого якість знань, була потреба і в будівництві нових шкіл. Ці питання вимагали негайного вирішення.
І почалася робота… Впроваджували новітні форми діяльності освіти, завдяки участі колгоспів району, за підтримки місцевого і районного керівництва було побудовано та введено в експлуатацію школи в селах Наливайківка, Новосілки, Великий Карашин, Фасова, добудовано дитячий садок «Барвінок» в Макарові. Запрацював міжшкільний навчально-виробничий комбінат.
За п’ять років керівництва Віктор Іванович зумів згуртувати навколо себе таких же ініціативних, небайдужих до освітянської праці людей. Вони разом стали єдиною дружною командою і район незабаром ввійшов у число передових.


А у жовтні 1985 року Віктора Івановича перевели в обласне управління освіти. Чудові організаторські здібності, висока кваліфікація як керівника, справжній професіоналізм в педагогічній праці, ерудиція, людяність, порядність явно вирізняли Віктора Івановича серед державних службовців і тому, чим вищим було його сходження у владних структурах, чим більшими ставали вимоги часу, тим яскравіше виявлялись ці якості в роботі на різних ділянках розбудови національної освіти та державної служби.
Його кредо: «Якщо ти не йдеш вперед, – то йдеш назад. Нерухомого стану не буває!». І не стояв на місці Віктор Іванович: йшов уперед, туди, де був потрібним саме в той час. Йому поталанило – в перші роки Незалежності України пропонують роботу в групі експертів з питань освіти в Кабінеті Міністрів України. Доручили, як куратору ряд питань. Протягом року писали декрети, був координатором першої програми під назвою – «Державна освітня програма «Україна ХХІ століття».
У Великій залі засідань Кабінету Міністрів відбулося зібрання під головуванням Прем’єр-Міністра Леоніда Даниловича Кучми. Вперше на засідання прийшов Президент держави Леонід Макарович Кравчук. Серед різних питань, які розглядались, було і питання про освіту в Україні. Доповідав міністр освіти Петро Михайлович Таланчук.

  • Президент дав високу оцінку нашій програмі, підкресливши, що саме з такої програми повинна починатись освіта в державі і під рішенням про її ухвалення поставив власний підпис, що ввійшло в історію… – розповів Віктор Іванович.
    Загалом відпрацював 18 років у Секретаріаті Кабінету Міністрів України. Десяток років на посадах експерта та керівника структурного підрозділу з питань освіти і науки, а останні вісім – був одним із керівників управління організації засідань Кабінету Міністрів України. Він трудився в колективі талановитих, мудрих, ерудованих, висококультурних людей і сам був таким. Усі закони, які нині в дії, не поминули Віктора Івановича – над ними всіма працював. Було ухвалено базовий закон про освіту, а також закони прямої дії з усіх ланок системи освіти: про професійно-технічну освіту (готували спільно з начальником управління Міністерства освіти і науки Анатолієм Даниловичем Сімаком), загальну середню освіту, про дошкільну, позашкільну, про вищу освіту.
  • В Україні – першій серед країн СНД і Євросоюзу створили законодавчу базу професійно-технічної освіти, про яку ще ніхто й ніде не говорив. І згодом нас запросили по лінії ЮНЕСКО в м.Турин (Італія) поділитися досвідом, – згадує Віктор Іванович. – Я розповідав про принципи й організацію роботи професійно-технічних закладів України, що знайшли відображення в цьому законі.
    Разом з колегами В.І.З. об’їздив немало зарубіжних країн. Крім Італії ще були Франція, Канада, Греція, Швейцарія, Швеція, Німеччина, де відбувався обмін досвідом.
    Віктор Іванович Заїка також вів активну громадську, педагогічну і наукову роботу; як секретар Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України брав участь у підготовці і виданні «Українського правопису» у новій редакції, виконував обов’язки відповідального секретаря комісії Кабінету Міністрів України з мовної політики, був членом Наглядової ради Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
    За добросовісну роботу, за вміле керування справами, високий професіоналізм відповідно до Указів Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України» та орден «За заслуги» III ступеня. Кабінет Міністрів України нагородив «Почесною грамотою», а Президія Верховної Ради (колишнього СРСР) – медалями «За трудову доблесть» та «В пам’ять 1500-ліття Києва». Є відзнаки від Міністерства освіти і науки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, інших центральних органів виконавчої влади і громадських організацій.
    Після багаторічної праці, коли вийшов на заслужений відпочинок, Віктора Івановича не забувають і досі називають «легендою» Кабміну, надсилають вітання, телефонують, спілкуються і ставлять за приклад тим, хто прийшов працювати після нього.
    Володіючи, крім усього, ще й поетичним даром, Віктор Іванович написав чимало поезій, присвят для друзів, рідних. Ви, шановні читачі, зможете познайомитися з його творчим доробком у одному з випусків «Літературної сторінки» газети «Макарівські вісті». А наразі цитуємо автора книги поезій «Ронделі» Миколи Маркіяновича Боровка – члена Національної спілки письменників України, «Заслуженого працівника народної освіти України», лауреата Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди – один з віршів, присвячених Віктору Івановичу:
    Скресла крига, і вітер рвучкий,
    А на кризі твої силуети.
    Ця — душа промовляє поетом.
    Ця — міністром рече залюбки.
    Ця — оратаєм дрібнить грудки.
    Ця — снігами складає замети.
    Скресла крига, і вітер рвучкий,
    А на кризі твої силуети.
    Подолавши місточок хиткий,
    Ти приміряв усі еполети.
    Серце гріє твоє пів-планети,
    І півсвіту в обіймах руки.
    Скресла крига, і вітер рвучкий.
    Деталізація трудового шляху Віктора Івановича Заїки ніяким чином не затьмарює біографії його друга – Володимира Федоровича Хіміча. Обидва працювали на благо України, обидва дбали про майбутні покоління. І йшли вгору по службових сходинках не тому, що прагнули влади, а тому, що молода Незалежна держава потребувала вирішення багатьох завдань у становленні нового рівня освіти, її розвитку і робити це треба було не зволікаючи. Тож обидва трудилися у призначений долею і Богом час та іпостасі. Їх дороги життя розходились і сходились, але дружба залишилась незмінною. Хай щастить цим жовтневим іменникам та й не тільки їм!
    Тетяна ЯСИНЕЦЬКА

Додати коментар