З історії Копилівського маєтку

0
Сім’я фон Мекк на дачі в Копилові

Власники
У 1798 році в селі Копилові, який належав поміщиці Шимановській, мешкало 465 чоловіків і 442 жінки. До 1797 і в 1801 році маєток перебував у посесії в Героніма Шимановича Грудзінського.
5 липня 1804 року Київський земський суд розглядав справу про захворювання мешканців Копилова гарячкою. У 1810 році в селі вже працював винокурний завод.
25 листопада 1811 року в Копилові, Мотижині й Колонщині самовільно розквартирувався Ладозький полк російської армії, шефом якого в той час був уродженець Флоренції в Тосканському князівстві Єрємєй (Джеронімо) Якович Савоїні. Про цю подію 8 грудня 1811 року повідомляв у своєму рапорті на ім’я Київського військового губернатора Михайла Андрійовича Милардовича виконувач обов’язків Київського громадянського губернатора Каетан Проскура. Він вимагав, зокрема, щоб військові частини, які проходять через повіт, займали квартири лише у відведених для цього населених пунктах і негайно звільнили Мотижин і Копилів.
Шимановські були не дуже вправними господарями, часто здавали маєтки в оренду, заборгували чималі суми грошей. Ще в 1821 році поміщик Боярський був призначений опікуном копилівського маєтку. 1831 року копилівський селянин А. Афанасьєв скаржився на поміщика Г. Залеського за нанесення йому побоїв і видачу селянам неякісного хлібу. У 1831–34 роках у судах розглядалася скарга селян Копилова на посесора Буритського через жорстоке поводження з ними, збільшення панщини і примус до праці в святкові дні.
1833 року шляхтянка Бригіда Рогальська, яка мешкала в Копилові, отримала в Шимановських частину маєтку за борги. У 1840 році Б.І. Рогальська видала відпускну своїй селянці Є.П. Зінченко.
В 1838 році ще однією частиною маєтку вже володів Михайло Буржинський, який скаржився на невжиття заходів щодо розшуку двох біглих селян. У 1840 році він клопотав про стягнення на свою користь 790 рублів рекрутських сплатних грошей, а в 1845-му вже з нього стягували конкурсове мито.
1839 року Зигмунд Шимановський продав частину маєтку В. Пржишишковському. Вже в 1841 році ця частина належала відставному капітану В.В. Кетнеру, а в 1842-му за нею числилися училищні борги.
З 1839 принаймні до 1845 року частина села належала поміщику Малицькому.
У 1842 році поміщик В. Волянський вимагав видати йому дану на частину копилівського маєтку З. Шимановського за борг, який не виплачений був уже протягом 10 років. Також є запис, що 4 липня 1850 року поміщики Трофимови продали частину Копилова поміщикам Пінкіним. Жодної інформації про цих поміщиків більше немає.
Рештою маєтку, що перебував у заставі, вже 1843 року почав користуватися Франц Яцковський. Він намагався придбати маєток, але в 1844-му Київський земський суд заборонив проводити купчу кріпость. Незважаючи на це, Яцковський вважає себе повноправним господарем. У 1845 році брати В. і В. Рогальські скаржаться на нього через захоплення і самовільне виорювання полів, що належать їхній матері та за нанесення побоїв селянам, які їй належать. А вже після придбання маєтку в 1848 році, Франц Яцковський зґвалтував кількох місцевих селянок.
Лаврентій Похилевич у своїх «Сказаннях про населені місцевості Київської губернії» наводить інформацію про шість частин маєтку і їхніх власників (станом на середину 1850-х років): 1. Францу Яцковському з сільцем Красногіркою – 3668 дес., 234 ревізькі душі чоловічої статі; 2. Христофору Яцковському, який у 1855 році придбав у Варфоломія і Надії Савицьких – 1053 дес., 57 р.д.ч.с.; 3. Якову Глоговському з сільцем Небрат – 360 дес., 46 р.д.ч.с.; 4. Генеральші Юлії Данилевській – 573 дес., 45 р.д.ч.с.; 5. Спадкоємцям Михайла Буржинського – 288 дес., 27 р.д.ч.с.; 6. Спадкоємцям Бригіди Рогальської – 95 дес., 11 р.д.ч.с.
Хронологія власників Копилова у 1830–1850-ті рр. потребує окремого ґрунтовного дослідження. Але спробуємо впорядкувати наявну на сьогодні інформацію щодо зміни власників частин маєтку в тому порядку, що визначений Л. Похилевичем.

  1. У 1850 році, після введення інвентарних правил, частина біглих селян, що належала Ф. Яцковському, повернулася до Копилова. У липні наступного року селянин Яцковського М. Федоренко помер від укусу ядовитої комахи. Справу про цей випадок розглядали понад рік.
  2. 1849 року В. Кетнер довірив своїй дружині ведення справ у маєтках в Копилові та Красногірці. 18 березня того ж року ректор Київського університету Ернест Рудольф Траутфеттер відрядив до маєтку Кетнера в Копилові лаборанта хімії для огляду лабораторії поміщика, що займався хімічними дослідами. 1850 року відставний штабс-капітан В.В. Кетнер продав свою власність В.І. Корчак-Савицькому, а вже 1852 року Варфоломій Іванович Савицький продав її Христофору Францовичу Яцковському.
  3. Є відомості про володіння частиною Копилова поміщиком Глаговським в 1845 році. Яків Йосипів Глоговський помер у 1857 році. Наступного року його спадкоємці видали відпускну селянам Ф. і А. Сивоєдниковим. Того ж року душеприкажчик померлого Глаговського Розеслав Рильський продав його частину маєтку Х.Ф. Яцковському.
  4. Юлія Олександрівна Данилевська придбала частину маєтку в Копилові в 1850 році. 1851 року вона продала частину селян дворянину І.А. Вальчицькому, а наступного року отримала від нього кошти за всю свою частину маєтку. 1856 року Вальчицький продав свою власність жінці поручика С.Н. Зайківській, яка в 1859 році продала свою частину маєтку в Копилові Х.Ф. Яцковському.
  5. У 1849 році поміщики Буржинські порушили інвентарні правила. На 1850 рік Михайло та Емілія Буржинські вже померли. Маєток був у спільній власності їх дітей: Аделаїди Буржинської, Кароліни Охоцької, Бони Зеліньської, Аполонії, Теофіла, Геновефи і Франца Буржинських. Опікуном сиріт був поміщик Фердинанд Марцинковський. 8 березня 1851 року Київська дворянська опіка видала постанову про продаж цієї частини маєтку. В ній числилося 33 особи селян. 1858 року право власності на цю частину маєтку оформив Х.Ф. Яцковський.
  6. В 1849 році Рогальські продали 6 осіб селян поміщику М.П. Парафієвському. У 1851 році Рогальським належало 16 осіб кріпосних. У 1858 році Б.О. Рогальська продала свою частину маєтку Х.Ф. Яцковському.
    На час реформи 1861 року Христофор Францович Яцковський скупив усі частини копилівського маєтку і став його єдиним власником. У Копилові тоді проживало 980 православних, 3 римо-католики і 11 євреїв. В 1858 році поміщикам сіл, що лежали вздовж Києво-Брестського шосе, в т.ч. і Копилова, було дозволено будувати вздовж нього постоялі двори і корчми. В 1861 році поміщиця Соколовська клопотала про переведення станової квартири 2-го стану Київського повіту з містечка Ігнатівки, що їй належало, до Копилова.
    1859 року селяни з Нової Греблі С. Рибицький, І. Пилипчук та Г. Крочик скаржилися на копилівського поміщика Яцковського за захоплення запасного магазину, насіння і вівса, що їм належали. А в 1860 році священик М. Радзієвський скаржився про викрадення в нього селянами Яцковського двох волів.
    Яцковському Копилів належав до середини 1880-х років. Цей поміщик, поляк за національністю, ставився до місцевих селян зверхньо, як традиційно тоді ставилася до українських селян більшість поляків. Про невдоволеність місцевого люду землевласником свідчить, зокрема, й опір селян місцевій владі в 1870 році.
    У 1877 році 4 десятини землі в Копилові у Яцковського придбала дворянка Віра Бернатович. Станом на середину 1880-х років Х. Яцковський володів у Копилові й Красногірці 400 дес. непридатного, 1570 дес. придатного ґрунту і 2500 десятинами лісу. В селі мешкало 1388 православних, 3 римо-католики, 16 євреїв, зокрема, 440 ревізьких душ. Селянський земельний наділ – 1317 десятин, за які щорічна виплата складала 1784 руб. 48 коп.

Освіта і духовність
Ось яку інформацію про Петро-Павлівську церкву в Копилові знаходимо в кліровій відомості за 1893 рік: «Церква збудована в 1863 році коштом парафіян і благодійників на місце попередньої благенької, що існувала з 1756 року. Попередниця цих церков згоріла в 1726 році. Будівля дерев’яна, при ній така ж дзвіниця, збудована в 1872 році. У 1890–91 рр. вся будівля капітально розширена прибудовою малого вівтаря, ризниці і вхідних приділів, пофарбованих зсередини і зовні, коштом дворян Миколи і жінки його Анни фон Мекк. Вівтарів у ній два – головний, на честь Св. Апостолів Петра і Павла; придільний – на честь Св. Мучениці Софії і трьох її доньок. Приділ цей початково облаштований колезьким асесором Петром і жінкою його Софією Гонсіоровськими (?).
Школа з 1860 року. Є новий училищний дім на церковній землі і старий на селянській. Новий побудований п. фон Мекк. На утримання його від фон Мекк близько 400 рублів на рік і від парафіян – 100 рублів. Опалюється дровами. Навчається 47 хлопчиків і 6 дівчат. Вчителька церковно-парафіяльної школи с. Копилова – Анна Іванова донька Ріпкова, донька артиста С.-Петербурзьких імператорських театрів. Закінчила навчальні курси в Лебединській Харківської губернії прогімназії з правом учительки початкового училища. Направлена в с. Копилів училищною єпархіальною радою 2 вересня 1888 р. і затверджена 22.07.1890 р.». Після неї вчителем з 5.11.1897 року був син титулярного радника Микола Захарович Базилевський, а 1900 року – випускниця першого Київського жіночого училища духовного відомства Капітоліна Гаврилівна Сікачинська.
16 червня 1894 року газета «Київські єпархіальні відомості» інформувала, що губернський секретар Київського повіту М.К. фон Мекк пожертвував на утримання Копилівської школи 180 рублів готівкою, окремо від 1100 рублів, пожертвуваних ним у запасний капітал школи. І такі пожертви мали системний характер. Так, у 1897 році внесок землевласника на утримання школи складав 360 рублів та ще 40 рублів процентів на училищний капітал. Ще 20 травня 1888 року землевласник села Копилова, дворянин Микола фон Мекк за зроблені ним пожертви на утримання церковно-парафіяльної школи, як грошима, так і іншими предметами, був затверджений у званні попечителя цієї школи та отримав подяку від митрополита Платона (Городецького). 1904 року фон Мекки власним коштом збудували нове приміщення школи на території своєї садиби (детальніше про історію православної церкви і школи в Копилові можна прочитати в книзі Володимира Перерви «Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початку ХХ століття», стор. 321–322).
Закінчення у наступному номері

Додати коментар