Село на «Красній горі»

0

Сьогодні мова піде про невеличке село, яке в ХІХ столітті належало до парафії церкви Вознесіння Господнього села Андріївки – Красногірку.
Каетан Росцішевський заповів сільце Красногірку своєму онукові Валентому Казимировичу Росцішевському. До 6 січня 1796 року воно перебувало в посесії у Теофіла Жолтовського. У 1798 році власницею значиться донька Каетана Росцішевського Францішка Шимановська, а в 1801 році – посесор Гаршмудель. Мешкало в той час у Красногірці 56 осіб (30 чоловіків і 26 жінок) у 9 дворах. Нижче подаємо перелік господарів:

  1. Федір Сумленний
  2. Михайло Скороход
  3. Овсій Скиданьчук
  4. Микита Скорчук
  5. Федір Білийченко з племінником Тихоном Пилипенком
  6. Іван Шинкарчук
  7. Антон Кравченко
  8. Михайло Колтун
  9. Григорій Сумленний
    Шимановські вирішили продати Красногірку в 1830-х роках. Спочатку в 1839 році Зигмунд Шимановський намагався продати сільце В. Пржишишковському. 1 серпня 1841 року ввідний лист на володіння маєтком отримав В.В. Кетнер. Наступного року в Київському приказі громадського призріння розглядалася справа про училищні борги маєтку поміщиків Кетнерових – Красногірці і частині с. Копилів. 1843 року Зигмунд Шимановський надав довіреність дворянину А. Богуславському на продаж маєтків у Красногірці і Копилові Ф.І. Яцковському, але 19 червня 1844 року Київський земський суд заборонив цю угоду. Купчу кріпость Франц Яцковський зумів оформити тільки в 1848 році.
    Свою частину маєтку відставний штабс-капітан В.В. Кетнер у 1850 році продав В.І. Корчак-Савицькому, а вже 1852 року Варфоломій Іванович Савицький продав її Христофору Францовичу Яцковському. Красногірка тоді мала 110 жителів.
    У середині ХІХ століття на території поміщицької садиби в Красногірці ще були залишки цегляних будівель Красногірського монастиря, ліквідованого в 1786 році, монастирський сад зі столітніми липами та старими фруктовими деревами, а також криниця, яку викопали монахи в глибокому яру, що прилягав до саду. Монастирю колись належав водяний млин на річці Здвиж в урочищі Братський Ріг, який успішно діяв і в середині ХІХ століття. А на самому початку століття в лісі за три версти від Красногірки селянин Якименко побудував хату і заснував хутір Пужа. На початку 1850-х років поміщик Яцковський влаштував на цьому хуторі винокурний завод і необхідні для його роботи служби. Взимку, коли винокурня працювала, на Пужі мешкало близько 50 осіб, а влітку населення зменшувалося наполовину. Ще один хутір – Малянка – вперше позначений на карті Шуберта 1867 року.
    1868 року поміщик Ф.І. Яцковський видав місцевим селянам дану на володіння землями. У 1880-х роках у селі мешкало 183 особи, зокрема, 57 ревізьких душ. Селянський земельний наділ – 96 десятин, за які щорічна виплата складала 66 руб. 8 коп.
    1900 року у власницькому селі Красногірка (належало Станіславу Христофоровичу Яцковському) було 36 дворів, мешкало 237 осіб, діяла школа грамоти. Головним заняттям мешканців було хліборобство. У селі числилося 2496 десятин землі: поміщику належало 2400, а селянам – 96 десятин землі, яку вони обробляли за трипільною системою.
    Селянське товариство мало громадський запасний хлібний магазин, де на 1 січня 1900 року було 58 чт. озимого хліба та 29 чт. ярового. Товариство утримувало пожежну частину, що складалася з 2 бочок, 5 багрів і 4 драбин.
    У тому ж 1900 році в Красногірці запрацював лісопильний завод. 1909 року на ньому встановлено паровий котел. Співвласниками заводу на 1910 рік значилися Хорол, Корецький і Коган.
    За весь час перебування Красногірки в складі Російської імперії з нею пов’язано лише дві резонансні справи. І обидві мали місце вже на початку ХХ століття. 1906 року місцеві селяни напали на військовий патруль, щоб визволити авторитетного лісника Сака Сімороза. Ця історія була колоритно описана в 1961 році місцевими вчителями і краєзнавцями Гнатом Павловичем і Павлом Гнатовичем Багачуками.
    А 1912 року селяни А. Дробаха, Р. Савченко та інші, що мешкали в Красногірці, сперечалися за землю з копилівським поміщиком Фон-Мекком. 16 лютого 1913 року Київська губернська землевлаштувальна комісія навіть провела спеціальне засідання з питання розверстання на відруби землі селян села та відмежування від земель поміщика Фон-Мекка.
    З рукописом «Історії Красногірки» вчителів батька і сина Багачуків я вперше ознайомився під час підготовки «Нарисів з історії Макарівського району». Уривки з нього увійшли до книги. А повністю цю працю опубліковано вже 2018 року в книзі О. Гордон «Андріївка та Красногірка у розповідях і спогадах». Там є багато цікавих деталей з минулого Красногірки, незважаючи на те, що авторам не були доступні архіви і написана вона була спираючись цілком на спогади старожилів.
    На завершення пропоную уривок з вищезгаданої праці, де описано поміщицький маєток і красногірську школу грамоти: «Панський двір був побудований у центрі Красної гори. Житловий будинок з антресолями, розмальований яскравими фарбами, потопав у фруктовому саду і квітниках.
    За садом – парк з вікових сосен та дубів, які лишилися від часів, коли ще монахи під ними проходжувалися. Височіли на горі панські будівлі, підносячи свої дахи, вкриті добротною бляхою.
    Тулилися селянські халупи біля підніжжя гори, біля болота, яке лишила річка Здвиж, що відійшла від Красногірки кілометрів за два під Андріївку, колишню Андрієву Слободу. Ні одної путящої хати. Навіть школа містилася у звичайній халупі, що стояла навпроти вигону, немов похилена баба-старчиха, зіяючи повибиваними шибками і світячи обідраними стінами.
    Навчав красногірських хлопчаків та дівчаток андріївський піп. Учив він Закону Божого, попова ж дочка – читанню «Псалтиря» та «Сеятеля», а попівський зять вчив «арихметики» та військової муштри. Звалася та школа «школою грамоти». Було в ній дві групи. Після дворічного навчання учні виходили з школи такими ж «грамотіями», як були, коли до неї ще не вступали. В селі крім Іцека Цимберга письменних не було».

Євген Букет

Додати коментар