ДИНАСТІЇ: БАТЬКИ І ДІТИ

0

(Закінчення.
Поч. у № 36 від 17 вересня 2021 року,
№ 37 від 24 вересня 2021 р.).

  • Володимире Васильовичу, ваша родинна династія бере початок від мами – Галини Ульянівни. І першою, хто продовжив її справу, – Надія, старша Ваша сестра.
  • Це правда. Хоча її душа прагнула бути педагогом. Надіїну мрію втілила в життя донька – Ірина.
  • Надіє, тепер питання до Вас: наразі Ви геть домашня, доглядаєте внука Богданчика, вирощуєте чудові квіти, а скільки років працювали у сфері медицини?
  • Давайте разом поміркуємо: 14 років працювала операційною медичною сестрою, 17 – у відділенні «швидкої допомоги», 3 роки викладала курс «Лікувальна справа» на фельдшерському відділенні в нашому рідному медичному коледжі. Отож загалом – 34 роки. Так швидко минули!
  • У пісні співається: «…було це недавно, було це давно». Як же Ви, Надіє, стали медиком?
  • О, це така історія! Коли я була малою, то чомусь часто хворіла: день-два побуду в дитячому садку, а тиждень – вдома. Тоді батько говорив: «Тільки хтось чхнув на Сахаліні, а в Макарові наша Надя вже захворіла!». Ну, не могла я перебувати в дитсадочку, щось там вадило мені! А батькам де мене подіти? Мама наша працювала операційною сестрою в Макарівській лікарні. Залишати мене вдома боялась, то ж і брала з собою на роботу, де з розумінням ставились до такої ситуації. І мене там доглядали й виховували в перерві між операціями всі, хто чергував на маминій зміні: хірурги Дмитро Гнатович Стовбун і Лідія Володимирівна Стовбун (подружжя), Микола Федорович Книр… Я їх називала моїми нянями.
  • А в ті роки домашню няню було знайти нелегко. Та й місць у дошкільних дитячих закладах завжди не вистачало. Батьки по можливості брали дітей на роботу, хто де працював. Отож часто діти артистів росли за кулісами сцени, а хто – на знімальному майданчику, і т.д., а Ви – в операційній. Діти на роботі – тоді це було звичайним явищем!
  • Так я, можна сказати, виросла в операційній. Все там було для мене звичним: обстановка, робочий ритм… Після закінчення нашого медучилища – в 1978 році – я не роздумувала довго: замінила маму на посаді операційної сестри, а вона перейшла на роботу в інфекційне відділення. І бачите, як життя склалося: ще й працювала разом з «своїми нянями»! Всі вони були мені як рідні.
    А крім того, пощастило на наставницю – старшу сестру операційного блоку Ларису Петрівну Книр. Я й до сьогодні вдячна їй за те, що передавала мені свій досвід. Операції були різні: кесареві розтини, гланди, аденоїди,катаракти, шлунки, фібріоми, ампутації… Для цього необхідна старанна підготовка: стерилізація і викладка потрібних інструментів для операції, перев’язочних матеріалів – все це треба робити операційній сестрі, а коли виникає необхідність, то доводиться бути й асистентом хірурга (на фото: під час нічної невідкладної операції Надя асистент у хірургів – Івана Андрійовича Ромашка – ліворуч – та Григорія Івановича Тищенка).
    Коли я поїхала на курси підвищення кваліфікації в обласну лікарню, то дивувалась: там операційні сестри мали «вузьку спеціалізацію». Тобто, одна, наприклад, тільки перев’язує гемороїдальні вузли, друга має справу тільки з холециститами, жовчними міхурами. Постав їх на іншу роботу, наприклад, на видалення апендициту, – вони не знають, які інструменти потрібні для операції! А наші сестрички знали і вміли все!
    Працювала б я у хірургії аж до пенсії, та за станом здоров’я довелось перейти на «швидку допомогу». Тому в моїй трудовій книжці є тільки три записи: «зарахована на посаду операційної медичної сестри», друга – «переведена на посаду фельдшера-диспетчера у відділення «швидкої допомоги», а третя – «прийнята на посаду викладача…» – це я 3 роки в нашому медичному коледжі читала для майбутніх фельдшерів курс «Лікувальна справа».
  • Маєте відзнаки за роботу?
  • Мені присвоїли вищу категорію операційної сестри. Це було і моральне, і фінансове заохочення. Але найбільша винагорода для людини є та, що вона принесла користь суспільству.

«Дві речі цінуються тільки тоді, коли їх нема, –
молодість і здоров’я».

  • Це арабське прислів’я мала би запам’ятати кожна людина. З питанням молодості все ясно – вона скороминуча тож треба кожну мить проживати з користю й радістю, накопичувати запаси духовні і матеріальні для подальшого життя. А що Ви скажете, Надіє, з цього приводу?
  • Так, молодість, на жаль, минає. Це невідворотне явище. А бути здоровим можливо. Згадайте відомого хірурга Миколу Амосова та й багатьох інших довгожителів, згадаймо хоча б і наших земляків, які вели здоровий спосіб життя, невтомно трудилися. А коли бачиш, як доставляють в операційну людину з травмами, одержаними внаслідок алкогольного сп’яніння, чи після аварії, скоєної з тієї ж причини, то хто винен в цьому? Буває, що лікарі безсилі повернути пацієнта до життя. А сигарети? Це тихі, повільні вбивці людини! Тому треба зробити раз і назавжди правильний вибір, пам’ятати, що здоров’я – це найбільша цінність людей. Це не пусті слова. Недаремно здавна в народі кажуть: «Береженого і Бог береже!».
  • Володимире Васильовичу, родинну вашу династію медиків продовжують сини – Владислав і Віталій. Це Ви з дружиною так впливали на них?
  • Ні-ні! Вони самостійно зробили свій вибір, куди йти навчатися. Так, Владислав, після закінчення медичного університету імені О.О. Богомольця зараз завершує проходження інтернатури. Він лікар-невролог. А наш молодший син, Віталій, навчається на другому курсі Університету розвитку людини «Україна». Сам обрав факультет ерготерапевтичного напрямку, хоче бути лікарем-реабілітологом, допомагати людям відновлювати здоров’я після перенесених хвороб і травм.
  • Олександр Олександрович Богомолець колись так сказав: «Вміння продовжити життя – це, насамперед, уміння не вкорочувати його». Всі ви присвятили своє життя і вміння благородній справі – допомозі людям продовжувати жити, бачити цей прекрасний світ. І коли підсумувати весь трудовий стаж вашої родини – мами Галини Ульянівни, Володимира Васильовича, Надії Василівни, Світлани Іванівни, то в результаті наразі маємо більше 150 років! А якщо ці роки помножити на кількість людей, котрим ваша родина продовжила життя? Напевно цифра сягне більше 30 тисяч! Ви дуже трудолюбива родина, чиї здібності розвинулись в процесі наполегливої праці. Ви прищепили любов до неї і своїм дітям, ким би вони не стали – лікарями, чи педагогами. Хай вам усім щастить! Будьте здорові!
    Спілкувалась Тетяна ЯСИНЕЦЬА

Додати коментар