Краєзнавство Макарівщини родом із Липівки

0

Історію Липівки ХІХ століття хочу розпочати зі знаменитого липівського шляхетського архіву, з яким працювали чи не всі тогочасні історики. Каталог цього архіву в першій половині ХІХ століття склав відомий польський колекціонер, бібліофіл, меценат i керівник польських культурних осередків Константій Свідзінський, опрацювавши його справи «від корки до корки». Варто зазначити, що Свідзінський у 1833 – 1834 рр. виграв судовий процес щодо спадку своєї матері – маєтку в Ходоркові (тепер – Попільнянська селищна громада на Житомирщині). Поживши там певний час, продав маєток, а отримані кошти витрачав на придбання книг і антикваріату, порятунок пам’яток історії, зробив пожертву і на одне з видань «Кобзаря» Тараса Шевченка. Проживав Свідзінський зазвичай у свого приятеля, видатного дослідника історії Київщини Едварда Руліковського в Пашківці. Там же, в Пашківці, зберігав частину своєї колекції, яка наприкінці його життя включала 21912 творів у 25317 томах, 1031 рукопис, 12492 гравюри, 3000 монет та 246 археологічних експонатів. Згідно з його заповітом, ця колекція була передана на зберігання в бібліотеку Красінських у Варшаві. На жаль, у жовтні 1944 року будівля та фонд бібліотеки були спалені німцями…

Костянтій Свідзінський


Точно не відомо, чи потрапив до колекції Свідзінського липівський архів, але багато з документів, що в ньому зберігалися, ще в ХІХ столітті були надруковані у виданні «Źródła dziejowe». Едвард Руліковський у 1857 році в трьох номерах варшавської газети «Kronika wiadomości krajowych i zagranicznych» надрукував розлогий матеріал про походження і склад липівського архіву. Тут було чимало фамільних документів Пісочинських, Тишів Биковських, Кунівських, Лащів, Макаревичів і Харлінських. Сформував збірку Каетан Росцішевський, який останні роки свого життя мешкав у Липівці і помер там 1795 року. Папери дісталися йому в спадок від власних пращурів, а також від колишніх власників Макарова.
Найдавніші документи архіву походили з часів Смоленської війни 1632 – 34 рр. між Річчю Посполитою і Московією. Був у липівському архіві також оригінальний Універсал князя Яреми Вишневецького до підданих, що лишилися в добрах Задніпровських, виданий 1650 року. Також було там чимало листів козацьких гетьманів, зокрема, Павла Тетері та Івана Мазепи; католицьких біскупів, зокрема, Самуеля Ожги і Солтика; київського воєводи Юзефа Стемпковського, пов’язаних із судовим процесом проти учасників Коліївщини в Кодні.
Зберігся архів, як зазначав у своїй публікації Е. Руліковський, лише завдяки онукові Каетана Росцішевського, Валентому Казимировичу Росцішевському, який «умів цінувати важливість тих пам’яток минулого, найретельніше їх плекав». Найдавнішу історію Макарівщини ми знаємо нині насамперед завдяки тому, що липівський архів був порівняно рано опрацьований і введений до наукового обігу. Зокрема, і Едвард Руліковський, і Лаврентій Похилевич посилаються на документи з нього в своїх працях.
У 1799 році в Липівці мешкало 435 осіб. На той час вона належала Казимиру Івановичу Росцішевському (зятю Каетана Росцішевського), який за імператора Олександра I був Київським губернським проводирем дворянства і вмів, як стверджував Л. Похилевич, заслужити його особливу прихильність. На початку 1830-х років власником Липівки був уже Валентий Казимирович Росцішевський, який помер близько 1857 року. І тільки в 1862-му маєтності останнього було розділено між синами – Францом і Едмундом, донькою – княгинею Людвігою Трубецькою та онуками. Того ж року Едмунд Росцішевський подарував свою частину спадку – Липівку, Язвинку і Соболівку – доньці Людвізі, по чоловіку – Страшинській. Вони, разом з чоловіком Генріхом Страшинським, управляли маєтком до кінця 1880-х років. У 1887 році Липівку придбав київський купець Микола Олександрович Григорович-Барський.
Рід Григоровичів-Барських відомий тим, що серед його представників були художники, архітектори, письменники, будівничі, купці, видавці, промисловці, діячі магістрату. Василь Григорович Барський (1701–1747) був нащадком подолян Барських, які оселились у Києві на Подолі ще за гетьмана Хмельницького. Завдяки культурологічним розвідкам та начеркам цього відомого історика в Україні вперше дізналися про святі місця Європи, Азії та Африки, про особливості та винаходи іноземних зодчих, побут незнаних цивілізацій. Його молодший брат Іван (1713–1785), відомий архітектор доби українського бароко, відзначився масштабним конструкторським мисленням, вишуканим естетичним смаком. Саме йому належить ідея та проект першого водогону та каналізаційної системи в Києві. За його проектами споруджено Кирилівську, Покровську церкви та церкву Миколи Набережного.
Упродовж ХІХ століття з Липівкою було пов’язано лише кілька гучних справ, які відклалися в архівах. Так, у липні 1833 року відставний майор Побуковський клопотав про взискання з поміщика Росцішевського будинку. В тому ж році дворянин Трушковський поскаржився на поміщика с. Липівки Росцішевського за невиплату жалування під час служби. В 1834 році М. Поляковська, яка називала себе шляхтянкою, скаржилася на липівського поміщика через зарахування її сімейства до селянства і тримання під вартою її чоловіка. А в 1842 році на шляху біля Липівки помер селянський хлопчик Н. Герасименко, який збирав по селах милостиню.
У 1846 році Валентий Росцішевський видав відпускну липівчанці М. Солотанській. Це єдиний зафіксований випадок звільнення з кріпацтва в селі до реформи 1861 року.
1848 року поміщик Росцішевський почав виготовляти смолу і дьоготь.
У 1860 році в Липівці мешкало 688 православних мешканців і 28 римо-католиків, поміщикам належало 3436 десятин землі, біля маєтку був сад із віковими липами. Л. Похилевич у книжці «Сказання про населені місцевості Київської губернії» зазначає, що докладний опис Липівки надруковано в неофіційній частині «Київських губернських відомостей» №4 за 1847 рік. Спробую найближчим часом віднайти і оприлюднити в «Макарівських вістях» цю, можливо, першу краєзнавчу довідку про Липівку.
Наприкінці 1880-х у Липівці був невеликий ставок, водяний млин на ньому. Мешкало православних – 1076, католиків – 34, євреїв – 28 осіб. Ревізьких душ – 312, їх наділ складав 1438 дес., щорічна виплата за які становила 1286 рублів 96 коп. Проте, як свідчать документи, з 1866 до 1885 року викупні платежі в Липівці зменшувалися. Садибної і польової землі у власності поміщиків було 538 десятин. Лісова земля при Липівці і хуторі Язвинці (1481 десятина) була продана Л. Страшинською в 1883 році полковникові Володимиру Онопрієнку. Крім того, від неї ж різночасно, починаючи з 1871 року, придбали земельні наділи селяни: Федір Омельчук (60 десятин), Дмитро Лещенко (44), Федір Силонька (26), Божко, Ольховець, Іванченко, Левченко (по 20 десятин), 4 селянина разом (6), Савченко (14), селянин Пацан і міщанин Фонтані (по 10 десятин).
Православна церква в Липівці була Покровською, мала 40 десятин землі. У 1863 році поміщики Страшинські та церква обмінялися земельними ділянками. До парафії належали села Лозовик, Королівка, Озерщина. У 1875 році освятили нову церковну будівлю.
Церковно-парафіяльну школу було відкрито в 1861 році. З 1864-го вона розміщувалася в окремому будинку, збудованому коштом громади. Шкільну будівлю поновлювали в 1873 та 1897 роках. Останнього разу – за підтримки Київської єпархіальної училищної ради, яка асигнувала 400 рублів. З часом зростали і витрати на утримання школи (з шести рублів на місяць на початках до 222 на рік у 1897 році), і кількість учнів. Так, у 1864 році в школі навчалося лише 25 хлопчиків, а в 1900-му – 74 хлопці і 18 дівчат.
У 1887 – 1888 навчальному році викладачем церковно-парафіяльної школи в Липівці був Устим Львович Ольшевський, в майбутньому – архієпископ російської православної церкви Сильвестр, який 29 січня 1919 року привів до присяги адмірала Олександра Колчака як Верховного правителя Росії. Закатований більшовиками. Прославлений в лику святих новомучеників та ісповідників російських у 2000 році.

Сильвестр (Ольшевський)


З 1890 принаймні до 1897 року в Липівці вчителював запасний унтер-офіцер з с. Дружні Ілля Василів Івахненко (детальніше про історію православної церкви і школи в Липівці можна прочитати в книзі Володимира Перерви «Шкільництво», стор. 322–323).
22 липня 1869 року в маєтку поміщиків Страшинських у Липівці сталася пожежа, а 24 березня 1904 року в селі згоріло 14 селянських садиб.
1900 року у власницькому селі Липівка (належало Миколі Григоровичу-Барському) було 242 двори, мешкала 1481 особа, діяла церква, школа, два цегельні заводи з одним робітником на кожному, що належали відповідно селянам Василю Грищенку та Івану Савченку, 11 вітряків, що належали селянам і один водяний млин, власником якого був селянин Овсій Ольховець. На кожному млині – вітряному й водяному працювало по одному робітнику.
Головним заняттям мешканців було хліборобство. У селі числилося 1583 десятини землі: поміщику належало 78, церкві 47, а селянам – 1458 десятин. Поміщик свою землю обробляв за шестипільною, а селяни – за трипільною системою.
Селянське товариство запасного хліба не мало, натомість мало продовольчий капітал, який на 1 січня 1900 року досяг суми 3745 рублів 59 коп. Товариство утримувало пожежну частину, що складалася з 5 бочок, 10 багрів і 5 драбин.
У грудні 1909 року селянам Ольховцям було видано дозвіл на будівництво ще одного приватного млина в Липівці.
14 жовтня 1894 року в Липівці народилася Ольга Кирилівна Коломієць – український радянський вчений-селекціонер, лауреат Ленінської премії 1960 року (детальніше про неї див. статтю Павла Свища «Ольга Коломієць – жінка революціонер у світовому цукровому буряківництві», МВ, №45 від 15.11.2019 р., стор. 5, 8), а 17 січня 1902-го – Антон Юхимович Шевченко — український радянський економіст, доктор економічних наук, професор.

Євген Букет

Додати коментар