ДИНАСТІЯ: ТАКА ЦЕ РОБОТА – БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ

0

(Продовження. Початок див. у № 32 від 20 серпня 2021 р.)

  • Ось дивлюсь на фотографію Ваших батьків. Скільки любові в очах батька, як він ніжно прихилився до дружини! А на її обличчі – таке благородство і таїна жіночого щастя. Це вони тільки-но одружилися?
  • О ні! Вже були діти, це, напевно, минуло близько п’ятнадцяти років їхнього подружнього життя. Попри всілякі негаразди вони були щасливі.
  • Ларисо Борисівно, скажіть, Вам досвід маминої роботи знадобився?
  • Дуже знадобився. Коли я навчалась медучилищі допомагала мені освоїти латинь, бо знала її досконало,знала латинські назви всіх органів і частин тіла людини. А коли я вже почала самостійно працювати, мама була першою порадницею.
  • Ви планували бути лікарем-гінекологом. Але чому стали невропатологом?
  • Це теж історія цікава… Мій чоловік, Микола, раніше мене закінчив медінститут і обрав спеціальність гінеколога. Коли ж настав час і мені отримати диплом, то на сімейній раді Микола заявив, що два гінекологи – «це велика проблема, діти будуть недогляджені. Вибирай щось інше».
  • Певно, він мав на увазі те, що така спеціальність вимагає повної віддачі і готовності до всіляких несподіванок, до не нормованого робочого часу і т. д.? Тож Ви погодились з чоловіком?
  • Звичайно! Буває так, що сімейні справи відходять на другий план. Тому стала перед вибором спеціалізації. Куди ж іти? Я обрала терапію і, закінчивши інститут, ординатуру, отримала направлення на роботу в Макарівській районній лікарні.
    Медицина – не проста галузь! У мене чимало родичів присвятили себе саме їй і я добре знаю, що навчатись дуже нелегко. Треба осягнути величезний об’єм знань, мати і талант, і велику практику, і те особливе чуття, яке допомагає правильно лікувати хворих!
  • Так-так, адже робота медика – будь-то медсестра, фельдшер, лікар – це щоденна боротьба за життя людини, її здоров’я і треба бути добре озброєному, щоб перемогти.
  • Яким було Ваше повернення в Макарівську районну лікарню?
  • Я не знала про вакансії, тому на співбесіді з головним лікарем Костянтином Митрофановичем Зубковим сказала, що хочу працювати офтальмологом. Але виявилось, що такий лікар є. А край потрібен невропатолог! До такого повороту я не була готова, адже мені до душі, як кажуть, була інша спеціалізація. А тут – на тобі! Головний лікар таки умовив мене і довелось погодитись з його пропозицією. Мене направили для проходження інтернатури на кафедру удосконалення спеціалізації в інститут удосконалення лікарів, яка знаходилась на базі Київської обласної лікарні. Навчання закінчила в 1972 році. Так що довелось мені вчитись загалом вісім років! Правда, спочатку невропатологом працювала за сумісництвом, а основним місцем роботи став методкабінет. Уявіть, моє призначення співпало зі здачею річного звіту, а робота методиста була мені зовсім не знайома…
  • І знову навчання? Ще й вчитися поєднувати «паперову роботу» з лікувальною?
  • Це вже мабуть така доля в мене. Але, вважаю, щастило на добрих і знаючих свою справу людей, котрі щедро ділилися своїми знаннями і досвідом, допомагали як справжні наставники і вміли так мотивувати, що я залюбки навчалась і мені було цікаво!
    (Закінчення у наступному номері газети)
    Спілкувалась Тетяна ЯСИНЕЦЬКА

Додати коментар