Наливайківка: найбільше село Макарівського маєтку

0

Чомусь так склалося, що досі краєзнавці мало уваги звертали на історію Наливайківки в ХІХ та
на початку ХХ століття. А до неї були дотичні тітка Михайла Грушевського Анастасія Монзолевська і ректор
Київського університету Святого Володимира Іван Рахманінов. Тут діяла «школа лірників» і
Товариство «Просвіта»… Але про все по-порядку.

Власники
Село Наливайківка у час приєднання до Російської імперії належало до макарівського маєтку доньки Каетана Росцішевського Анни (в інших джерелах – Юзефи) Мілевської і було в ньому найбільшим за розмірами – в 95 хатах мешкало 436 чоловіків і 465 жінок. У селі була церква Св. Миколая й фільварок. Але вже на початку 1797 року власниця здала Наливайківку в заставу секунд-майору А. Кириченку-Остроумову.
1802 року право власності на Наливайківку оформив чоловік Анни – Шимон Мілевський і лише для того, щоб через два роки продати його посесору П. Сорочинському.
На початку 1830-х років наливайківський маєток був обтяжений боргами. 1833 року Г. Сорочинська намагалася оформити права власності на спадщину від батька – частину маєтку с. Наливайківка, Але їй не дозволили цього зробити кредитори. Спершу опікун малолітніх дітей поміщика Бутовича Сабанський клопотав у суді про арешт маєтку для стягнення боргів Бутовичам. Потім, у 1835 році, поміщик села Гапонівки Корсун стягував гроші в поміщика села Наливайківки за перетримання селянина Паламаренка.
1840 року маєток с. Наливайківки було закладено в Київському приказі цивільного піклування. Того ж року поміщиця Ф. Бурчинська надала довіреність своєму чоловікові М. Бурчинському для стягнення грошей, заборгованих їй П. Сорочинським. 1846 року про стягнення боргу з маєтку Сорочинського клопотав васильківський купець третьої гільдії І. Прицкер. Врешті, 1848 року поміщиця Сорочинська виставила маєток на продаж для погашення боргів. Але укладання купчої кріпості на маєток було призупинене ще на 5 років через боргове клопотання поміщика с. Каменка Радомисльського повіту К. Зборовського.
Аж у 1853 році колезький реєстратор Л.В. Вільчинський оформив купчу кріпость на маєток у с. Наливайківці. Г.П. Сорочинська продала його М.І. Чесноку. Наступного року Микола Чеснок надав довіреність на управління маєтками Наливайківка і Фасовка відставному капітану І. Ніколаєву.
А 1857 року відставний полковник М.І. Чеснок подарував маєток у с. Наливайківка брату – П.І. Чесноку. Останній спершу передав його в управління синові, а потім, у 1861 році, продав відставному поручику В.В. Синельникову. Василь Васильович Синельников – Радомисльський повітовий предводитель дворянства, один з найбагатших поміщиків Поліського краю в той час.
1863 року Василь Синельников зобов’язався частину суми за наливайківський маєток виплатити дочці генерал-майора Катерині Павлівні. Це був весільний подарунок батьків – Павла Івановича Чеснока і Терезії Іванівни, уродженої княгині Божулич-Найден. Зберігся переказ, що коли збіднілий князь з Далмації (нині – частина Хорватії) Іван Божулич-Найден хотів передати свій титул зятю, Павлу Чесноку, той відмовився зі словами: «що в тім титулі, як нема в шкатулі».
Чоловіком Катерини Чеснок 1863 року став Іван Іванович Рахманінов (29 серпня 1826 – 4 грудня 1897) – математик і механік, доктор математичних наук і астрономії (від 1856), заслужений ординарний професор математики (від 1878), декан фізико-математичного факультету (1868–1875, 1880–1881), проректор (1875–1880), ректор (1881–1883) Університету Святого Володимира.
1867 року К.П. Рахманінова виписала довіреності своєму брату – І.П. Чесноку та чоловікові, професору Київського університету І.І. Рахманінову, на стягнення з поручика В.В. Синельникова суми, яку він заборгував за маєток, придбаний у її батька. 1868 року борг Катерині Рахманіновій було виплачено. Але в 1873 році дружина професора Київського університету померла під час пологів, встигнувши народити йому єдиного сина Івана.
1867 року Василь Синельников видав селянам Наливайківки дану на володіння орними і сіножатними землями. У 1880-х роках у селі мешкало 1318 православних, 6 римо-католиків і 16 євреїв, зокрема, 411 ревізьких душ. Селянський земельний наділ – 1727 десятин, за які щорічна виплата складала 2451 руб. 1 коп.
У тому-ж-таки 1867 році відставний поручик В.В. Синельников склав духовний заповіт, в якому відписав наливайківський маєток жінці свого брата – Ю.Я. Синельниковій. 1871 року вона отримала контракт на орендну власність цього маєтку і одразу ж проінспектувала його стан, отримавши відповідне свідоцтво. Проте, вже наступного року В.В. Синельников віддав Наливайківку в заставу вдові-полковниці Софії Миколаївні Констадіус (уродженій – Синельниковій, мабуть, дочці брата), яка видала дворянинові М.Я. Ставинському довіреність на управління маєтком.
У кінці 1870-х чи на початку 1880-х років маєток перейшов у власність київського купця другої гільдії Олександра Яковича Кіха. Останнім власником Наливайківки був його син, Олександр Олександрович Кіх. Він був висококваліфікованим інженером і, як згадували наливайківські старожили, порядною людиною.

Гучні справи
1803 року в Наливайківці був падіж худоби, а навесні 1804 року місцевий селянин Примак помер від водяної хвороби (лептоспіроз). Справа про цей випадок розглядалася київським земським судом. 1810 року від якогось інфекційного захворювання раптово помер ще один селянин – Петченко.
1818 року наливайківські селяни поміщика Сорочинського вирубали спірний з Рожівським староством ліс. Спір за цей ліс тривав не одне десятиліття. У 1844 році наливайківські селяни знову вирубали тут дерева.
Чи то тутешні мешканці вирізнялися неспокійною вдачею, чи то місцеві землевласники занадто зухвало поводилися, але впродовж всієї першої половини ХІХ століття в Наливайківці було неспокійно. 1830 року наливайківські селяни вбили економа Дзедзюля. А в 1831-му розглядалася справа про смерть селянина П. Давиденка, який належав поміщику П. Сорочинському, після нанесення побоїв селянином Д. Булахом за повільне укладання поміщицького хлібу в скирти.
У 1848 році в Наливайківці відбулися селянські заворушення, викликані введенням інвентарних правил. Для їх придушення до села і поселення Людвинівка (тепер – Язвинка) було направлено військову команду. Частина селян втекли з Наливайківки, а повернулися лише через два роки.
У 1851 році колишній економ поміщицького маєтку с. Юрова Радзевич без належних дозволів перейшов на службу до маєтку в Наливайківці, через що був засуджений.
24 березня 1847 року в селі сталася велика пожежа: згоріло 36 селянських будинків. Ще одна велика пожежа, під час якої згоріло 22 двори, трапилася в Наливайківці 9 квітня 1880-го.
У липні 1910 року Київський повітовий справник рапортував про страйк селян, які працювали в економії орендаря Шабського в Наливайківці та висунули вимоги про підвищення заробітної плати. Організаторів страйку було заарештовано.

Духовність і освіта
Осередком духовного та освітнього життя с. Наливайківки довгий час була Свято-Миколаївська парафія, яка за час перебування в складі Російської імперії змінила кілька храмів. До 1869 року в селі була невелика і тісна церква, радше каплиця, споруджена в 1845 році поміщицею Сорочинською замість давнішої, зведеної ще в XVIII столітті. Настоятелями храму і дияконами були здебільшого представники місцевих священицьких династій – Мацкевичі і Шулькевичі.
1858 року до Наливайківки призначають священником о. Якова Сильвестровича Монзолевського. Його дружиною була Анастасія Федорівна Грушевська – рідна тітка Михайла Сергійовича Грушевського, донька священика Федора Грушевського. 10 січня 1854 року вона в с. Лісниках одружилася з о. Яковом, який щойно закінчив семінарію і був направлений у Лісники, на парафію свого покійного тестя. За словами Михайла Грушевського, «се дало змогу сім’ї зостатись на старім обійсті і виростити молодших дітей».
Молодий енергійний священик після призначення до Наливайківки організував будівництво нової Миколаївської церкви (освячена 1869 року), заснував першу церковнопарафіяльну школу (1860), яка розташувалася в найманому будинку і утримувалася коштом парафії. Син Якова і Анастасії – Яків Якович Монзолевський пізніше листувався зі своїм двоюрідним братом Михайлом Грушевським. Його листи збереглися в архіві (ЦДІАК України, фонд родини Грушевських (№1235)).
1874 року Миколаївську парафію очолив священик о. Євгеній Петрович Шулькевич. Він теж був активним будівничим місцевого приходського життя – у 1886 року оновив храм, 1889-го звів нові будинки для священнослужителів, а також організував будівництво нової школи. У 1897 році на школу в Наливайківці виділялося по 200 рублів на рік, вона була застрахована на 250 руб. Навчалося в ній 48 хлопчиків і 4 дівчинки.
1898 року нове приміщення чотирикласної земської школи прийняло учнів. Будівля була дерев’яна, обкладена цеглою. Класні кімнати – просторі, гарно освітлені, опалювалися грубами. Школа побудована силами громади, а також за підтримки поміщика. Є.П. Шулькевич очолював школу до 1901 року. Після нього її директором став молодий священик Стефан Стефанович Богданович. Під його керівництвом миряни в революційному 1905 році завершили будівництво нового храму Св. Миколая. З 1908 по 1916 роки наливайківську парафіяльну школу очолював священик дворянського походження о. В’ячеслав Васильович Данков (детальніше про історію православної церкви і школи в Наливайківці можна прочитати в книзі Володимира Перерви «Шкільництво», стор. 328–329).
Наприкінці ХІХ століття у Наливайківці діяла «лірницька школа» Григорія Гавриловича Опанасенка (детальніше див. нашу статтю «Лірники нашого краю», Макарівські вісті №7 від 26 лютого 2021 р.). Тож не випадково саме в цьому селі, де, як бачимо, були міцні національні традиції, в часи визвольних змагань було засноване Українське товариство «Просвіта» (детальніше див. нашу книжку: Нариси з історії Київської «Просвіти». — К.: ВЦ «Просвіта», 2014. —С. 30–31).

Економіка
1810 року Ксаверій Павша відкрив у Наливайківці перший винокурний завод. У 1842 році, згідно з Л. Похилевичем, в селі побудовано нове винокурне підприємство, яке в 1853 році було обладнане паровим механізмом. Дрова постачалися до винокурні з сусідніх казенних лісів, а пропорція виробництва алкогольних напоїв визначалася 150 пудами щоденного затеру. Є відомості про функціонування винокурного заводу в Наливайківці аж до 1917 року.
1844 року поміщики Сорочинські видали відпускну наливайківській селянці Ф.С. Кржижанівській, а в 1855 році відпускні отримали С. і Ф. Васькевичі та М. Соломенко. П.І. Часник у 1861 році, перед продажем маєтку, видав відпускні ще кільком мешканцям села.
1848-го в Наливайківці організоване виробництво смоли і дьогтю. А на початку ХХ століття діяв лісопильний завод.
1900 року у власницькому селі Наливайківка (належало Олексію Яковичу Кіху і перебувало в оренді у Якова Федоровича Омельчука) було 278 дворів, мешкало 1656 осіб, діяла церква і школа. Головним заняттям мешканців було хліборобство, деякі займалися перевезеннями. У селі числилося 4360 десятин землі: поміщикам належало 2674, церкві – 65, а селянам – 1621 десятина землі, яку вони обробляли за трипільною системою.
Селянське товариство мало два громадські запасні хлібні магазини, де на 1 січня 1900 року було 405 чт. озимого хліба та 202 чт. 4 чк. ярового. Товариство утримувало пожежну частину, що складалася з 8 бочок, 16 багрів і 8 драбин.
Також поруч була німецька колонія Наливайківка, де в 12 дворах проживало 58 німців-колоністів, які обробляли 250 десятин землі.
В січні 1905 року інженер Кіх отримав дозвіл на будівництво в Наливайківці гуральні.

Євген Букет

Додати коментар