«Творчість – це насамперед порухи душі» – Євгенія Годенкова

0

Теплий липневий вечір, дитячий сміх і дзвінкий звук фонтану на площі в центрі Макарова… Я на лавці у тіні ялинки чекаю на свою сьогоднішню співбесідницю Євгенію Годенкову – копірайтерку та письменницю, дочку відомого макарівського письменника та культурного діяча Ігоря Леонідовича Годенкова. Між бризків фонтану раптово з’являється висока постать у білій максі-спідниці, і я вже знаю – наступні півтори години пройдуть ледь помітно. Про письменство, призначення, авторитети та про гру життя – у нашому з Женею інтерв’ю.

Зізнайся чесно, бути письменницею та працювати з текстом було твоєю мрією з дитинства?

Творчість для мене – це вільний політ. Зараз я пишу вірші й прозу, поповнюю свою шухлядку на робочому столі, викладаю тексти, котрі мені здаються класними, на свій сайт. А щодо професії… колись після перемоги на шкільній олімпіаді з правознавства й стажування в місцевій прокуратурі я розглядала навіть напрямок юриспруденції. Взагалі, я дипломований інженер-теплоенергетик (сміється). Але після того, як закінчила ВУЗ, диплом так і лежить без діла вдома.

Насправді це дуже дивно чути, ця професія взагалі далека від письменницької творчості…

Знаєш, ця професія дала мені дуже корисну фішку – завдяки ній я можу аргументувати будь-яку свою дію. Я чітко знаю, що я роблю і навіщо, тож це допомагає мені впевнено крокувати по життю. Але від інженерії я далека, є те, чим я хотіла займатися зі студентських років і в чому я на сьогодні, на мою думку, реалізувалась – це реклама й робота на телебаченні. Досі не розумію, як мені це зрештою вдалося, мабуть, це Боже провидіння – Бог чув мої бажання і допомагав. Один мій знайомий показав, як створювати рекламні тексти, я зрозуміла принцип і почала робити це сама. Під час проходження практики в університеті всі інженери шукали вакансії на заводах тощо, я ж знайшла вакансію в глянцевому журналі. Я занурилася в світ Vogue і Cosmopolitan, зрештою спробувала написати статтю, яку опублікували в глянці, хоч і без підпису. Коли я отримала свій перший гонорар, то зрозуміла – можна отримувати платню за те, що мені подобається, і жага розвитку лише збільшилась. Я хотіла підійти до написання рекламних текстів творчо, додати якісь свої «фішечки».

І ти почала шукати вакансії рекламника?

Не зовсім. Тато завжди казав: ти стукай, тобі відкриється. Так було і з роботою в рекламі. Я потрапила на посаду копірайтера до рекламної агенції, хоча спочатку взагалі йшла на вакансію менеджера з продажу. Так пройшли три успішні роки в рекламі. Ми створювали аудіорекламу для всіх великих торгових мереж в Україні («Сільпо», «Велика кишеня» тощо). Хоча рекламна агенція була порівняно невеликою, ми розвивались разом. Пам’ятаю, як я вперше запропонувала робити слогани у віршовій формі й замовниця, котра спочатку не сприйняла мого креативу, зрештою почала замовляти лише таку рекламу.
Оскільки я не вмію ходити у відпустки і звикла віддаватися роботі повністю, після кожної роботи я беру такий собі тайм-аут. Так було і після реклами. Та одного дня мені зателефонували й запропонували вакансію на телеканалі «К1». Зарплата була копійковою, але я завжди хотіла попрацювати на телебаченні, тож погодилась, і після виконання тестового завдання мене взяли. Ця робота була надзвичайно цікавою, я навіть в анонси вплутувала поетичні рядки. Мінялися керівники, змінювалась цільова аудиторія каналу, але я залишалась там і завдяки цим змінам могла розкритися якнайповніше. Згодом я працювала керівником промо-відділу, але багато часу проводила в монтажній – ми разом з режисерами монтували ролики до фільмів і передач, я прокачала вміння монтувати і вчила колег. Зараз розумію, що тоді на тій роботі я була як риба у воді.
Зараз я працюю на каналі «Україна», це моя тиха гавань, де я звичайний копірайтер. Канал робить фільми для локального, саме нашого глядача, це класно.

Творчий процес для тебе – який він?

Творчість – це для душі. Однак, ти постійно балансуєш між баченням себе як генія та нездари. Така собі синусоїда, типова для творчих людей. Ось наприклад у мене є свій сайт, який я зробила ще за часів роботи в рекламі. Тоді це була тенденція, але я зробила його більше для реклами, адже тоді працювала і на фрілансі. Пізніше я додала туди розділ з віршами. І я постійно його «правлю», залежно від настрою. Я чищу тексти, тому що сьогодні якийсь вірш мені здається якісним і крутим, а завтра я вже розчаровано перечитую написані рядки і думаю, що від ідеалу він далекий. Це спільна риса для всіх творчих людей – мати ось такі сумніви щодо продукту своєї творчості.

Зараз на ринку доволі багато різноманітної літератури. Людині, яка сама пише, обрати щось почитати ще складніше, ніж решті, правда? А молодим авторам взагалі важко не заплутатися у цьому морі. Що ж читати? Що ти сама читаєш?

Читайте те, чого хочеться в певний момент. Це можуть бути відомі класики, рядки яких ми пам’ятаємо зі школи, або сучасники з їх цікавою побудовою тексту, інтертекстуальними образами й алюзіями. Але якщо ми говоримо про поради для юних, то молодий письменник має обрати собі кілька авторів, що його надихають, і зрозуміти, які саме елементи найбільш привабливі в тому чи іншому вірші чи тексті. Не треба копіювати улюблених авторів, варто просто розібратися в тому, як саме вони пишуть, і почерпнути з цього щось для власної творчості.
Ще одна порада – класно записувати ідеї в нотатнику телефона. Це зручно, набагато простіше й комфортніше. До того ж, набагато швидше відкрити застосунок в телефоні й записати образ чи риму, що прийшла на ходу, ніж випустити її, заклопотано шукаючи записник і ручку.

Що ти думаєш щодо твердження про письменника як про бренд?

В той час, коли я працювала в рекламі, її ціллю було продати товар, продукт, а не себе, як це є зараз. Та тенденції змінилися з активним розвитком соцмереж, і сьогодні ідея письменника як бренду звучить цілком нормально. Письменники проштовхують себе через соціальні мережі, це найпростіший спосіб про себе заявити на сьогодні. Але я дуже рідко роблю пости в соцмережах з такою метою. Стрічка Фейсбука для мене як особистий щоденник, а не інструмент. Для формування враження про мене як про авторку є інші майданчики – різноманітні сайти для письменників, блоги і тд. На жаль, в Україні з цим геть погано, і просування молодих авторів відбувається все ж через соціальні мережі. Поезію в нашій країні взагалі закинуто на задвірки, це дуже сумно. У інших країнах бути письменником вважається класним і люди заробляють на цьому непогані гроші, тоді як наші автори можуть розкрутитися лише шляхом написання текстів для пісень.

Якщо ми вже говоримо про молодих авторів, то що порадиш щодо реакції на критику? Багато юних талантів ламаються через слова у бік їхньої творчості й перестають писати чи пишуть «в стіл».

Треба писати, якщо ви відчуваєте, що вам цього хочеться. Більше читати, і поступово «виписуватися». Тато завжди казав: «Пиши, і випишешся. Ти зрозумієш, де твоє, а непотрібне відсіється». А люди… люди говоритимуть щось завжди. Головне – бачити ціль і не сприймати кожне слово як особисту образу, критика іноді найліпший мотиватор, аби ставати кращим. Ти для себе є першим критиком, знаю по собі. Є ті вірші, які не соромно показати, а є й такі, що на перший погляд здаються класними, а через тиждень я їх перечитую й видаляю.
Якщо ж ви поки боїтеся широкої публіки, знайдіть свого «слухача». Нехай це буде ваша бабуся, друг чи сусідка по кімнаті – читайте написане вами, нехай його бачить світ. Раніше я читала поезії своїй подрузі на роботі, зараз – мамі. Вона висловлює свою думку, інколи ми сперечаємось, але те, що вона слухає мене – мегаважливо. Для автора взагалі важливо бути почутим, так можна розкрити додатковий сенс у написаному або виправити якісь помилки, котрих при написанні автор не бачить.

А як щодо авторитетів? Менторів? Чи варто мати такий авторитет, якщо йдеться про письменництво?

Звісно! Якщо є людина, котра досягла певних висот у письменницькій творчості, з нею треба ділитися своїми текстами. Я вже казала, що фідбек – це дуже важливий складник формування творчої особистості. У мене, наприклад, рецензентом текстів був тато. Насправді, ми з татом завжди сперечалися, коли він правив вірші, я любила відстоювати свою думку: саме ця рима найкраще підходить, а цей образ є найорганічнішим. Але такі творчі суперечки також стимулюють розвиток, що допомагає тобі зрозуміти глибше себе й свою творчість. Тато, наприклад, не забороняв помилятися при всій своїй статусності. Він казав: «Краще зробити і помилитися, чим не зробити взагалі». Це стосувалося всіх аспектів життя, і творчості зокрема.

Ти сказала, що вважаєш, що вже реалізувалася у своїй професійній діяльності, а як щодо творчих планів?

Коли ми незадовго до того, як тата не стало, сиділи і читали мої нові вірші, в нього було лише пару правок, і то «косметичних». І він сказав: «Знаєш, вже набралося матеріалу, можна й про книжку подумати». Та поки я ще не в повній мірі бачу, як це все має бути, тож не поспішаю. Були думки зробити його книгу вибраних текстів, або зробити одну книгу на двох, та поживемо – побачимо. Так само, як на гарну поезію має щось надихнути, так і на книгу… Щось чи хтось.
Спілкувалася Юлія Звєрькова

Додати коментар