Макарів за часів Російської імперії

0

Російська імперія – держава, що утворилася на початку XVIII століття з Московського царства, проводячи безперервну експансію на суміжні країни та території. У 1792 році вона анексувала центральну Україну, в тому числі й територію сучасної Макарівської ТГ.
Соціальною опорою російського самодержавства було дворянство, державний апарат – забюрократизований, чиновництво – корумповане. У першій половині ХІХ століття у Росії поглибилася криза кріпосницьких відносин, які гальмували розвиток ринкового господарства. Реформи, які дозволяли модернізувати найвідсталіші ділянки суспільного життя, розпочав здійснювати імператор Олександр II. Вони хоча і мали обмежений характер, все ж відкрили певний простір для розвитку капіталістичних відносин в економіці і сприяли поліпшенню державного керівництва. Найважливішою з реформ було скасування кріпосного права 19 лютого 1861 року, яке мало тривалий позитивний вплив на розвиток України.
За часів останнього російського імператора Миколи ІІ під впливом марксизму почав формуватися робітничий рух. Поразка Російської імперії у російсько-японській війні 1904-05 рр. поглибила суспільно-політичну кризу в країні, що спричинила першу Російську революцію 1905—1907 років. Революція вилилась у бурхливі виступи робітників і селянства, що не оминули й Макарів.
Проте лише лютнева революція 1917 року поклала край самодержавній багатонаціональній імперії, пробудивши до політичної активності поневолені Російською імперією народи та найширші верстви суспільства.
Розглянемо основні віхи історії Макарова в період його перебування в складі Російської імперії.

Власники
Приєднання Макарова до Російської імперії майже збіглося в часі зі смертю Каетана Росцішевського – власника великого макарівського маєтку, до якого входили Макарів, Наливайківка, Забуяння, Кодра, Андріївка, Плахтянка, Гавронщина, Маковище, Копилів, Любомирка, Рудня, Красногірка, Королівка, Голе, Мотижин, Липівка, Колонщина, Слобода, Завалівка і Майдан Поташний.
Росцішевський, який упокоївся 1795 року, мав єдиного сина, котрий загинув молодим на полюванні під Плахтянкою, і трьох доньок, яким Макарівське помістя розділялося як придане. Макарів дістався Юзефі Чернецькій, яка незабаром вийшла заміж вдруге за Шимона Мілевського. 1797 року в м. Макарові, що належав поміщиці Мілевській, було три млина, церква, костел і фільварок. Мешкало 195 осіб чоловічої статі і 205 жіночої. До Макарівського маєтку Мілевських належали також села Фасівка і Забуяння, сільця Кодра, Завалівка і Буда Макарівська.
Донька Мілевських Юліана вийшла заміж за Ксаверія Михайлового Павшу. Уже в 1811 році Макарівський маєток належав спадкоємцям судді Мілевського поміщикам Павшам. Проте власники не дуже вміло вели господарство, адже маєток часто перебував у оренді, а в 1842 році за ним числився чималий борг. Станом на 1846 рік у Макарові мешкали 946 осіб православного віросповідання. 1849 року власники знову здали свій маєток у оренду. Цього разу дворянинові Н.С. Карповичу.
У 1850 році власниця Макарівського маєтку Юліана Павша вирішила розділити його між своїми дітьми, але вже наступного року її син Микола зажадав отримати у власність весь маєток. Судова тяжба між матір’ю і сином тривала аж шість років і завершилася перемогою останнього. Незважаючи на те, що справи з матір’ю ще не були уладнані, Микола Павша у 1854–1856 рр. продав частину селянських земель Макарова та Фасівку полковникові Часнику.
1866 року інженер-підполковник Микола Павша надав довіреність колезькому секретарю М.П. Галинському на управління своїми маєтками. На той час макарівські селяни вже викупили у поміщика частину земель.
Павші продали макарівський маєток Миколі Карловичу Фон-Мекку в середині 1890-х років. Але неспокій у містечку на початку ХХ століття змусив Фон-Мекка в 1907 році продати маєток баронові Фон-Альтендогу.

Гучні справи
У листопаді 1804 року Київське губернське правління розглядало справу про незаконне віддання в рекрути поміщиком Ш. Мілевським селянина Станішевського.
А 27 лютого 1806 року надійшла скарга до Київського головного суду на посесора м. Макарова Рущицю, який наніс побої місцевим селянам Шевченку і Ткаченку.
У квітні 1848 року становий пристав Другого стану Київського повіту викликав військову команду для проведення екзекуції через несплату податків і недоїмок та невиконання робіт по ремонту доріг над населенням Мотижинської, Копилівської, Лишнянської, Макарівської, Бишівської, Козичанської, Наливайківської економій та членами Гнатівського, Макарівського, Бишівського і Ясногородського єврейських товариств.
У липні того ж року макарівський диякон побив місцевого осавула Т. Солодчука, бо той вимагав виконання панщини членами сім’ї церковного старости м. Макарова. Судова справа проти священнослужителя тривала майже три роки.
А в 1853 році селяни м. Макарова скаржилися на приходського священника Павловського за вимагання незаконних платежів. У результаті Іллінська парафія 1854 року отримала нового настоятеля.

Духовність і освіта
У Макарові в ХІХ столітті мешкало близько 100 католиків. У 1801 році плебаном макарівського католицького костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці був Самуель Модлішевський, від 1813-го – ксьондз Ян Антоній Кренпкий, який відреставрував той костел коштом парафіян. А з 1821 року – ксьондз Войцех Вирозенбський. При костьолі діяла школа, відкрита ще Каетаном Росцішевським. Але 27 грудня 1860 року київський земський справник рапортував генерал-губернаторові про закриття школи при костелі в м. Макарові. Незважаючи на це, напередодні Польського повстання 1863 року в Макарові діяла школа під керівництвом таємного товариства наукової підтримки польському народові Волині, Подолії та України.
Микола Ксаверів Павша був католиком, проте дружина його була православною і вже 1853 року він заходився зводити в Макарові нову православну церкву. Але її будівництво так і не завершилося, адже поміщик Павша не виплатив обіцяні кошти підрядникам – міщанам Чернігівської губернії братам П. та І. Калашниковим та разом з ними ще 12 робітникам. Ці кошти підрядники і робітники стягували з поміщика через суд аж до березня 1859 року. Тож нову церкву Св. Іллі замість старої, зведеної ще в 1770 році, освятили аж у 1881 році.
У Макарові знаходилися руїни древнього замку, оточеного валами і ровами. Кам’яні стіни та фундаменти, льохи і підземелля були розібрані в останні роки XIX століття, зокрема, цеглу, придатну до вживання, використали при будівництві церкви Св. Іллі.
Церковно-парафіяльна школа була відкрита в Макарові в 1860 році. Спершу вона розміщувалася у власних оселях духовенства, з 1864 року – у сільській управі, потім – у волосній управі. А з 1880-х років – у окремому власному приміщенні. Це свідчило про зростання кількості учнів. У церковно-парафіяльній школі наприкінці ХІХ століття навчалося 65 дітей. На утримання школи і вчителя в 1899 році витрачено 239 рублів.
У 1870 році губернська влада визначила Макарів пріоритетним містом для відкриття однокласного земського училища для православного населення. Проте, через чиновницьку тяганину його так і не було відкрито (детальніше про історію православної церкви і школи в Макарові можна прочитати в книзі Володимира Перерви «Шкільництво», стор. 310–312).

Економіка
Першим відомим підприємством у Макарові був винокуренний завод, який належав Ксаверію Павші і працював уже в 1810 році.
У 1857 році поміщик М.К. Павша видав відпускну селянці м. Макарова А.Г. Музиченко. Це поки що єдиний відомий у містечку випадок звільнення з кріпацтва.
За реформою 1861 року селяни повинні були викупити 565 десятин польової і 70 десятин присадибної землі. Сплачувати викуп вони мусили протягом 49 років по 1190 руб. 47 коп. Крім внесення викупних платежів, селян зобов’язували ремонтувати мости. Вони не мали права користуватися лісами та вигонами, їм заборонялося навіть мочити льон і коноплі у поміщицькому ставку. В 1866 році в Макарові діяли дрібні підприємства – винокурний, пивоварний і два шкіряні заводи, цегельня, на якій працювало 8 робітників. На шкіряних заводах, що мали по 5 робітників, оброблялося на рік 800 шкур, на цегельні вироблялось 100 тис. штук цегли. Наприкінці XIX ст., крім цих підприємств, діяв паровий млин, де працювали 25 робітників. На річці Здвиж було розташовано два водяних млини.
У 1900 році в Макарові діяли: 1 православна церква, 1 католицький костел, 6 єврейських молитовних домів, 1 церковно-приходська школа, у якій навчалося 65 дітей, 1 приймальний покій, 1 фельдшер, 1 аптека, 1 миловарний завод Мошки Фабрицького, 2 кузні, 3 теслярні, 2 палітурні майстерні, пожежна частина, поштово-земська станція та 1 хлібний магазин. Базари проводилися по п’ятницях та неділях. У Макарові налічувалося 4411 десятин землі (3266 – поміщика, 54 – церковні, 1091 – селян). Головним заняттям жителів містечка було хліборобство. У поміщика була шестипільна система, а в селян – трипільна.
У 1909 році в Макарові відкрито поштово-телеграфне відділення. У 1913 р. в містечку мешкало 5783 особи.

Як жилося в Макарові?
Життя в Макарові не було комфортним. Його мешканці часто хворіли. Так, 6 лютого 1804 року Київський нижній земський суд рапортував про захворювання мешканців Макарова гарячкою. Ситуація не покращилася навіть через 100 років. Ось що писали жителі містечка Київському губернатору 12 липня 1902 р.:
«…В местечке Макаров с самой зимы существуют довольно глубокие калюжи, наполненные грязью, издающей ужасное зловоние, действующее вредно на здоровье жителей местечка, в котором в настоящее время свирепствуют скарлатина, тиф и лихорадка. Калюжи эти, находящиеся на владельческой земле так равно и на тракте из Макарова к Киево-Житомирскому шоссе, представляющие из себя не трактовую дорогу, по которой проезжают все и возят разные товары, а разбойничью дорогу, по которой всякий проезжающий должен обязательно перекупаться в грязи и всякий товар должен быть замочен».
На початку 1860-х років Макарів пережив падіж худоби та нашестя сарани. А в 1916 році в містечку вирувала епідемія черевного тифу. Її спричинила забруднена вода в Здвижі, яку місцеві жителі використовували як питну. Для вирішення цієї проблеми була зібрана комісія з членів макарівського санітарного опікування, яка вирішила копати шість нових криниць.
Частими в Макарові були пожежі. Після вогняного лиха в червні 1845 року місцеве єврейське товариство отримало дозвіл на збір пожертв для постраждалого населення. Відомі випадки вигорання єврейських осель у жовтні 1854 (згоріло 44 будинки), 1855, 1856 і 1859 роках. Для їх відновлення єврейське товариство взяло в 1860 році позику з розстрочкою виплат на 15 років.
Проте під час чергової пожежі 29 квітня 1865 року за короткий час було знищено 51 єврейський будинок. Через це постраждалі просили Київського генерал-губернатора про відтермінування виплат за вищезгаданою позикою. Незважаючи на це, того ж року поміщик, підполковник Микола Павша доручив підпоручику О.В. Келюсу стягнути кошти з євреїв м. Макарова.

Єврейська громада
Євреї в Макарові жили здавна. Від початку ХІХ чисельність їхньої громади стрімко зростає і в 1852 році становить уже 1150 осіб, а в 1897 – 3953, що складало 74,2% населення містечка.
У 1837 році Нохум Тверський (1805, Чорнобиль – 1852, Макарів) заснував в Макарові хасидську династію. Її лідери – цадики – були найвідомішими мешканцями тогочасного містечка (детальніше про це див. нашу статтю «Хасидські «праведники» з Макарова», Макарівські вісті, №12, 23.03.2012 р.).
Якщо в 1867 році в Макарові діяла одна синагога, то наприкінці XIX ст. – шість. У 1890–1900-х роках казенним рабином у Макарові був лікар Симха Веніамінович Глузман, з 1910-го – хасид Л. Граусман. З 1910 року в Макарові діяла зразкова талмуд-тора, з 1912-го – єврейське ощадно-позичкове товариство, з 1902 – єврейська лікарня і богомільня. У 1914 році євреям належали всі три макарівські аптеки, 85 торгових лавок (в т.ч. 36 з 37 бакалійних, всі 17 мануфактурних), корчма, два медоварних заводи і два лісові склади. Останній макарівський цадик Яаков Іцхак помер у 1916 р. та був похований у Макарові. Де саме – наразі не відомо.

Громадсько-політичне життя
на початку ХХ століття
З початком ХХ ст. в Макарові все частіше відбуваються виступи незадоволених політикою царської Росії. Так у серпні 1902 р. газета «Искра» повідомила, що селяни Макарова затримали секретаря Київської міщанської управи і навіть побили його зі словами «Благочинний наказав бити всіх незнайомих людей, що приходять у село».
У жовтні 1902 року в Макарові розповсюджували заклики «Волинської границі Революційної Української Партії» про відмову від робіт у місцевого поміщика. У 1903-му в містечку вже діяв нелегальний соціал-демократичний гурток, відбулися чергові «заворушення» – стичка «мукомолів». Макарівський столяр З. Факторович був звинувачений владою у переховуванні газети РУП «Гасло» і соціалістичних брошур. У нього вилучили, як доказ, примірник газети за грудень 1902 року.
Надалі нелегальну пресу і літературу вилучали у жителя Макарова Т. Проценка (прокламації Київського комітету РУП «До запасних», «Що нам зараз робити?», збірник революційних пісень, 1905 р.), інспектора страхового товариства «Еквітебль» А.П. Бєлкіна (прокламації Київського комітету РСДРП «Від матроса до солдата», «До народу» та ін., 1905 р.), власника макарівської аптеки Вишневського, який належав до УРП, М. Карельштейна та ін.
Мешканець Макарова Є.М. Кириленко в січні 1904 року організував семиденний страйк робітників макарівського парового млина Н.К. Фон-Мекка з метою підвищення заробітної плати. У революційному 1905 році 20 травня в Макарові відбувся страйк селян, через що в містечко навіть ввели регулярні війська, 6 серпня – політична демонстрація.
Того дня біля пекарні турецького підданого Миноса Хачатурі Томас Огли зібралося 29 осіб. Вони вимагали прийняти більшу кількість робітників до пекарні. Але дуже швидко кількість страйкуючих виросла до 150-ти, які кричали «Геть самодержавство», «Геть поліцію». Розпочалася стрілянина. Було поранено поліцейського урядника Семена Дедикала. Виступ було придушено ескадроном поліції. Організувала демонстрацію і збройну сутичку макарівська нелегальна соціал-демократична організація, яка з 1905 року називалася «Контрибуція». Очолював її Й.М. Скомороський. Її члени І. Фрідман, Я. Цимбарг та інші (разом 9 осіб) були засуджені в 1906 році на різні терміни ув’язнення.
9 грудня того ж року в хаті Федора Кириленка пройшло нелегальне зібрання 40 селян, на якому вищезгадані Факторович і Бєлкін розповсюджували нелегальні листівки. Зрештою, в грудні 1906 року вони були засуджені за організацію нелегальних сходок місцевого населення. У 1906 році було також засуджено макарівських міщан Б. Литвина і Я. Гребеля за підбурювання до страйку робітників сірникової фабрики Фон-Мекка.
У 1916 році в Макарові діяв осередок російської шовіністичної організації «Союз русского народа». Інформації про діяльність українських організацій до 1917 року не виявлено.
Євген Букет

Додати коментар