У першу неділю жовтня в Україні відзначають День вчителя. За статистичними даними, нещодавно оприлюдненими, більшість дітлахів у шкільномі віці бажають бути вчителем. Але українська реальність виявляється трішки іншою: сьогодні більшість сільських шкіл мають нестачу у вчителях.
Про складнощі в роботі сільської школи і не лише про це, напередодні свята, ми вирішили поговорити з заступником директора з виховної роботи Ситняківського НВО «ЗОШ І–ІІІ ступенів-дитячий садок» Анною СКЛІПІС.
– Пані Анно, звідки Ви родом?
– Народилася і весь час мешкаю в селі Ситняки.
– В якій школі Ви навчалися?
– Навчалася я в тому ж закладі де і зараз працюю – Ситняківській школі.
– Яку спеціальність Ви маєте? Де продовжили навчання?
– Закінчила Житомирський державний університет імені Івана Франка. Отримала диплом за спеціальністю «вчитель математики та основ інформатики».
– Ви відразу пішли працювати вчителем?
– Скажу відверто, я взагалі не планувала працювати в школі. Після закінчення університету я, за певними обставинами, до вересня не займалася пошуком роботи. А перед початком навчального року мені подзвонили і запропонували посаду вчителя математики в школі села Небелиця. Так почалося моє педагогічне життя, а через рік звільнилося місце педагога-рганізатора в Ситняківській ЗОШ, де я з 2011 р. і працюю. Починала з педагога-організатора, вчителя математики та інформатики, а з 2017 року – заступник директора.
– Скільки класів зараз у Вашій школі? Та скільки дітей навчається?
– У школі 11 класів, в яких навчається 94 учні.
– Скільки педагогічних працівників у школі?
– На сьогодні у нас працює 16 вчителів.
– Чи є медалісти серед випускників школи?
– З 2012 року не було.
– А які результати ЗНО?
– Скажу відверто, не дуже хороші. Адже у переважній більшості після 9 класу сильніші учні вступають до професійно-технічних закладів.
– За освітньою реформою, яка зараз триває, коли у вас відбудуться зміни?
– Реорганізацію шкіл планувалося проводити в два етапи. Школи мали обирати коли вони будуть впроваджувати зміни. Ми обрали другий етап. А тому весь процес реформування у нас почнеться з наступного навчального року.
– Судячи з кількості учнів ваш заклад стане гімназією.
– Не хотілося б, але, дійсно, за нормами Закону ми маємо стати гімназією.
– На вашу думку, результати ЗНО – це той показник, який говорить про рейтинг школи?
– Я вважаю, що для малокомплектних шкіл, таких як наша, цей показник не є правильним. Якщо в класі 5 учнів і 1 з них не здав ЗНО, то це аж 20%. А якщо в класі 20 чи більше учнів, ця цифра зовсім не значна. Тому я прибічник інших рейтингів, а не лише по результатам ЗНО.
– Чи проводиться у Вас позакласна робота?
– Звичайно. Працюють секції з волейболу та настільного тенісу. Функціонують гуртки: хореографічний, вокальний, «Умілі руки», «Зелений пакет», бісероплетіння, «Джура» та «Іграшка-сувенір» (по 2 години) та інші.
– Чи є серед випускників школи хлопці, які захищали східні кордони України?
– У нас в Ситняках взагалі більше 15 учасників російсько-української війни. Майже всі вони є випускниками школи. Але на війну вони пішли уже маючи досвід строкової служби. Таких Героїв, щоб відразу після школи пішли на Схід немає. Нажаль, маємо одного випускника зниклого безвісті – Віктора Петренка з Завалівки. Зараз у школі навчається шість дітей учасників бойових дій і двоє дітей внутрішньопереміщених осіб.
– При школі в Ситняках діє дитячий садок?
– Так. Уже три роки ми маємо садочок.
– Чия ініціатива була відкрити його?
– Скажу відверто, головним ініціатором був Валерій Шурда – Юрівський сільський голова. Потреба відкрити садочок в школі назріла давно. Проте Ситняківська сільська рада не мала змоги відкрити його, та й підтримки від районної влади ми не мали. І справа зрушила лише, коли за це взявся Валерій Костянтинович.
– То ваша школа активно співпрацює з Юрівською сільською радою?
– Так. Адже учнями нашої школи є діти сіл Завалівки, Юрова, але після аварії на мосту і відсутність транспортного сполучення, учні йдуть до інших шкіл. Лише одна дитина з Юрова ходить до 6-го класу і одна в садочок. Були випадки, коли першокласники з с. Юрів бажали навчатися у нас, але були змушені піти до інших навчальних закладів, бо їм туди легше дістатися.
– Чи допомагає школі районна влада?
– Допомога була при відкритті садочка. Хотілося б отримати хороший комп’ютерний клас з мультимедійною дошкою, проєктором, сучасними комп’ютерами. Комп’ютери, на яких ми зараз працюємо, ми отримали 15 років, тому вже застарілі. Таких «раритетів» у нас 7, а учнів у класах до 15. На цій техніці зараз дуже важко працювати, коли вимоги навчальної програми – новітні технології.
– А як же новина, про подаровані нещодавно ноутбуки?
– Ноутбуки дарували початковій школі. Подарували один ноутбук для 1-го класу. Але до ноутбуку для НУШ потрібні проєктор, інтерактивна дошка та кольоровий принтер. Їх у нас на даний час немає. Тому і використовувати ноутбук за потребами вчитель не в змозі.
– А сільська рада не допомагає?
– Ситняківська і Юрівська сільські ради спільними зусиллями допомагали облаштувати два попередніх НУШівських класи; Ситняківська сільська рада купила два нові комп’ютери для комп’ютерного класу.
– Чи вплинув карантин на роботу вашого закладу?
– На навчальний процес карантин вплив мав не значний, а ось зміни в розкладі автобусу довелося робити. Якщо до карантину, він робив один рейс і охоплював відразу всі населенні пункти (Макарів, Зурівка, Завалівка, Рожів, Небелиця). То зараз робить три окремих рейси. А в с. Юрів не їде взагалі, через аварійний стан мосту.
– У своїй передвиборчій програмі нинішній Президент України обіцяв вчителям заробітну плату в розмірі 4000 доларів. Це зараз відповідає дійсності?
– Щодо себе, то будучи заступником директора, маючи 10 років стажу отримую «сльози», а не обіцянки Президента.
– На скільки я знаю роботу вчителя Ви поєднуєте з посадою депутата Ситняківської сільської ради. Скільки років Ви є депутатом?
– Депутатом я вже 5 років. А до цього, я також працювала в сільській раді секретарем виконавчого комітету.
– Як Ви оцінюєте свою діяльність як депутата?
– Враховуючи, що в с. Ситняки мала наповнюваність бюджету, то можу сказати, що зробили все що могли. Одне, про що жалкую, що і досі не вдається відремонтувати сільський Будинок культури, заасфальтувати дороги. Але на власні кошти змогли зробити внутрішні туалети у школі. Мабуть, одні з найкращих в районі.
– Утворення Макарівської ОТГ Ви чекаєте з острахом чи з надією?
– Особисто я чекаю завершення процесу децентралізації з надією. У мене великі сподівання на тісну співпрацю і порозуміння з новим керівництвом Макарівської ОТГ. Вірю, що буде взаємозв’язок і це матиме вплив на розвиток нашого села.
– А що на Вашу думку має керівництво ОТГ допомогти зробити в Ситняках?
– Ми, на жаль, і досі маємо не заасфальтовані вулиці. Також є потреба в діяльності на території села комунального підприємства. Села Ситняки, Юрів та Небелиця (якщо не помиляюсь) не мають фельдшерів у ФАПах. Діти та дорослі змушені їхати до Макарова, щоб взяти довідку чи купити навіть найпростіші ліки. Не всі жителі мають змогу підключити швидкісний інтернет.
Я сподіваюся, що утворення ОТГ вирішить ці та інші проблеми.
– А Ви особисто з депутатством покінчуєте?
– Ні. Я вирішила спробувати себе в якості депутата ОТГ.
– Наша розмова буде опублікована в газеті напередодні Дня вчителя, а тому маєте можливість звернутися до колег Макарівщини.
– Бажаю колегам натхнення, здоров’я та наснаги в роботі, і головне – бажання працювати.
– Дякую за розмову.
– Дякую вам за спілкування.
Спілкувався Віталій ГЕДЗ.
