Сьогодні ми спілкувались з музикантом, вокалістом гурту «Козацькі джерела» з Макарівщини, Валентином ШАМЕНКОМ.
– Доброго дня, Валентине Володимировичу. Приємно з Вами познайомитись. Можемо розпочинати нашу розмову?
– Доброго. Так, можемо.
– Що ж, наскільки я знаю, ви напряму пов’язані з творчістю, музикою, оскільки входите до складу народного аматорського чоловічого гурту «Козацькі джерела». Ви там граєте, так?
– В основному, я вокаліст в цьому колективі, а раніше і грав.
– А на яких інструментах грали?
– Ще в дитинстві я починав з оркестру, де грав на трубі. Потім я пішов до естрадного гуртка, там грав на гітарі та барабанах. На даний момент, мій улюблений інструмент – це гармошка.
– А де Ви навчались? Звідки Ви родом?
– До 18 років я жив у с. Пашківці, там мої батьки прожили все життя. Потім закінчив школу і вступив до культосвітнього коледжу. Після закінчення навчання, я залишився в Києві, де зараз і проживаю. А потім паралельно пішов працювати керівником вокально-інструментального ансамблю в Пашківці. Згодом, там створився колектив «Горлиця», якому я акомпанував. Так, з тих пір, з 1990 року я займаюсь музикою. Крім цього, працюю в колективі з Фасової «Вербиченька».
– Тобто, Ви не в одному колективі зараз працюєте, так?
– Так, в мене така різнопланова діяльність, тому сумувати немає коли.
– А з якого віку Ви зрозуміли, що хочете займатись музикою? Я так розумію, що ще з дитинства?
– Ну взагалі в дитинстві діти ще не розуміють, чим вони хочуть займатись. Як правило, енергії багато, тому вони кидаються в різні сфери. Взагалі, я дуже люблю спорт. Тому всі спортивні гуртки, які на той час були в Пашківці, я відвідував. Потім, до нас прийшов Анатолій Дем’янчук, музикант, він організував духовий оркестр, який згодом став і естрадним. І мені теж захотілось спробувати себе в цьому. Так і вийшло, що крім спорту, я почав займатись і музикою. Час показав, що, скоріш за все, музика – це моє.
– Зрозуміло. А як Ви потрапили до гурту «Козацькі джерела»?
– Так як я з дитинства займався музикою, я знав музикантів практично всього району. І Олександр Сніжко, керівник «Козацьких джерел», запропонував знайти хлопців і організувати чоловічий гурт. Він говорив, що такого у нас в районі ще не було. І я загорівся цим. З тих пір, ми організувались і вже більше 10-ти років займаємось козацькою піснею.
– Пане Валентине, а розкажіть, будь ласка, про досягнення, нагороди вашого колективу «Козацькі джерела»? Можливо, на які фестивалі ви їздили?
– «Козацькі джерела» – унікальний колектив. Ми брали участь в багатьох фестивалях, де займали достатньо високі місця: і перші, і гран-прі. Пам’ятаю, якось ми були в Болгарії на фестивалі «Чорне море», де було багато європейських колективів, і на тому фестивалі ми отримали гран-прі. Тоді, нашому керівнику Олександру Миколайовичу присвоїли звання маестро. Це був тільки початок. Тоді, звичайно, було ще дуже багато різних фестивалів та успіхів загалом.
– Наскільки я знаю, ваш колектив виступав навіть у Парижі?
– Так, наш колектив був там, але тоді вони були без мене.
– А Ви залучаєте якихось спонсорів? І якщо так, то як це відбувається?
– В принципі, так. Але цією справою більше займається наш керівник. Через те, він зможе детальніше про це розповісти.
– Зрозуміло. А взагалі, чи є підтримка збоку держави чи районної влади музичних колективів, зокрема і вашого?
– Або я мало знаю, або її немає. Взагалі я можу не все знати, через те я не хочу однозначно казати. Але, як на мене, якщо
вона і є, то вона мінімальна. Хотілось би більше, звичайно. Тому що, наш колектив не районного рівня, а, на мою думку, державного. Адже ми їздили захищати честь України в такі країни як Польща, Молдова, Болгарія та Франція.
– Тобто, більше така ініціатива йде від колективу, так?
– Так, звичайно. Хлопці не шкодують свого часу, приходять, займаються. Через те честь і повага їм. Якби більше таких було, як вони, в нас би культура була на значно вищому рівні. Але маємо, що маємо. Насправді, чудово, що в нас є такі колективи. Не кожен район може подібним похвалитись.
– А не плануються якісь заходи найближчим часом?
– На цей рік взагалі були дуже великі плани: планувались концерти не тільки по районним центрам, а й по Україні. Але так склалось, що зараз забороняється проводити подібні заходи. Тому ми поки готуємось, а от коли зможемо проводити концерти, ще не знаємо. Можливо, потрібно буде перекреслити всі плани на цей рік і почати з наступного.
– До речі, а як родина ставиться до Вашої творчої діяльності? Підтримує?
– Звичайно, так. Я одружився тоді, коли вже був у колективі, через те моя дружина ставиться до цього з великою повагою. Навіть, коли я не займаюсь музикою, наприклад, через карантин, то дружина говорить: «Головне, щоб ти не деградував та не відходив від музики». Вона теж переймається за мою музичну діяльність.
– А у Вашій родині ще є музиканти? Можна у вас це назвати сімейною традицією?
– Ну мама моя співала в «Горлиці», а батько грав на гармошці, хоча не був ні в якому колективі, просто грав на цьому інструменті для себе. Скоріш за все, і мені це передалось в якійсь мірі, тому що до сьогоднішнього дня я граю на гармошці, яку купував мій батько, коли йому було близько 20-ти років. Тобто, їй вже більше 50-ти років. От вона так збереглась, це така реліквія для мене. Вона вже, звичайно, потребує ремонту, але я поки ще на ній граю. Вона дуже дорога для мене. Також, в мене є брат і сестра, але вони музикою не займаються.
– Я зрозуміла. А Ви зараз працюєте, як я розумію, не в творчій діяльності?
– Я художній керівник в Пашківці. Але так, як у нас культура не на найвищому рівні, звичайно, доводиться підробляти. Але основна моя діяльність – це музика. Я часто граю на концертах, де нас запрошують.
– А чи можете Ви назвати музику – справою свого життя?
– Так. Справа в тому, що вона мені до душі, я отримую задоволення, коли займаюсь нею. Іноді мені й композиції приходять в голову, іноді я пишу, коли є натхнення.
– Тобто, у Вас є і авторські твори, так?
– Так, звичайно. І з «Козацькими джерелами» ми їх виконуємо.
– До речі, щодо натхнення. Що Вас справді надихає?
– Мене надихають мої друзі, зокрема з «Козацьких джерел». Ми завжди раді зустрічі один з одним. Навіть більше скажу, ми зустрічаємось, як брати. Також я дуже пишаюсь своєю дружиною та дітьми. Вони теж надихають мене в цьому сенсі.
– А що, на Вашу думку, найголовніше в творчості музиканта?
– Я думаю, головне – не стояти на місці. От, наприклад, я був в одному колективі, потім в двох, потім в трьох. Я спілкуюсь з багатьма музикантами. Тобто, є розвиток, кожен день я відкриваю для себе щось нове. Через це, з’являється більше бажання займатися, розвиватися, щось творити. В музиці велика глибина – чим більше ти в неї занурюєшся, тим більше для себе щось нового знаходиш.
– А як Ви знаходите час для такої творчої діяльності? Все-таки, достатньо часу потрібно цьому приділяти.
– Головне, як кажуть, бажання. А час завжди можна знайти. Тим більше, як правило, мені завжди йдуть на зустріч. Тому, 24якщо в мене щось не виходить, я можу передзвонити і колектив змінить час репетиції на більш зручний.
– У вас такі дружні, теплі відносини у колективі, так?
– Так, це не те слово. Так навіть і в родинах люди дуже рідко спілкуються. В наших колективах – всі прекрасні люди, без виключень. З ними спілкуватися – це купа задоволення, от просто хочеться їхати на репетиції. Дружба в колективі – це основне. Немає цього – все інше відходить на другий план.
– Так, це правда. Можливо, дружба в колективі є однією з причин ваших численних перемог та успіхів. Що ж, дуже дякую Вам за розмову, було приємно познайомитись та поспілкуватись.
– І Вам дякую.
Спілкувалась Євгенія ВОНСОВСЬКА.