ІСТОРІЯ ГАВРОНЩИНИ (1900–1990 рр.)

0

На 1900 р. у Гавронщині мешкало 932 особи (487 чоловіків та 445 жінок) і налічувалося 154 двори. Село належало до власності Єлизавети Трубецької. У Гавронщині на той момент було 1586 десятин землі (657 десятин поміщицьких та 929 селянських). Основне заняття місцевих жителів – хліборобство. І поміщицька, і селянська земля оброблялася за трипільною системою.

У селі діяла православна церква Різдва Пресвятої Богородиці, будівлю якої наприкінці ХІХ ст. з Києва привезла родина Трубецьких.

На початку ХХ ст. привезена будівля стала замалою і потребувала негайного розширення. «Церковь очень малая при народонаселении в селе более 1000 душ, а в приселке Плахтянке до 500 душ. В церкви не помещается и третей части прихода, особенно в праздники», – скаржилися місцеві мешканці. Вони зібрали гроші, підготували будівельні матеріали і звернулися з проханням прислати архітектора, щоб з’ясувати, чи підійде для перебудови підготовлена деревина.

«Рождества Богородичная церковь с. Гавронщина построена из материала старой Златоустовской церкви в городе Киеве для князя Трубецкого и была некоторое время его домовой церковью. После смерти старого князя церковь сделана приходскою. Погост ее остался таким-же, очень тесный. На север к нему примыкает дорога, с востока, запада и юга – усадьба князя Трубецкого, ограда церковная едва отстает от стен церкви на полторы сажени… Просьба выслать архитектора для определения годности имеющегося у нас материала на пристройку церкви (старый магазин), если по усмотрению архитектора такой будет возможен, или же приобретения нового материала необходимого для сказанной цели».

План церкви та церковного погосту для прибудови до церкви притвору (чи трапезної) та дзвіниці було погоджено губернським інженером і єпархіальним архітектором. У 1906 р. єпархіальним архітектором Є. Єрмаковим було складено проект на побудову дзвіниці і трапезної при церкві в Гавронщині. Невдовзі церкву перебудували. У 1930-х рр. церкву зачинили.

Також на початку ХХ ст. у Гавронщині працювали водяний млин (10 робітників) та цегельний завод (5 робітників). Власниками згадуваних об’єктів була Є. Трубецька.

З архівних джерел відомо про поширення у січні – березні 1904 р. в Гавронщині літератури соціал-демократичної партії. Проте не відомо, хто цим займався і чи відбулися арешти активістів.

На січень 1918 р. у Гавронщині припадає перша спроба встановити радянську владу, але довго вона тут не протрималася. Місцеві жителі активно вступили в боротьбу проти більшовиків. Так, тепер відомо, що родом з Гавронщини були два відомі повстанські отамани Яблочко та Голокопитенко.

Отаман ЯБЛОЧКО (? – 1921 р.). Справжнє прізвище Мироненко. Походив із заможних селян Гавронщини, тому відомий також як Мироненко Гавронський. Був старшиною 1-го партизанського загону імені С.В. Петлюри. Отаман, згодом начальник штабу 2-го загону імені С.В. Петлюри. Загинув у бою 14 грудня 1921 р. Був убитий амністованим козаком свого ж загону Ю. Мудриком.

Отаман ГОЛОКОПИТЕНКО (1902 – 1922 рр.). Справжнє прізвище Іван Захарович Галай. Відомий також як «Гуляй-Біда», «Гуляй-Козак». Козак, сотник, отаман 2-го партизанського загону імені С.В. Петлюри. 26 серпня 1921 р. козаками загону влаштували напад на міліцію в Макарові і звільнили арештованих повстанців. Отаман був арештований радянською владою та засуджений до розстрілу 26 лютого 1922 р.

З джерел відомо, що в загоні під командуванням отамана Голокопитенка перебували мешканці Гавронщини Грицько «Ковпак», Г. Мельник. В усі часи в будь-яких арміях знаходилися зрадники. На жаль, не стали винятком і мешканці Гавронщини. Так, місцевий житель П. Петренко будучи козаком отамана Голокопитенка перейшов на бік радянської влади. Був учасником полювання на отамана Яблучко. Поранив отамана Голокопитенка, разом із чекістами переслідував його і затримав. Також видав мешканку Гавронщини Т. Литвинову, яка годувала повстанців і надавала цінну інформацію.

У 1921 р. при сільській раді було відкрито одну з перших у районі хату-читальню. У 1920-х рр. для боротьби з неписемністю більшовики відкривають у селі лікбез, де навчалося близько 200 дітей. Їх вчили рахувати та читати по складах.

І лише у 1922 р. в Гавронщині остаточно закріпилася радянська влада. Було створено комнезам на чолі з О. Чумаком. У цей же час розпочинається колективізація. У вересні 1922 р. організовано перше колективне господарство під назвою «Сельхозкульт».

У 1925 р. в Гавронщині мешкало 1534 особи.

У 1926 р. до складу Гавронщинської сільської ради входять с. Гавронщина (1424 особи), хутори Кухарський (13 осіб) та Ракінь (5 осіб).

У 1929–1930 рр. у Гавронщині створюється ще два колгоспи. У 1930-х рр. колгоспи було перейменовано, вони отримали відповідно назви «Шевченка», «Червоний плугатар» та «Більшовик».

Однак, не всі мешканці села бажали вступати до колгоспу і чинили супротив радянській владі, в результаті чого у 1929–1931 рр. у Гавронщині було розкуркулено 8 осіб: Василь Герасименко, Лук’ян Мельник, Феодосій Мудрак, Опанас Пацан, Іван Петренко, Іван Чумак, Кирило Шевчук, Наталія Шевчук.

Одним з результатів насильницької колективізації став Голодомор 1932–1933 рр. Не оминув він і Гавронщину. За спогадами очевидців, від голоду в селі померло 15 осіб. На жаль, встановлено імена лише 7 людей.

Про ті страшні роки мешканка Гавронщини Улита МАНТИК згадує: «Страшні й жахливі роки були в Україні. Страшний голод охоплював нашу сім’ю. У нас була корова, на яку лишалася надія, щоб прогодувати себе й маленького сина Василька, але і її у нас забрали. Мені вдалося заховати трохи буряків у схованці, і ними годувала Василька. Начальник думав, що в нас щось є їсти і коли побачив, що малий Василько їсть буряки, промовив до мене:
– Що ж ти робиш, він іще маленький, йому не можна істи! Я з плачем відповіла йому:
– Так що ж йому істи, як нічого немає?!
Після цього нам повернули корову. Але і далі жилося важко. Їли гнилу картоплю, з неї робили картопляники, також їли мерзлу картоплю, щавель. Боялася виходити на вулицю, тим більше випускати на неї маленького Василька. Могли з’їсти. Це страшне лихо тривало понад рік. Цей час став для багатьох мешканців Гавронщини «роком «смерті»…»

Саме під час Голодомору селяни зруйнували могилу П. Трубецького в пошуках дорогоцінностей, які можна було б обміняти на хліб.

У 1934 р. в Гавронщині відкрили завод по видобутку і переробці торфу «Горняк».

Не оминули село і репресії 1930-х рр. У 1937–1938 рр. трьох мешканців Гавронщини було засуджено до розстрілу.

22 червня 1941 р. о 4 ранку розпочалася німецько-радянська війна. Досить швидко фронт дійшов до Макарівщини. Радянська влада у важкий початковий період війни продовжувала шукати серед місцевих мешканців шпигунів.

Саме з цієї причини 6 серпня 1941 р. до 5 років позбавлення волі була засуджена у Гавронщині В. Шевчук.

А вже 10 липня 1941 р. без бою Гавронщину окупували німецькі солдати. За нового порядку було влаштовано новий адміністративний поділ. Згідно з ним у Гавронщині створили сільську управу із старостою, яка увійшла до складу підрайону Макарів.

Незважаючи на численні обіцянки, гітлерівці не стали руйнувати стару радянську колгоспну систему, а продовжили її експлуатацію. А тому у Гавронщині у період окупації продовжували працювати колгоспи Шевченка, «Червоний плугатар» та «Більшовик». Також нацисти продовжували використовувати Гавронщинську торфорозробку «Горняк», директором якої було призначено Зіневича.

І все ж гітлерівський режим для жителів Гавронщини більше запам’ятався негативними діями. Так за «нового порядку» було зруйновано корівник, конюшню та свинарник. Також під час відступу гітлерівці спалили 7 будинків та школу (колишній маєток Трубецьких) й частково пошкодили будівлю сільської ради.

За період окупації нацисти у селі розстріляли 14 чоловік. Проте відомо прізвище лише 4-х: Федір Барабасенко, Ганна Ральчук, Ольга Сліпко, Олексій Чумак.

Також до Третього райху було вивезено 31 особу.

Мешканці Гавронщини брали активну участь у Русі опору проти окупантів. Хоча довгий час ця тема залишалася мало вивченою. Так наприклад у 1968 р. було відомо прізвище лише трьох партизанів з Гавронщини. Проте у 1995 р. краєзнавцю Діні Нетребі вдалося розшукати в Державному архіві Київської області список 42 учасників руху Опору з Гавронщини.

Згідно з документами ДАКО з липня 1941 р. до квітня 1943 р. у селі діяла підпільно-диверсійна група на чолі з Панасом Новиком та Петром Зименком. Підпільники збирали інформацію про німців, розповсюджували листівки серед населення про становище на фронтах, забезпечували партизан продуктами, ліками тощо. Крім того, тісно співпрацювали з підпільними групами інших сіл району.

Найактивніші з них були закатовані нацистами. Це В. Єлісєєв, О. Чумак, І. Чуприна, М. Шевчук, В. Шишацький. У травні 1943 р. члени підпільної організації вступили до партизанського загону під керівництвом Івана Перевертуна.

Вигнані гітлерівці з Гавронщини були 7 листопада 1943 р. Під час боїв за село загинуло 12 радянських солдатів, їх поховали у трьох братських могилах.

На фронтах Другої світової війни воювало понад 250 мешканців Гавронщини, 181 з яких не повернулися додому. За мужність та героїзм, проялений на полі бою, 117 осіб нагороджені орденами та медалями. А уродженець Гавронщини Микола Новик посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Микола НОВИК – старший лейтенант, командир батареї 1642-го винищувально-протитанкового артилерійського
полку 1-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту.


Народився 19 грудня 1920 р. в селі Гавронщина Макарівського району Київської області.
Закінчив сільську школу. У 1940 р. вступив до артилерійського училища. Командував взводом. У боях німецько-радянської війни з червня 1941 р. Воював на Ленінградському, потім на 1-му Українському фронтах. Квітень 1944 р. був важким для наших військ, які діяли в районі Станіслава (нині Івано-Франківськ – авт.). Атака за атакою, бої за боями і між ними – короткі перепочинки до нових наступів.

Цілу добу тривав бій за село Хомяків Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Його вела батарея під  командуванням старшого лейтенанта М.П. Новика. Контратаки не припинялися. Нацисти чотири рази намагалися зламати жменьку сміливців. Але воїни стояли на смерть. Протягом доби було відбито 4 контратаки, знищено 2
танки і близько роти піхоти. Протягом дня на цій ділянці ворог успіху не мав.

Наступного дня йшов бій за Черняхів. П’ята атака гітлерівців була відбита. Люди трималися. Вони знову вистояли. Опустилася ніч, а з нею прийшов короткий перепочинок, важкий сон. На ранок знову бій. Вже за Братківці. Батарея в бойовому порядку. З’явилися 8 ворожих танків. За танками з’явилися чотири бронетранспортери. Поляну наводнювали сіро-зелені мундири. Їх не можна було порахувати.

Одна гармата була підбита. М.П. Новик поранений, батарею оточували. Було отримано наказ виходити з оточення. Але бій тривав. З настанням темряви М.П. Новик вивів свою батарею, не залишивши на полі навіть підбитої гармати. Потім був госпіталь.

Візит додому і знову на фронт. 23 червня 1944 р. розгорівся бій за невеличке село Думка Тлумацького району Івано-Франківської області. Розжарювалися стволи гармат, знищуючи ворожі мінометні батареї і кулеметні точки. З’явилися гітлерівські автоматники. Потрібно було відбиватися. «За Батьківщину! Вперед!», – гукнув старший лейтенант і кинувся з бійцями на ворога. Куля наздогнала Миколу Петровича Новика, він упав. А його товариші вистояли і перемогли.

Похований в місті Тлумач Івано-Франківської області. 

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 р. за успішне і вміле керування вогнем батареї в наступальних боях, в результаті яких було знищено 8 танків, 4 бронетранспортери та інша техніка ворога, звільнено кілька населених пунктів старшому лейтенанту Миколі Петровичу Новику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 

Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.

Ім’я Героя носить школа в рідному селі Гавронщина, де створено музей. Також у 1979 р. у селі було відкрито обеліск
Герою.

З поверненням радянської влади починається відбудова Гавронщини. На пісках та у ярах було посаджено 560 га хвойних лісів.

Уже в листопаді 1943 р. поновила роботу Гавронщинська сілська рада. 18 серпня 1954 р. Маковищанську та Гавронщинську сільські ради було об’єднано в одну – Гавронщинську. 9 листопада 1959 р. Маковище буде передане до складу Копилівської сільської ради.

Досить швидко відновили роботу всі три колгоспи. 17 листопада 1947 р. колгосп «Червоний Плугатар» було перейменовано на колгосп ім. Новика. 21 червня 1950 р. колгоспи ім. Шевченка, ім. Новика, «Більшовик» об’єднано в один – ім. Калініна. 29 грудня 1950 р. його об’єднано з колгоспом «1 Серпня» (с. Маковище) в колгосп ім. Калініна, центральна садиба якого була у Гавронщині. 12 червня 1952 р. їх було роз’єднано.

Протягом 1961–1967 рр. в колгоспі було збудовано 3 добротних тваринницьких приміщення, механічну майстерню, кормокухню, зерносховище, склад мінеральних добрив, силосні траншеї на 3 тис. тонн силосу. У 1979 р. колгосп отримав нову назву «Прогрес», а у 1986 р. його перейменовано на «Комунар».

Також поновило свою роботу торфопідприємство. На 1967 р. тут працювали 63 робітники, які добували 31 тис. тонн торфу, виготовляли 16 тис. тонн торфоаміачних добрив та 20 тис. тонн торфокрошки.

У 1966 р. у селі було збудоване нове приміщення колгоспної контори, сільської ради та медпункту з водяним опаленням.

6 листопада 1958 р. у Гавронщині було відкрито нове приміщення сільського клубу.

24 жовтня 1962 року в с. Гавронщина знято з реєстрації церковну православну общину.

На 1967 р. в Гавронщині діяли фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, 8-річна школа (її нове приміщення з водяним опаленням було відкрите у 1960 р.), відділення зв’язку, ощадна каса, клуб з драматичним і хоровим гуртками, стаціонарною кіноустановкою, бібліотекою.

На 1969 р. населення Гавронщини складало 1049 осіб, а у 1971 р. – 1053 особи.

У 1979 р. розпочалася радянсько-афганська війна, учасниками якої були і мешканці Гавронщини. На цій війні виконував свій інтернаціональний обов’язок В. Шевченко. Після аварії на ЧАЕС до Гавронщини переїхала жити родина полеглого в Афганістані В. Мацака.

Володимир МАЦАК народився 8 лютого 1965 р. в м. Чорнобиль. Закінчив середню школу. Навчався у Київському автодорожньому технікумі.

1 квітня 1983 р. призваний в армію. Пройшов курс військової підготовки з техніки ведення бою в гірській та пустельній місцевості в Туркестанському військовому окрузі (м. Самарканд, Узбекистан).

З жовтня 1983 р. – рядовий, водій 2-ї автомобільної роти 126-го окремого автомобільного батальйону 58-ї окремої автомобільної бригади 342-го Управління інженерних робіт (в/ч 25909; м. Шинданд, провінція Герат).

23 січня 1984 р. загинув під час обстрілу колони душманами поблизу м. Герат.

Похований на міському кладовищі в м. Чорнобиль.

Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Мешканці Гавронщини взяли активну участь у ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 р. Уже на серпень 1986 р. будівельники Миколаївської області звели у селі 190 будинків для переселенців із Зони відчуження. Новобудови у переважній більшості прийняли мешканців сіл Товстий Ліс, Річиця, Буда.

Також у 1986 р. було збудоване нове приміщення ФАПУ та нове приміщення сільської ради, де також розташувалася пошта. Будівництво цих об’єктів проводилося Жовтневою МПМК об’єднання «Миколаївоблагробуд».

Крім того, за короткий термін для переселенців було збудовано їдальню на 50 місць, комплексно-приймальний пункт, високовольтні лінії, 2 водонапірні башти, 2 артезіанські свердловини.

23 вересня 1987 р. в с. Гавронщина введено в експлуатацію дитсадок-ясла на 50 місць.

А попереду було проголошення незалежності України та значні зміни в житті Гавронщини.

Додати коментар