Андрій ОЧЕРЕТЮК: «СХОДЖЕННЯ НА ЕРДЖІЯС ДЛЯ НАС СТАЛО ДУЖЕ СИЛЬНИМ ВИПРОБУВАННЯМ»

0

У листопаді 2018 року «М.В.» брали інтерв’ю у дивовижної людини – людини, яка не зупиняється на досягнутому, а постійно рухається до своєї спортивної мети – Андрія Очеретюка. Тож і сьогодні ми вирішили поцікавитись, як все пройшло.

– Андрію, розкажи як воно – дійти до вершини гори Ерджіяс (Кайсері, Турція) висотою 3917 над рівнем моря? Які почуття тебе переповнювали під час підйому та що ти відчув, коли піднявся на вершину?

– Взагалі історія з підготовкою і сходженням на одну з найвищих точок Туреччини дуже цікава. Ще декілька місяців назад компанія «Garmin Україна» запросила мене та ще декількох спортсменів на трейловий забіг до Туреччини, який мав пройти на соляному озері. Це суцільна пустеля, там я мав бігти дистанцію 20 км. Але за тиждень до старту, через аномальні опади в даному регіоні, організатори вирішили змінити дати проведення змагань. От ми і отримали ситуацію, коли трансфер спланований, квитки вже на руках, а змагань не буде. Я вирішив шукати альтернативу і знайшов. Похід на мальовничий і новий для мене вулкан Ерджіяс, висота якого становить 3917 м. над рівнем моря, мені виявився чудовою заміною відміненим змаганням. Компанію мені склав мій двоюрідний брат – Василь Ковальчук.

Саме сходження було спонтанним, ми лише знали дуже сумнівний маршрут, якого немає в жодному путівнику і взагалі не уявляли рівня складності підйому. Базовий табір ми облаштували на висоті 2800 м. з якого і почали штурм вершини. У день штурму все складалося непогано для нас до певного моменту. Трішки поблукавши, знайшли потрібний нам підйом і дійшли до технічно найскладнішої точки маршруту, де потрібно було обійти жандарм на висоті 3700 м. Там нас очікували великі труднощі, адже в розпал літа, коли температура сягає 35 градусів, в кулуарі під жандармом нас зупинив лід.

Довгий час ми намагалися знайти шляхи обходу, але марно, довелося повернутися в безпечне місце. Підкріпившись і продумавши маршрут, вже разом із турецьким альпіністом, якого зустріли безпосередньо на маршруті, вирішили штурмувати вершину. Друга спроба виявилася вдалою. Сходження на Ерджіяс для нас стало дуже сильним випробуванням. Технічно складний рельєф та нестабільне каміння, яке їде під ногами, круті схили та велика висота. Окремо хотілося б приділити увагу сходженням на високі гори у жарких кліматичних умовах. Людському організму важко переносити висоти більші за 2500 м., а жаркий клімат і майже нульова вологість робить сходження ще тяжчим, адже висотна хвороба розвивається набагато швидше. Але краєвиди та задоволення, яке отримуєш від перебування в таких місцях, зводить нанівець всі складнощі і труднощі при сходженнях. Хотів би зазначити, що я не єдиний макарівчанин, який піднявся на вершину Ерджіяса, до мене там побував відомий фотограф і турист – Володимир Куций разом зі своєю дружиною.

Взагалі Ерджіяс надзвичайно цікава вершина. Перше задокументоване успішне сходження було здійснено англійським геологом Вільямом Джоном Гамільтоном у 1837 р. Однак, на вершині є деякі історичні написи і символи на скелях, що вказують на ще ранішу людську присутність. Недалеко від вершини є дві печери, з яких, принаймні, одна мала бути розширена людьми. Гадають, що ченці в історичні часи побували на вершині кілька разів.

Спілкувався Максим КРАВЧЕНЯ.

Додати коментар