«КІБОРГ» – КОМБАТ

0

21 січня в с. Пашківка згадували про нашого земляка Руслана Присяжнюка. Про «кіборга» з Макарівщини на сторінках «М.в.» ми неодноразово вже писали. Сьогодні хотілося б розповісти ще про одного легендарного «кіборга» – Олега Кузьміних. Саме він був командиром 90-го окремого батальйону, в якому служив Руслан Присяжнюк. І Олег з радістю погодився приїхати у Пашківку на вечір-пам’яті свого солдата Руслана. Олег Кузьміних родом з ВолодимирВолинського. За спогадами родичів, батько Олега був військовим, тож син, наслідуючи його, теж обрав цю професію. Після закінчення Житомирського військового училища він декілька років служив у 51-й окремій механізованій бригаді, а потім разом із сім’єю переїхав до Житомира, де й проходив службу і проживав останні роки перед початком російсько-української війни. Після повернення з полону Олег не хоче згадувати про те, що з ним трапилося, але журналістам вдалося дещо дізнатися у дружини героя. Вона й розповіла про ці події.

Олег Кузьміних поїхав у зону АТО 7 березня 2014 р. І з того часу командир 90-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади постійно перебував в епіцентрі сутичок із противником. 1 грудня підполковник Кузьміних зі своїми людьми прибув у селище Піски. Тут батальйон здійснював штурмові дії, евакуйовував поранених із летовища, забезпечував «кіборгів» боєприпасами та матеріально-технічними засобами. А вже 20 січня 2015 р. штурмова група на чолі з Олегом Кузьміних, виконуючи чергове бойове завдання поблизу Донецького аеропорту, потрапила в засідку бойовиків та була захоплена у полон.
У результаті неправильно поставленого завдання, 20 січня в районі Донецького аеропорту 7 бійців житомирської 95-ї бригади загинули, 8 військовослужбовців потрапили в полон, у тому числі й командир 90-го батальйону Олег Кузьміних.

Про це писав Юрій Бутусов, посилаючись на спілкування з пораненим у бою за Донецький аеропорт «кіборгом» – бійцем 79-ї аеромобільної бригади. Зокрема «кіборг» розповідав: «Ми проти 3-го майдану, і не хочемо розгойдувати владу. Але я згоден з критикою – поки бездарності не почнуть відповідати за допущені помилки, навіть якщо це високі чини, ми не зможемо перемогти, і ми будемо нести безглузді втрати. У нас прекрасний мотивований особовий склад, ми боремося і будемо боротися за Україну. Але рішення командування повинні відповідати умовам війни, а вона помилок не прощає. Операція в Донецькому аеропорту дійсно була дуже непродуманою. Я вже був одну ротацію в аеропорту, обороняв новий термінал, тому знаю ситуацію. Ми відбивали атаки противника, і багатьох з них поклали. Ворога цілком можна бити, у них немає переваги.

Незважаючи на те, що активних бойових дій напередодні штурму не велося, постачання, планування – все це було дуже хаотичне і не організоване. З 19-го січня весь аеропорт був щільно закритий туманом, який не дозволяв візуально орієнтуватися. 19-го січня наша група вже намагалася вийти на якийсь об’єкт в аеропорту, але ми елементарно заблукали, були обстріляні, і повернулися назад, не виконавши завдання. Не розумію, які проблеми були продумати систему орієнтування та навігації?!

20 січня нам знову поставили завдання в Тоненькому – їхати на якийсь аерокомплекс в районі злітної смуги, за яку, нібито, зачепилися якісь наші підрозділи. Наша група щільно забилася в один БТР. Разом з нами поїхав наш командир батальйону. Не знаю, який він офіцер – але це була його перша операція в якості комбата. Я вже був у аеропорту, але де цей агрокомплекс, – не знаю. Карту з обстановкою комбату не видали, і вийшло, що де цей аерокомплекс не знав ніхто. Ніяких висновків з нашої безглуздої поїздки в тумані напередодні не було зроблено. Ми діяли «на авось»: ні карти, ні навігатора, ні тепловізора у нас не було.

Куди їхати треба, – сам комбат не знав. Ми звернули увагу, що, незважаючи на наше потужне артилерійське угруповання, противник стріляв набагато активніше. З нашого боку постійно працював міномет. А з їхнього боку постійно працювало кілька «Градів», кілька мінометів, ми чули пересування танків та іншої техніки. Як тільки наш командир доповів по рації, що ми вийшли на край злітної смуги – через кілька хвилин в нашу сторону ліг залп «Граду». Попереду на броню сів наш боєць, і він кричав водієві – «правіше-лівіше». Ми всі обстріляні, з досвідом, розуміємо, що може статися, комбата запитуємо: «А тобі не страшно?». А він: «Страшно, але є наказ, накази не обговорюють».

Нас поставили в колону до кількох бойових машин 95-ї бригади, вони їхали попереду, ми замикали. Раптом – стрілянина в упор, наш БТР отримує пряме попадання, шквальний вогонь! Нас врятував механік-водій. Постріл РПГ пробив кабіну механіка, шолом на голові у нього просто лопнув. Нам пощастило, що граната здетонувала на захисній решітці, і кумулятивний струмінь вдарив розсіяно. Механіка-водія серйозно поранило, шолом розлетівся, але він зберіг управління. Тут же полетіли нові гранати.
Нас врятував водій. Незважаючи на серйозне поранення, він зумів розвернутися і вивіз нас з-під обстрілу. Він врятував чотирьох поранених бійців, і врятував нашого комбата, і всіх нас. Інакше росіяни взяли б відразу двох комбатів в одному бою, а полонених стало б набагато більше.

Я вирішив розповісти про цей бій, тому що так не можна воювати. Ми маємо прекрасних бійців, патріотів, і ми знаємо, що за нами вся Україна. Але треба, щоб командування теж відчувало відповідальність за прийняті рішення. Повинні вчитися не тільки солдати, а й генерали. Навіть, перш за все, генерали. Ми-то на передовій вчимося швидко». Завдяки камерам російських телеканалів комбата та його підопічних побачив увесь світ. Цинічно порушуючи всі права людини, бойовики знущалися з наших «кіборгів». Дружини Тетяни тоді не було вдома. У неї сталася біда – померла бабуся, і жінка була на похороні. Коли приїхала додому, їй зателефонували. «Мені сказали, що робити, кому телефонувати, хто цим займається, бо не знали нічого», – згадувала жінка.

Вперше відео, зняте бойовиками, вона подивилася відразу, як дізналася, що чоловік у полоні. Їй потрібні були докази, бо не вірилося, що таке могло статися з Олегом. А про друге відео жінці повідомили телефоном, застерігши: «Не дивись». На той момент українська сторона вже розпочала переговори щодо визволення «кіборга». «Як тільки я отримав інформацію, що Олег знаходиться в полоні, ми негайно зв’язалися з людьми, які працюють в Донецьку. Перше: це була домовленість, що він залишиться живим і його не будуть піддавати тортурам та якимось іншим знущанням. Була картинка на камеру, яку всі бачили, коли привозили його до тролейбуса. Це був єдиний такий психологічний тиск, в принципі, через який він пройшов. Є розуміння з Донецьком, що все-таки ставлення до полонених повинно категорично змінитися. Тобто, ми не маємо ставати схожими на звірів, – стверджує радник міністра оборони України Василь Будик. – Бойовики з метою конспірації перевозили офіцера з місця на місце. Як тільки ми отримали згоду, негайно доповіли керівництву країни, що Донецьк готовий звільнити Олега.

Я знаю, що Президент взяв це під особистий контроль. Нашим завданням було покласти на стіл необхідний пакет дій, алгоритм. Ми це зробили. Після того, як було все принципово вирішено, технічні деталі зайняли дві доби». Бойовики неодноразово робили спроби переманити його на свій бік: «Усі розмови зі мною «слідчий» зводив до того, щоб схилити мене до переходу на їх бік. В армії «ДНР» мені пообіцяли посаду, звання – сказали, відразу полковника присвоять. Обіцяли гідну зарплату і навіть простору квартиру в Донецьку. Але я не думав про те, щоб порушити присягу, дану Батьківщині і народу України». Майже весь той час його утримували в одиночній камері – 90 з 124 днів. Від малорухливості дала про себе знати травма коліна, якої зазнав багато років тому.

22 травня 2015 р. звільнений з полону російських окупаційних сил. Після звільнення повернувся в Житомир, де з дружиною виховують двох доньок. Зараз обіймає посаду заступника начальника 199-го навчального центру ВДВ. Після повернення Олега з полону було створено БО «Фонд Братів Кузьміних» для допомоги тим, хто отримав поранення в зоні бойових дій на сході України. За час свого існування (1,5 року) Фондом надана адресна допомога постраждалим від військових дій на суму понад 11 мільйонів гривень. Також реалізовується проект «Безкоштовний Оздоровчий Центр для військовослужбовців» На цьому наша розповідь про легендарного «Кіборга» не закінчується. Уже найближчим часом «М.в.». планують поспілкуватися з Олегом Кузьміних. А наші читачі можуть задати йому питання, попередньо надіславши їх на електронну пошту газети – super.makariv_visti@ukr.net

Віталій ГЕДЗ.

Додати коментар