З ГЛИБИН ІСТОРІЇ: Роль поміщиків Макарівщини в розвитку підприємництва у пореформений період

0

 Друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст. була часом становлення ринкових від носин в українських губерніях Російської імперії, важливе значення у яких віді гравала Київська губернія.

Дослідження господарської діяльності поміщиків краю важливе як з точки зору осмислення закономірностей історичного процесу, так і з реальностей сучасного життя. Реформування економіки України актуалізує вивчення історичного досвіду розвитку ринкових відносин в окремих регіонах, зокрема специфіки підприємництва поміщиків Макарівщини в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., їх господарської ініціативи у сільському господарстві та промисловості, адже, завдяки землевласникам відбувалося прилучення місцевого населення до нових технологій і передового господарського досвіду.
Характерною особливістю підприємницької діяльності землевласників було те, що створивши конкурентоспроможні товарні господарства, вони запроваджували такі напрямки та галузі виробництва, які найбільше відповідали природним, фінансовим умовам та запитам ринку.

Одночасно з виробництвом сільськогосподарської продукції, вони вкладали свої кошти у винокурні, пивоварні заводи і млини, лісопильні, які входили до складу маєтків. Поєднання виробництва сільськогосподарської продукції з її промисловою переробкою, забезпечувало власнику отримання сталих прибутків.

Багатопрофільна підприємницька діяльність давала можливість поміщикам вести прибуткове господарство, виживати в конкурентній боротьбі. Наявність промислових підприємств сприяла кращому фінансуванню сільського господарства, яке постійно залежало від погодних умов. Водночас, аграрний сектор давав необхідну сировину для винокурної, борошномельної та інших галузей промисловості.

Яскравим прикладом інтенсифікації господарства можуть служити маєтки польських поміщиків. Наприклад, господарство підполковника Миколи Павші в містечку Макарові Київського повіту (1866 р.), яке займало 8 400 десятин землі, мало чотири економії. У маєтку діяв цегельний, винокурний заводи, кілька млинів. Річний прибуток господарства – 100900 крб.
Маєток Володимира Рильського в селі Маковище (1 219 десятин землі) мав щорічний доход 2214 крб., два водяні млини, два шинки.

Особливий інтерес становить господарювання в маєтку Копилів Миколи фон Мекка (1300 десятин землі), що базувалося, головним чином, на високопродуктивному молочному господарстві.
Копилівське господарство переробляло молоко на масло. При 970 десятинах ріллі та 14 десятинах пасовищ, господарство обходилося власними грубими кормами. Влітку 700 корів цілодобово перебувало у полі, кормом для них служила конюшина. Масло постачали до Києва за ціною 22 крб. При такій ціні на масло, відро молока коштувало близько 90 коп., а виторг від однієї корови становив 140 – 144 крб. Молочні відходи згодовували свиням.

Фон Мекк постійно впроваджував нові технології у своє господарство, у маєтку були викопані два озера, в які вода надходила з річки Здвиж. Одне з них використовувалося для потреб маєтку, інше – для селян. Це був один із етапів створення складної системи меліорації, яка за декілька років зробила родючими піщані ґрунти села.

Микола Карлович також побудував водонапірну вежу, кінний завод, млин і розарій. Крім того, для місцевих жителів були створені кооперативні товариства та місцевий банк. У 1903р. в містечку Макарові (3266 дестин землі) за його ініціативою діяв водяний млин, паровий млин, вальцьовий млин та сірникова фабрика в селі Калинівка (хоча за поштовою адресою – в селі Фасова).

Маєток Михайла Рихлинського в селі Колонщина (1770 десятин землі) щорічно приносив доход 4785 крб. Тут було два водяні млини, вітряк, кузня, два шинки, корчма. Винокурний завод (11 робітників) виробляв спирту на суму 7890 крб.

Про вигідність поєднання виробництва сільськогосподарської продукції з її промисловою переробкою свідчить господарська діяльність в маєтках північної частини Київської губернії (Радомишльський, Київський повіти), яка своїми піщаними ґрунтами відрізнялась від іншої її частини. Тому винахідливі власники маєтків в цих умовах найбільш вигідним напрямом господарювання практикували вирощування картоплі для винокуріння. Це давало господарствам найбільший валовий грошовий виторг, що складався з оплати продуктів рільництва, які переробляли у спирт, й виторгу за побічний продукт – барду. Використання цих відходів для тваринництва цього регіону мало тим більше значення, що давало можливість підтримувати родючість бідних ґрунтів завдяки внесенню органічних добрив.

В селі Великий Карашин Київського повіту була гуральня поміщиці І. Сабанської, де працювало 15 чоловік (вироблено спирту на суму 19390 крб.).

На винокурному заводі в містечку Бишеві поміщика Грутецького, вартістю 10 000 крб., працювало 13 робітників, щорічно вироблялося 40 000 літрів спирту на суму 11 тис. крб.
На винокурному заводі поміщика Степана Єремєєва в селі Юрів, де працювало 14 робітників, щорічно вироблялося 20 тис. л спирту на суму 9900 руб.

Ніжиловицький маєток графа Владислава Браницького в Радомишльському повіті (781 десятина землі, 10100 десятин лісу) давав у середньому майже 2 000 крб. щорічного прибутку. Тут працював водяний млин, від якого граф мав 150 крб. щорічного прибутку, смоляний завод (162 крб.), лісопильня (120 крб.), шинки (300 крб.).

Місцеві краєзнавці стверджують, що в селі Ніжиловичі існувало навіть кілька лісопилень, а для керування лісорозробками було організоване лісництво. Дещо пізніше з’являється і підприємство з виробництва скла та невеликий винокурний завод.
За даними 1907р. маєток Спиридона Осиповича Корнєєвича в селі Пашківка (800 десятин землі) оцінювався у 211280 крб., спеціалізувався на вирощуванні зернових. В маєтку була трипільна сівозміна, урожай пшениці щорічно становив від 100 до 200 пудів. Середня врожайність пшениці – 140 пудів, жита – 120 пудів, проса – 200 пудів, ячменю – 120 пудів. Доход від лісу щорічно становив 12080 крб. При маєтку були два млини, два шинки.

Внутрішня організація великих поміщицьких латифундій цілком залежала від характеру господарства. Частина поміщиків-підприємців здійснювала безпосереднє керівництво основними виробничими процесами, це робило його ефективнішим.

p ukb,by 1Великі поміщицькі господарства, які працювали на ринок потребували розгалуженої управлінської структури, вони мали численну адміністрацію. Наприклад, Бородянський маєток графа Шембека (Київський повіт) займав площу 22000 десятин землі, мав управителя, його помічника, трьох завідувачів, шістьох прикажчиків і п’ятьох конторських службовців.

Центральною постаттю у поміщицьких господарствах був управитель, який мав широкі повноваження, вирішував усі поточні господарські проблеми, планував сільськогосподарські роботи та здійснював контроль за ними. Якщо земля здавалася в довгострокову оренду, то управлінський апарат був мінімальним. За дотриманням угоди про оренду слідкував управитель. Дрібні та середні землевласники утримували незначний штат. Таким прикладом може служити маєток Маковище Київського повіту (350 десятин землі), яким керував завідувач, його помічник та двоє прикажчиків.

У багатьох поміщицьких господарствах створювалися експериментальні поля. Зокрема, у 1905 р. дослідна й селекційна робота, запроваджена в Білоцерківському маєтку М. Є. Браницької, проводилася у випробуванні пшениці на посухостійкість та врожайність. Площа експериментального поля становила 660 десятин, а з 1911р. – 960 десятин 1913 р.
Великополовецька дослідна станція перетворилася на самостійну одиницю. Її мета – задоволення потреб господарства в посівному матеріалі озимої пшениці, цукрових буряків, вівса, проса. Були лабораторії і метеорологічна станція. Тут щороку продавалося близько 30 тис. пудів цукрового буряка.

Агрономічна громадськість Київської губернії намагалась опікуватись рівнем організації господарства в маєтках. Однією з таких установ було Вольне економічне товариство, яке розробило умови для преміювання маєтків за успішне ведення господарства. Перед ними поставили такі умови: покращувати способи введення господарства, підвищувати врожайність, вести правильно звітність.

Управитель Канцелярії Київського, Волинського, Подільського генерал-губернатора в 1909 р. повідомляв, що середні маєтки в поляків організовані краще, ніж у росіян, тому що власники самі ведуть господарство, слідкуючи за нововведеннями в галузі сільського господарства.

Навпаки, російські господарства дуже часто ведуться рутинно, із застосуванням трипільної системи, і не всі їхні власники безпосередньо займалися господарством.

У ряді маєтків Київської губернії працювали на кошти приватних осіб навчальні заклади сільськогосподарського спрямування. Клопоталися про свій персонал Браницькі з Білої Церкви. У 1882р. утримувана ними школа мала 47 стипендіатів, причому, 30 з них мешкали у пансіоні, спорудженому також коштом Браницьких.

Великі польські землевласники, особливо в пореформену епоху виявили чималу ініціативу і практичність у розвитку сільськогосподарського виробництва. Їх маєтки стали працювати виключно на ринок.

Про вагому роль поляків у господарському житті Київщини на початку ХХ ст. свідчить і той факт, що польські землевласники мали переваги в земствах, які займалися організацією зразкових господарств, вивченням їх передового досвіду, наданням агрономічної допомоги селянам, чим сприяли піднесенню сільськогосподарського виробництва і добробуту населення краю.
Отже, характерною рисою поміщицького господарства Макарівщини, як і всієї Київської губернії пореформеного періоду, було формування агропромислових комплексів, які включали в себе як виробництво сільськогосподарської продукції, так і її переробку. Господарство було цілеспрямоване на найпродуктивніші статті прибутку, характерні для регіону. Визначальною рисою економічного життя краю стало поширення підприємницької діяльності та зростання прибутковості господарства.

Ярослава МОЧЕРНЮК,
вчитель історії та
правознавства Макарівського
НВК «ЗОШ I-III ступенів –
природничо-математичний
ліцей».
 

Додати коментар