З глибин історії: Комарівка

0

Уже в березні в Україні розпочнуть святкування з нагоди 100-річчя початку Визвольних змагань. Ми плануємо серію публікацій про ці події на Макарівщині. А починаємо з історії с. Комарівка, яке на початку ХХ ст. опинилося у центрі революційних подій.

На початку ХХ ст. с. Комарівка за адміністративним поділом входило до складу Вишевицької волості  Радомисльського повіту Київської губернії. У селі нараховувалося 66 дворів, у яких мешкало 404 особи (206 чоловіків та 198 жінок). Комарівка була селянським поселенням. Основним заняттям місцевих мешканців було хліборобство. Тут нараховувалося 402 десятин землі. Вона вся належала селянам. Оброблялася за трьохпольною системою.

Крім того, у селі діяли два водяних млини, які належали інженеру І. Хижнякову.

У 1910 р. у Комарівці будується лісопильний завод, який зв’язувався із залізничною станцією Буян дерев’яною вузькоколійкою. Нею кіньми на вагонках возили пиломатеріали. Завод належав Г. Курдюмову.

У 1914 р. в селі було понад 50 будинків, які в більшості випадків, на кутках тісно тулились один до одного. Понад 75% селян мали у своєму господарстві коней. Євреї Лейзар, Хава, Гешко та інші володіли шинками. Свої магазини мав С.С. Борук. До 1916 р. в селі не було жодного письменного мешканця. Навіть староста не вмів писати та читати. Лиш писар з великими труднощами міг прочитати казенні папери, а якщо лист був написаний від руки, то допомогти міг лише єврей, який тримав шинок і вмів читати.

З огляду на таке становище у 1912 р. з настоятельства священика о. Павла Нервасійовича Терравського у Комарівці було відкрито церковну школу. А у 1914 р. земство розпочинає, й у 1916 р. завершує будівництво двокласної школи. Тут працював один учитель – П.О. Артеменко. Для викладання Закону Божого, тричі на тиждень приїздив священик з Ніжиловичів. Однак, більшість дітей не відвідували школу через відсутність взуття та одягу. Слід зазначити, що і навчання було платне. Серед мешканців Комарівки були учасники Першої світової війни. На жаль, чотири з них не повернулися додому.

У роки Визвольних змагань (1917 – 1923 рр.) Комарівка, як і вся Макарівщина, виявилася в самому серці отаманської боротьби за незалежність України. На початку 1918 р. більшовики здійснили першу спробу захопити владу у с. Комарівка. Але уже в лютому вони були витіснені німецькими військами. Наприкінці 1918 р., відступаючи з Києва, побували у селі війська гетьмана Скоропадського. Серед офіцерів був Г. Курдюмов, колишній власник лісопильного заводу.

У лютому 1919 р. в Комарівку знову прийшли більшовики. Вони розмістили тут свій командний пункт. Після того, як українські повстанці поблизу села вбили двох червоноармійців, більшовики помстили, порубавши шашками трьох братів Ремезовських та Кошолапа.

У 1920 р. поляки, перебуваючи в селі, відібрали у місцевих мешканців багато коней, молока, зерна. Але при цьому потім, коли швидко тікали з села, залишили тут дві машини боєприпасів та багато трофеїв.

Часто поблизу Комарівки з’являлися загони українських отаманів. У комарівських лісах діяли Маруся Соколовська, Мордалевич. Є також згадки про діяльність повстанців під проводом Орлика, Голубенка, Струка.

13 листопада 1921 р. близько 22 години в Комарівку прибула Волинська група (командувач – Юрій Тютюнник) армії Української Народної Республіки і розмістилася на ніч. Вранці 14 листопада тут стався бій між Волинською групою армії УНР та московськими військами (загін кінної розвідки 133-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії, 51-й та 52-й кавалерійський полки 2-ї бригади 9-ї кавалерійської дивізії), що переслідували групу. Бій вела комендантська сотня Григорія Дугельного, яка врятувала усю Волинську групу. Зокрема Г.Дугельний зі своїм помічником зберегли холоднокровність і ручними гранатами зупинили напад більшовиків, а за ними і вся сотня пішла в контрнаступ. «Можна сміливо сказати, – згадував підполковник Ремболович, – що тільки ці два герої врятували на цей раз від розгрому наші частини».

Після бою Волинська група рушила через Язвинку і Майданівку та станцію Трубецька, яку здобула з боєм. На сьогодні цей бій відомий як Гутянський бій 1921 р.

20 листопада 1921 р. через Комарівку, повертаючись з Листопадового рейду, проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) армії УНР. Тут вони попрощалися з частинами отаманів Орлика і Струка, залишивши їм 4 скоростріли й декілька коней. Крім того, з Подільської групи 15 вояків і старшин на власне бажання залишилися при повстанчих загонах. Під час чергового встановлення радянської влади у с. Комарівка в 1920 р. було створено сільську раду, яку очолив С.С. Верінкін. Також почав роботу комнезам на чолі з А. Журавським.

У цей час навколо Комарівки починають посилено викорчовувати ліс, щоб створити великі сільськогосподарські угіддя. У березні 1923 р. с. Комарівка входить до складу Ставищанського району Малинської округи Київської губернії, а у вересні 1924 р. переходить до Радомишльського району Житомирської округи Волинської губернії.

У 1926 р. при лісопильному заводі був збудований клуб, у ньому була бібліотека (130 книг). Також тут діяв театральний гурток. Керували гуртком М. Гонтар та І. Зузанський. Наприкінці 1920-х рр. у селі діяли їдальня, гуртожиток, конюшня, лікарня та пекарня (всі при заводі). У ці ж роки було організовано споживче товариство.

У 1926 р. в селі створено комсомольську організацію. На початку 1930-х рр. у Комарівці розпочинається колективізація. Керував процесом сільський голова М. Мариношенко. У результаті цього процесу були розкуркулені Т. Забишний, А. Гарлінський та В. Гарлінський. У 1934 р. було створено колгосп Червона зірка». Очолив його І.М. Забишний.

Ще під час колективізації мешканцям Комарівки довелося пережити страшний голод 1932 – 1933 р. Згідно з свідченнями очевидців та ЗМІ в селі померло від голоду 17 осіб (за даними Є.Букета померло 30 осіб), встановлено імена 2 людей. Архівних даних про життя села в той період не збереглося, а старожили розповідають, як харчувалися тим, що збирали в лісі. Варили віку, горох, жолуді, на заводі працюючим видавали хліб. Багато голодних людей, які приходили з півдня, мерло прямо на вулицях. Мешканці Комарівки приймали до своїх родин людей з усієї України, рятуючи їх від голодної смерті.

Про страшні дні Голодомору у Комарівці згадує Марія Красовська (1920 р.н.). «Я проживала у 1933 р. в урочищі «Кругле болото», неподалік від села Комарівка. Мама, Г.Г. Чухліб, 45 років, залишилася із двома неповнолітніми доньками і дорослою донькою. Крім того, на виховання у цьому ж році забрала сусідську дівчинку Валю, батьки якої Кривда Арсен та Марфа померли з голоду у травні 1933 р., а невдовзі забрала із с. Борівка двох племінників 5-7 років, які були опухлі з голоду, пили помиї, щоб якось вижити. До 1934 р. мама вигодовувала шістьох дітей.

Багато сусідських сімей повмирали з голоду. Сім’ї складалися із 5-7 осіб. Були родини, що зовсім недавно мали і кінні молотарки, по 3 пар волів, свою олійню. Але за продрозкладкою забрали все.

Однією з таких сімей була сім’я Ясенків. У 1933 р. мати Марія, рятуючи двох дітей від голодної смерті, вивезла в Київ і там залишила. Вижила одна донька Ольга».

До 1934 р. у Комарівці працювала чотирьохрічна початкова школа, восьмирічку діти закінчували у Забуянні, а повну середню освіту здобували в Радомишлі. У 1935 р. школа була перетворена у семирічку. Влітку 1936 р. було відсвятковано перший випуск сьомого класу. Першим директором реформованої школи була М.І. Орел. У 1934 р. було утворено Комарівське лісництво Тетерівського лісгоспу. Першим лісничим був В.О. Орел.

У 1935 р. Комарівська сільська рада ввійшла до складу Макарівського району Київської області. Підставою для цього був лист від мешканців села до Г.І. Петровського з проханням залишити за Комарівкою землю поблизу Ситняків. Листа відвезли особисто Григорію Івановичу спеціально делеговані для цього М.Г. Борук та О. Забишна.

У 1936 р. колгосп «Червона зірка» був перетворений на промислову артіль, яка стала філіалом Рожівської артілі ім. Сталіна.

1937 – 1938 рр. лишили в історії Комарівки чорну сторінку. Тут, як і по всій Україні, шукали «ворогів народу». Згідно з документами ГДА СБУ у селі було заарештовано та розстріляно Ф.Ф.Пашковського. Є. Букет також серед репресованих називає Г. Ремезовського та О.Забишного. Однак, документальних підтверджень на них знайти не вдалося.

У 1938 – 1939 рр. у Комарівці були збудовані свиноферма, конюшня, корівник, телятник, а також новий сільський клуб, який став гордістю всього району. Працював військовий лісопильний завод.

Напередодні Другої світової війни очолював Комарівську сільську раду А.І. Гарлінський. На початку 1940-х рр. у селі з’явилося радіо.
1 вересня 1939 р. нападом на Польщу Німеччина розпочинає Другу світову війну. У листопаді 1939 р. Радянський Союз вступає у військовий конфлікт проти Фінляндії. Серед мешканців Комарівки були учасники «зимової» війни. Проте на сьогодні відомого лише прізвище одного з них – Г.С. Борук.

22 червня 1941 р. розпочинається німецько-радянська війна. Ворог швидко наступав. В Комарівці розпочали евакуацію. Лісопильний завод було вивезено на Урал, худоба з артілі, пішим перегоном була відправлена на Схід. Очолили перехід А.О. Лутак та А.А. Зузанський.

12 липня 1941 р. Комарівка була окупована гітлерівцями. Кілька мешканців села зустрічали нацистів з хлібом-сіллю та квітами.

У перші дні окупації німці втопили в криниці голову сільської ради А.І. Гарлінського та затримали і розстріляли лісничого В.О. Орла, бухгалтера промартілі О.С. Отрошенка та Ф. Литвина, Д.О. Сича, О. Журавського.

Влітку 1941 р. в урочище Опельні впав радянський літак. Один з льотчиків загинув і був похований на місці аварії товаришами. Два інших члени екіпажу, один з яких був легко поранений, прийшли у Комарівку. Поранений лишився одужувати в хаті К.М. Забишного. Однак, вилікувати льотчика не вдалося. Він був вбитий окупантами.

У серпні 1941 р. гітлерівцями було проведено адміністративну реформу на окупованих українських землях. У Комарівці було створено сільську управу, яка за новим поділом увійшла до підрайону Ніжиловичі. Староста села знаходився у прямому підпорядкуванні Макарівської райуправи. У серпні 1941 р. мешканці Комарівки обрали старостою Г.С.Борука. Першим же своїм розпорядженням Григір Степанович розділив між жителями села хліб, снопи та інше майно промартілі. Однак, пробувши три місяці старостою Г.С. Борук залишив цю посаду за власним бажанням. Новим старостою обрали Я. Забишного.

Хоч і нова влада разом з сільським старостою обіцяли скасувати не властиву українцям форму господарювання – колективну владу, однак артіль «Червона зірка» продовжував свою роботу. Як і інші господарства Макарівщини, колгоспники, насамперед, мали здавати молоко та вирощувати картоплю. Всю продукцію здавали на прийомні пункти в с. Ситняки.

З перших днів окупації була поновлена робота школи. Вчителем тут працювала П.Г. Шульга. Ліси навколо Комарівки завжди були привабливими для представників руху Опору.

У різний період гітлерівської окупації в Комарівці та поблизу неї дислокувалися партизанський загін під командуванням І.О. Хитриченка, Забуянський партизанський загін під командуванням М.М. Колоса. Восени 1942 р. проходило Комарівкою, під час операції «Сарненський хрест», партизанське з’єднання під командуванням С.А. Ковпака.

З 22 до 27 жовтня 1943 р. поблизу Комарівки під час Другого рейду перебувало партизанське з’єднання під командуванням М.І. Наумова. У ніч на 27 жовтня поблизу Комарівки вони в’язалися в бій з гітлерівцями. Втрати партизанів становили дві особи, про німецькі втрати нічого не відомо.

Можливо це був бій проти «власовців», які розташовувалися в Комарівці за даними Є. Букета з 1942 р. У село прибув загін чисельністю 300 осіб. Вони забрали у місцевих мешканців половину корів. На даху школи побудували спостережну вишку.
Також за спогадами очевидців у 1942 р. поблизу Комарівки були помічені озброєні загони УПА.

Зважаючи на таку активність партизанів поблизу Комарівки, не дивним є той факт, що активно їм допомагали жителі села.
Зв’язковою з партизанами довгий час була З.В. Орел. Тісний зв’язок з народними месниками мала сім’я Ф.С. Борука. Хтось з мешканців села «здав» родину. Батьків було відправлено на примусові роботи, а діти змушені були переховуватися у партизан. Зокрема І.Ф. Борук очолював загін, який у травні 1943 р. підірвав мости в Макарові та Гавронщині. Іван Федотович за героїзм був нагороджений трьома медалями «За відвагу». І саме він єдиний з усіх мешканців Комарівки у 1968 р. отримав партизанський квиток єдиного зразка.

У місцевих лісах діяв загін, під командуванням П. Шульги. Партизани завадили відправити гітлерівцям велику кількість молоді на примусові роботи до Німеччини та побили поліцаїв, які їх охороняли. Згодом загін був виданий німцям жінкою із Забуяння.

У селі гітлерівці постійно проводили каральні акції, у результаті яких або розстрілювали, або відправляли на примусові роботи місцевих мешканців. За період окупації до Німеччини було вивезено 74 особи, повернулося лише 50. Нацистами під час господарювання у Комарівці за даними Є. Букета було вбито сім місцевих мешканців.

У різні періоди німецько-радянської війни у лавах Червоної армії продовжували шукати «ворогів» народу та німецьких шпигунів. Так, 6 квітня 1943 р. Військовим трибуналом Тбіліського гарнізону на 10 років позбавлення волі був засуджений мешканець Комарівки Л.І. Масін. Він помер через три місяці після винесення вироку. Реабілітований у 1990 р.

10 листопада 1943 р. с. Комарівка була визволена частинами Червоної армії. Під час боїв загинуло 19 радянських військовослужбовців (2 офіцери та 17 рядових), які були поховані в трьох братських могилах в селі.

Після вигнання гітлерівців здавалося, що спокій прийшов у Комарівку. Але раптово фронт зупинився на лінії Раковичі – Лисиця – Строївка – Небелиця. Мешканців села терміново евакуювали в інші села Макарівщини. У Комарівці залишилася лише родина Г.С. Борука. У Комарівці було розміщено санчастину. Від ран тут загинуло 134 воїнів, які були поховані у селі. У 1952 р. для них було створено братську могилу. І лише у грудні 1943 р. радянські війська знову пішли у наступ.

У боях Другої світової війни брали участь 119 жителів Комарівки, 102 з них не повернулися додому. За проявлені мужність і героїзм понад 70 мешканців села нагороджено орденами та медалями.

А Комарівка починає поступово відбудовуватися. Однак, ще періодично в селі було чути відголоски війни. Так у 1946 р. в селі досить часто помічали вояків УПА. Вони тут розповсюджували листівки, агітували селян. А також збирали продукти харчування.
Одна з груп націоналістів навіть захопила заручниками комарівську молодь. Хлопці й дівчата, повертаючись із вечорниць співали «Пойдем, пойдем за Советскую власть…», чим і спровокували упівців. Протримавши під вартою кілька годин, повстанці відпустили їх, наказавши співати надалі лише українські пісні.

Загалом мешканці Комарівки згадують повстанців як чесних людей «в гарних кашкетах з квітами», які, йдучи лісом, співали «Україно, рідна мати моя…».

У 1947 р. в урочищі Стоп’яти бачили десятьох повстанців, які вели 12 пар коней. У 1951 р. за даними Є. Букета через с. Комарівку проходила група УПА чисельністю 14 вояків.

У 1943 р. відновила роботу Комарівська сільська рада. Головою був обраний І.Ф. Борук. У повоєнний час голова сільради були: Д.Й. Борук (1945 р., 1947 – 1948 рр.), А.П. Кошолап (1946 р.), Ф.Л. Кучерявий (1949 р.), І.Ф. Борук (1950 – 1951 рр.), І.М.Лутак (1952 – 1957 рр., 1960 – 1963 рр., 1965 – 1969 рр.), Л.П.Крук (1958 р.), Ф.Л. Кучерявий (1959 р.), А.Й. Зузанський (1964 р.), Д.О. Лутак (1970 – 1973 рр.), А.Г. Гарлінський (1974 – 1977 рр.), З.Д. Зузанська (1978 – 1981 рр.), Р.П. Наконечна (1982 – 1985 рр.), П.С. Кучерявий (1986 – 1989 рр.), П.С. Гарлінський (1990 – 1993 рр.).

У 1944 р. відновила роботу промартіль «Червона зірка». Першим повоєнним головою став Б.К. Зузанський. У 1956 р. промколгосп реорганізований в промартіль з приєднанням промислової галузі виробництва з Борівського промколгоспу «Нове життя», земельний фонд переданий Борівській сільськогосподарській артілі.

У 1961 р. на базі промартілі було відкрито Комарівську меблеву фабрику об’єднання «Броваримеблі». Її очолив І.Ф. Борук. Фабрика почала виготовляти прості кухонні меблі, а з 1965 р. – письмові столи. У 1967 р. на меблевій фабриці встановлено пилораму, збудовано складальний і переробний цехи, повністю реконструйовано котельню. У 1975 р. введено в експлуатацію нові корпуси фабрики. Директорами підприємства були: М.І. Магушинець (1977 – 1978 рр.), В. Кулаков (1978 р.), Р.О. Кравченко (1978 – 1983 рр.), В.С. Папіженко (1983 – 1985 рр.), Ю.М. Здановський (1985 – 1986 рр.), М.І. Магушинець (1986 – 1993 рр.).

У 1946 – 1947 рр. в урочищах Горіла стража, Сивониха, Криничка розбирали старі бліндажі і вели розробку лісу полонені німці та вояки УПА.

У 1944 р. діти отримали змогу повернутися до навчання в школі. Директором було призначено П.І. Шульгу. У 1960 р. було збудовано три класні приміщення школи. У 1973 р. відкрито нове двоповерхове приміщення восьмирічної школи з центральним опаленням на 192 місця. Було організовано гаряче харчування дітей, встановлено кабінетну систему навчання, створено групи продовженого дня. У 1987 р. школа перетворена на десятирічну. Директорами школи були: Т.Л. Підлужний (1952 – 1965 рр.), К.Т. Тодорович (1965 – 1971 рр.), В.Г. Кучерявий (1971 – 1987 рр.), А.Г. Сичевський (1987 – і до нині).

Також у 1944 р. відновило роботу Комарівське лісництво. У 1947 р. на дуб в урочищі Смолокурний завод напав шкідник – американський метелик. Після обробки лісу запобіжними засобами, була знищена місцева фауна. У 1974 р. лісництво отримало перше місце у Тетерівському лісгоспзазі у ІІ кварталі. Своєю працею у лісництві стали відомі Ф.В. Марченко, В.О. Орел, В. Баранський, Овчар, В.Г. Мельничук, Г.М. Чередниченко, Ю.В.Старов, В.А. Качинський, В.І. Самоплавський, Романенко, П.А. Лутак, М.М. Мостовий та інші.

У 1946 р. у Комарівці відкрили фельдшерський пункт. У 1987 р. ФАП реорганізовано в медичну амбулаторію, а в 1989 для неї було збудоване нове приміщення.

У 1965 р. в Комарівці мешкало 989 осіб. Також у 1965 р. відкрито пам’ятник воїнам Радянської Армії, які полягли в боях за визволення села від німецько-фашистських загарбників.

У 1950 р. в с. Комарівка побудували клуб.

На 1967 р. в с. Комарівка нараховувалося 944 мешканців. У селі діяли меблева фабрика, де працювало 152 особи. Крім того, тут були ФАП, восьмирічна школа, клуб зі стаціонарною кіноустановкою, хоровим гуртком та духовим оркестром і бібліотека.

На 1968 р. у Комарівці проживало 828 осіб. Також у 1968 р. в селі ввели в експлуатацію нову будівлю клубу. У 1971 р. населення Комарівки нараховувало 749 осіб. Тут працювала меблева фабрика, восьмирічна школа, клуб на 200 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.

У 1971 р. художній керівник Будинку культури Варвара Замчій створила гуртки художньої самодіяльності. Згодом було створено вокальний ансамбль Комарівського будинку культури під керівництвом Н. Бернацької.

У 1975 р. в селі в експлуатацію були введені магазин, будинок для робітників меблевої фабрики. Дороги в Комарівці було викладено бруківкою.

У 1978 р. розпочато будівництво нової вулиці Фабричної.

У 1980 р. в Будинку культури відкрито кімнату-музей історії села.

А попереду в історії Комарівки проголошення Незалежності України, після якого у житті села відбудуться істотні зміни, як і позитивні, так і негативні.

Віталій ГЕДЗ, 
кандидат історичних наук

Додати коментар