RSS Feed
У Михайлівському Золотоверхому монастирі 5 грудня презентували книгу «Капелани. На службі Богу і Україні». Це нове видання Українського інституту національної пам’яті, яке демонструє читачу жертовну роботу військових священників на фронті російсько-української війни.
30 листопада в с. Грузькому за ініціативи кампанії «Пам’ять Нації», Макарівського районного історико-краєзнавчого музею й за сприяння головного редактора газети «Культура і життя» Євгена Букета та педагогічного колективу Гружчанського НВО «ЗОШ І–ІІІ ст. – дитячий садок» (директор – Людмила Корбут) відбулося вручення рідним та близьким символічних копій листів остарбайтерів з фондів Державного архіву Київської області.
Пройшла вона 18 жовтня у вигляді літературно-мистецького фестивалю, завдання якого – популяризація українських книжок. Організатори заходу – місцева влада і письменник та краєзнавець Володимир Святненко. На фестиваль запросили відомих письменників, краєзнавців, журналістів.
21 жовтня в гості до учнів та вчителів Гружчанської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів завітав випускник школи, краєзнавець, головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ. «На цій зустрічі ми дізналися багато чого цікавого та нового, – поділилася враженнями в соцмережі Фейсбук учениця школи Світлана Пікуза, – дізналися багато цікавих історичних даних.
4 жовтня ми відзначаємо День Макарова. А тому напередодні свята хотілося б нашим читачам нагадати про багату на події історію містечка від першої згадки і до кінця XVIII ст.
Це стало традиційним святом, яке щороку проходить 22 травня на свято Миколая. Цьогоріч святкування Дня села було перенесено на 1 червня і співпало з Міжнародним днем захисту дітей. Поєднуючи ці два важливі свята, організаторам вдалося гармонійно підійти до святкування, адже заходи у с. Вільному розпочалися ще о 14.00.
На початку ХХ ст. в с. Грузьке налічувалося159 дворів, в яких мешкало 2 449 осіб (1 233 чоловіків та 1 216 жінок). Село належало О. Бетулинській, хоча господарство безпосередньо в с. Грузьке вів Г. Мольський. Основним заняттям місцевих мешканців було хліборобство.
Початок. У 1932–1933 рр. Козичанка, як і інші села Макарівщини, пережила Голодомор. Ф.В. Гоницький згадує: «Коли ми робили артіль, то думали, що для себе робимо. А нас обдурили. Усе в 33-му забрали. То для кого ж ми працювали?».
На початку ХХ ст. у с. Козичанка налічувалося 111 дворів, де мешкало 1319 осіб (629 чоловіків та 690 жінок). Село належало Казимиру та Антону Гавриловичам Кржижановським. Основне заняття місцевих мешканців – хліборобство.
22 березня в Забуянській ЗОШ І–ІІІ ст. говорили про боротьбу українців за свою незалежну соборну державу. Захід відбувся за сприяння кампанії «Пам’ять Нації» та був присвячений 380-річчю від дня народження гетьмана Івана Мазепи.
В історії міст і сіл України ще багато ненаписаних сторінок. Наприкінці минулого року завдяки ентузіазму та наполегливій праці краєзнавців Євгена Букета, Віталія і Лесі Коцурів з’явилася ще одна краєзнавча розвідка з історії Макарівщини.
Газета «Київська правда», а за нею «Культура і життя» 17 квітня 1978 р. надрукували статтю «Шлях до прозріння», підписану Володимиром Покотилом, третину якої присвячено «оббріхуванню» поета-дисидента, журналіста і правозахисника Юрія Литвина. Відомо, що публікації такого змісту в радянській офіційній пресі з’являлися за вказівками КДБ. За місяць-два після цього до Литвина навідався її автор Покотило і передав
Уперше від Дмитра Малакова – знаного києвознавця, автора численних видань з історії столиці, які користуються шаленою популярністю в киян, я почув про намір зробити путівник для подорожуючих за маршрутом Київ – Житомир на «Макарівських історико-краєзнавчих читаннях» в листопаді 2011 року.
Серце стискається від болю через звістку про передчасну смерть Діни Свиридівни Нетреби… Вона була патріархом краєзнавства Макарівщини, уособленням цілої епохи в дослідженні краю. Саме вона повернула з небуття ім’я Данила Туптала (Димитрія Ростовського) ще наприкінці 1980-х, була організатором пам’ятних багатьом українських вечорниць, літературно-мистецьких заходів, у сценаріях яких були розповіді про відомих земляків.
За точку відліку існування села Осикове історики вважають першу письмову згадку про населений пункт на картах Шуберта від 1868 року. У ті часи село називалось хутір Осиповия і проживали у ньому німецькі колоністи. Пізніше їх не раз переселяли, тому зараз автентичний слід і хазяйська рука німців помітні лише у плануванні села – широченні вулиці, зроблені на перспективу
