Міжнародний досвід районного музею

0

З 17 по 22 вересня 2017 р. Українським центром вивчення історії Голокосту (УЦВІГ) проводився науково-освітній семінар “Історія Голокосту на теренах Західної України та Польщі”. Це був уже десятий за ліком, починаючи з 2015 р. семінар носить ім’я Роберта Кувалека.

Адже саме він разом з Анатолієм Подольським був організатором цього наукового заходу. Цьогоріч я був запрошений до участі в семінарі, і у цій статті поділюся своїми першими враженнями. 

17 вересня 2017 р. 17 учасників семінару з 10 областей України зібралися в м. Львів. Саме тут організатори відкривали ювілейний науково-освітній семінар. Розпочав захід директор УЦВІГу кандидат історичних наук Анатолій Подольський. Його лекція «Євреї України в міжвоєнний період. Вступ» мала за завдання ознайомити присутніх із ситуацією щодо євреїв, яка склалася в міжвоєнній Україні.

Sem4
Зокрема Анатолій Юхимович розповів, що на українських землях під владою Польщі єврейські громади існували повноцінно, хоча зазнавали утисків з боку інших національностей. На теренах Радянської України єврейські громади знищувалися, а євреї змушені були перетворюватися на радянських громадян. І саме ці особливості розвитку євреї вплинуть на політику гітлерівців під час Другої світової війни.

Наприкінці лекції Анатолій Подольський наголосив, що розгляд історії України без історії євреїв є неповним, оскільки вони були частиною міської культури українських та польських міст.

Потім доктор історичних наук, професор кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету Олександр Зайцев учасників семінару ознайомив з питанням «Український національний рух і євреї». Виступ стосувався лише довоєнного періоду.
Олександр Юрійович на прикладі Дмитра Донцова, Організації Українських Націоналістів та Народного Фронту Єдності відобразив ставлення різних гілок українського націоналізму до євреїв.

У другій половині дня співробітник УЦВІГу Віталій Бобров для учасників семінару провів тренінг, під час якого освітяни читали та аналізували спогади й щоденники свідків Голокосту на теренах Західної України. Тим самим учасники семінару отримали змогу зануритися у ті часи.

І насамкінець Ольга Колесник лекцією «Сприйняття Голокосту в Україні та Польщі» плавно підвела освітян до польської частини семінару. Адже вже наступного дня всіх чекав переїзд до Любліна, де і мав продовжитися семінар. Але перед відправленням до Польщі учасники семінару мали можливість оглянути Львів. Та якщо вечірня екскурсія закінчилася дуже рано із-за погодних умов, то ранкова залишила помітний слід у пам’яті освітян.

Вранці, 18 вересня вони отримали змогу оглянути залізничну станцію Клепарів, звідки відправляли євреїв до табору смерті Белжець. На цьому місці кілька років тому було встановлено пам’ятну дошку. Але напис на ній засвідчив, що громадські організації не радилися з істориками і зазначили свої значно перебільшені цифри щодо вивезених євреїв.

Потім група відвідала територію, де у роки Другої світової війни діяв Янівський табір. Однак освітяни змогли оглянути лише пам’ятний знак. Адже на території самого табору тепер розташовується діюча в’язниця (заходити на її територію заборонено, як і фотографувати). А та частина, яка не зайнята, поросла чагарниками, непролазними для людей. І ось таке ставлення людей до місця пам’яті, де в роки війни було вбито понад 60 тис. осіб (українців, євреїв, поляків, французів, італійців) неприємно вразило учасників семінару.

І, щоб підняти хоч трішки настрій освітянам, наступним місцем екскурсії став ще не повністю відкритий меморіальний комплекс «Територія терору». За той короткий час, що група тут перебувала, учасники семінару пересвідчилися, що коли наприкінці року заклад запрацює, він стане одним із найсучасніших в Україні.

А потім був переїзд до Польщі та екскурсії для учасників семінару. Першим учасників семінару в Люблінському воєводстві зустріло невеличке містечко Білгорай (населення 27 тис.). Тут освітяни ознайомилися з дерев’яним кварталом.

Sem7
Будинки будуються вже 4 роки і за задумом будівельників, ще пройде років 5 до повного відкриття кварталу. Для учасників семінару найбільший інтерес становила дерев’яна синагога, яка зводиться на території кварталу. Крім того, представник будівельної компанії розповіла, що у планах також на території кварталу звести православну церкву, костьол та мечеть. Щоб місцеві мешканці й туристи мали змогу ознайомлюватися з найбільшими релігіями світу.
Більшість учасників семінару висловили думку, що було б непогано подібний проект втілити і на території України, адже подібні музеї під відкритим небом тут функціонують.

Коли вже заходило сонце, учасники семінару нарешті дісталися Любліна. Сюрпризом для всіх стала новина, що мешкати три дні всі будуть в самому центрі старого Любліна.

А після поселення в готелі партнер семінару з неурядової громадської організації «Брама Гродська» Агата Радковська провела освітян по старому Любліну та показала місця, які завдяки зусиллям «Брами Гродської» постали перед учасниками семінару в сучасному урбаністичному пейзажі міста досить вражаюче. Це і камені спотикання, і плити пам’яті і мурали на стінах. І найбільше всіх вразив ліхтар, який на пам’ять про знищених мешканців Любліна ніколи не гасне.Sem5
Також українська група відвідала відновлений центр старого Любліна, де знаходиться пам’ятник Люблінській унії та польському національному герою Юзефу Пілсудському.
19 вересня учасники семінар, подолавши на автобусі майже 200 кілометрів, відвідали меморіальний комплекс на території колишнього табору смерті Треблінка. Музей тут знаходиться у такому вигляді, як він був відкритий у 1960-х рр.

І саме тому можливо він не справив враження на частину учасників семінару. Однак більшість освітян погодилися, що це, напевно, було найстрашніше місце з усього побаченого.

Sem2
«Страх і бажання сховатись», – так охарактеризував відвідини Треблінки учасник семінару з Хмельницького Олександр Прохніцький. Після оглядин музею, вчитель історії з 27-річним стажем Роберт Шухта розповів про викладання історії Голокосту в освітніх закладах Польщі.

Наступного дня учасників семінару чекало відвідування меморіалу на території колишнього табору смерті Майданек. Освітяни зійшлися на думці, що для відображення всього процесу перебування людини в таборі, цей музей найкращий. Адже тут збереглося досить багато автентичних речей. Але слід зазначити, творці меморіалу, розуміли, що не у кожного знайдуться сили пройтися територією справжнього табору. І для відвідувачів, які не хочуть йти на територію табору, але мають намір згадати загиблих людей, було створено «Дорогу пам’яті». Зайшовши через символічні кам’яні ворота, ви відразу потрапляєте до мавзолею, де згадують жертв Майданека. А сам табір залишається праворуч.

Sem3
У цей же день освітяни отримали змогу потрапити до архіву меморіалу Майданек та ознайомитися з найцікавішими документами, що розповідають про страшні дні функціонування табору смерті. Під час екскурсії з’ясувалося, що сюди, до Майданека, звезені документи з усіх таборів Польщі. Крім того, зараз працівниками музею розробляється програма, за якою в Майданеку буде розвиватися освітній напрям. І в планах співробітників перетворити меморіал Майданек в науково-освітній центр Польщі.
У своєму блозі у рефлексіях про Майданек Олександр Прохніцький написав: «Я не можу описати своїх емоцій, ходячи по бараках Майданека, відчуваючи запахи, бачачи на власні очі ці місця, дуже важко в собі знаходити сили для опису». Після повернення у Люблін Йоанна Зентар учасникам семінару розповіла про культуру пам’яті щодо жертв нацизму в Польщі. Фактично була дана відповідь на питання: «Як зробити так, щоб культура пам’яті відповідала викликам сучасності?». Для освітян це був досить гарний приклад роботи з питань меморіалізації.

21 вересня учасників семінару чекав переїзд за маршрутом Замосцє – Томашув – Белжець. У першому місті освітяни відвідали історичний центр та територію колишнього шталагу. Неприємне враження справила на учасників частина експозиції на теренах шталагу № 325 присвячена болючій темі «Волинська різня».

Наступним містом під час подорожі став Томашув. Мене ця екскурсія серед усіх учасників семінару, напевно, цікавила найбільше, адже про приклад цього міста уже писали на сторінках районної газети «Макарівські вісті» під час інтерв’ю з Анатолієм Подольським. А тепер була можливість все побачити на власні очі.

Для тих, хто не читав у січні 2017 р. про Томашув, – нагадаємо. Це польське містечко є досить повною копією Макарова. На початку ХХ ст. населення становило приблизно 5–6 тис. Переважна більшість це були євреї. У результаті Другої світової війни вся єврейська громада була знищена в таборі Белжець. На сьогодні в місті мешкає 13 тис. осіб, єврейської громади немає. Однак, представники неурядової організації «Брама Гродська» у 2015 р. запланували встановити на місці, де колись розташовувалася синагога, пам’ятний знак, присвячений історії євреїв Томашува.

Коли камінь уже був готовий і до його відкриття залишалося два тижні, місцева громада виступила проти встановлення знаку. І тоді мер міста в досить стислі строки провів зустріч з активістами. Як результат, активісти навіть підтримали ініціативу «Брами Гродські».

Sem6
На сьогодні встановленням знаку задоволенні всі. Адже майже всі групи, які їдуть до меморіалу Белжець, заїжджають до Томашува. Таким чином, розпочався розвиток туризму в місті. На отримані кошти мерія мала можливість розбудовувати Томашув. Я їхав з метою поспілкуватися і з представниками «Брами Гродської», і з активістами міста Томашув, щоб більш детально почути про встановлення знаку і, звичайно ж, побачити цей камінь. З проведених розмов мене найбільше вразили слова одного з активістів: «Історія Польщі – це історія поляків, євреїв, українців та інших меншин. І ми не маємо право про це забувати». Цікаво, коли така думка почне панувати у нас щодо історії України?

А потім учасників семінару чекав меморіал на місці колишнього табору смерті Белжець. Цей музей на сьогодні є, напевно, найсучаснішим на теренах Польщі. Потрібно зазначити, що автентичних речей тут майже не збереглося, а вся експозиція побудована на символах, які викликають у відвідувачів найрізноманітніші почуття від страху до сліз.

Після вражаючої екскурсії співробітник музею Томаш Ханейко розповів про історію меморіалу від дня створення у 1944 р. до 1997 р., коли було розпочато будівництво сучасного музею.

Наступного дня учасники семінару повернулися на терени України, але перед потягом додому освітяни відвідали ще два українських міста – Рава-Руська та Жовква.

У Рава-Руська у 2015 р. у рамках проекту «Захистимо Пам’ять» на місці розстрілу євреїв було побудовано пам’ятний комплекс. Він споруджувався за ініціативи місцевих мешканців, співробітників УЦВІГу та за кошти Міністерства закордонних справ Німеччини.

Комплекс функціонує уже два роки і, на жаль, на сьогодні він в досить поганому стані. Місцева влада за ним не доглядає, оскільки він не знаходиться у них на балансі. А представники школи роблять все, що можуть, але їхніх зусиль замало. Ось така плачевна ситуація: іноземці місту побудували пам’ятник, а місцеві його не можуть підтримувати.

Нагадаємо, що Макарів також серед претендентів на участь у проекті «Захистимо Пам’ять», як тільки він дійде до Київської області. Цьогоріч пам’ятники будуються в Житомирській області, а відкриватися вони будуть в 2019 р. Завершувався семінар у Гетьманській залі Палацу в м. Жовква. Тут учасники семінару поділилися своїми рефлексіями, адже після всього побаченого кожному потрібно було виговоритися. У свою чергу організатори наукового заходу вручили всім учасникам «Сертифікати» та книжки з вивченої теми.

… Ось такою стислою вийшла розповідь про перебіг Х науково-освітнього семінару імені Роберта Кувалека «Історія Голокосту в Західній Україні та Польщі».

Дякую колективу УЦВІГу за заппрошення на семінар.

Віталій ГЕДЗ,

директор Макарівського районного історико-краєзнавчого музею

Додати коментар