Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ПОДІЇ ДРУГОГО ЗИМОВОГО ПОХОДУ НА МАКАРІВЩИНІ


20 листопада виповнилося 99 років з дня завершення Другого зимового походу Армії УНР.

Але мало хто знає, що Другий зимовий похід Армії УНР проходив теренами Макарівщини.

В жовтні 1921 р. командуванням Армії УНР було розроблено план, який передбачав надання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії повстанських загонів повинні були перешкодити вивезенню продовольства з України в Росію і тим самим врятувати населення від голоду (якраз на зиму 1921–1922 рр. прийшовся перший штучний голод, спровокований більшовицькою політикою «воєнного комунізму»: фактичного пограбування села так званою «продрозкладкою»).

Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні. Ця акція ввійшла в історію під назвою Другий зимовий похід Армії УНР або Листопадовий рейд.

Українська армія поділялася на три армійських групи:

1-ша, найбільш чисельна, – головна Волинська група, якою командував генерал Юрко Тютюнник;

2-га, Подільська, утворювала відділ окремого призначення – нею спочатку командував підполковник Михайло Палій-Сидорянський, а з 1 листопада 1921 р. – Сергій Чорний;

3-тя група, чисельно найменша, формувалася на терені Бесcарабії, під румунською окупацією, під командуванням Андрія Гулого-Гуленка.

Назви цих груп виводилися з назв теренів, на яких вони формувалися і з яких вони проривалися на територію Української РСР.

Кожна група мала своє завдання та свій маршрут. Але, розуміючи, що поблизу Києва буде важко протистояти ворогові, було прийнято рішення, для подальшого наступу на Київ, Волинська і Подільська група мали об’єднатися на території Макарівщини. І саме тому у листопаді 1921 р. з різницею в кілька днів загони цих двох груп перебували на території нашого району.

Першими на територію Макарівщини прийшла Волинська група. 13 листопада 1921 р., минувши село Раївку на Житомирщині, Волинська група рушила на Гуту – Комарівку – Рудню (нині всі населені пункти входять до складу с. Комарівка Макарівської ТГ – Авт.), куди прибули близько 10 години вечора 13 листопада і розмістилися на ніч. Похід колони замикала комендантська сотня під командою підполковника Дугельного та його помічника поручика Ступи-Перебийніса.

Вранці 14 листопада у районі с. Комарівка відбувся бій між Волинською групою та більшовицькими військами (загін розвідки 133-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії, 51-й та частина 52-го кавалерійського полку 2-ї бригади 9-ї кавалерійської дивізії).

Бій зі сторони Волинської групи на себе прийняла сотня Григорія Дугельного. Зокрема, підполковник Дугельний зі своїм помічником зберегли холоднокровність і ручними гранатами зупинили напад більшовиків, а за ними і вся сотня пішла в контрнаступ. «Можна сміливо сказати, – згадував підполковник Ремболович, – що тільки ці два герої врятували на цей раз від розгрому наші частини».

Після бою волинська група рушила через Язвинку і Майданівку на станцію Трубецька.

11 листопада Подільська група прибула на територію Житомирщини для об’єднання з Волинською групою. 18 листопада Подільській групі, яка перебувала з с. Блитча стало відомо, що Волинська група Тютюнника рушила на Базар. А тому було прийнято рішення рухати до Києва.

19 листопада основний загін Подільської групи прибув до села Забуяння на Макарівщині і там заночував. Всі шляхи були завалені снігами, і пересування з місця на місце було надзвичайно важким.

У Забуянні відбулася нарада усієї старшини загону, де було обговорено умови, в яких відбувається похід. Через те, що настає зима, шляхи завалили сніги, й загін швидко пересуватися з місця на місце не може, це може використати ворог – напасти на загін великими силами і знищити його. Беручи це до уваги, нарада винесла рішення просуватися у напрямку польсько-українського кордону й опрацювала план і маршрут повернення. 20 листопада о 8 год ранку Подільська група вирушила у зворотну дорогу, не з’єднавшись з головними повстанськими силами Волинської групи.

Дещо пізніше того самого дня загін зустрів селян, що були з кіньми при частині генерала Тютюнника, які ствердили, що головні повстанчі сили большевики розбили біля села Малі Миньки 17 листопада та що багато повстанців загинуло в бою, і багато потрапило до полону. Тільки небагатьом удалося щасливо вирватися з оточення, й вони вирушили в напрямку польсько-українського кордону. Ця звістка дуже пригнобила старшин і вояків загону, але, з другого боку, була доказом правильності рішення командування у справі повернення.

Тепер штаб загону вважав за свій обов’язок вивести загін у безпечне місце, не наражаючи його на додаткові зайві втрати. Ще того самого дня 20 листопада в полудень загін попрощався з частинами отаманів Орлика і Струка, залишивши їм 4 скоростріли й декілька коней.

Крім того, з подільської групи 15 вояків і старшин на власне бажання залишилися при повстанчих загонах. Подільська група дуже швидко повернулася на Житомирщину.

21 листопада 1921 р. на території Макарівщини проходив відділ сотника Падалки, який належав до Волинської групи. І саме на території нашого району у відділ прийшов наказ від генерала Тютюнника повертатися до польсько-українського кордону.

22 листопада 1921 р. о 7 год ранку відділ рушив до кордону. Довідавшись від селян, що в околицях містечка Базар було багато більшовиків, відділ змушений був змінити напрям свого руху. Замість того щоб прямувати на захід, відділ рушив на південь. Першого дня за допомогою місцевих провідників відділ, обминаючи більшовицькі застави, проїхав 90 кілометрів.

Повстанці щасливо проскочили залізницю Коростень – Київ і зупинилися в селі Забуяння на Макарівщині. Із Забуяння відділ вирушив у напрямку на місто Брусилів і по дорозі зустрів підполковника Литвиненка і отамана Святненка (про це детальніше розповідалося в минулому номері газети – Авт.), які їздили до генерал Тютюнника на нараду, але поверталися ні з чим, тому що більшовики завдали поразки Волинській групі. Це була корисна зустріч, бо отаман Святненко був добре знайомий із тим тереном і послужив за доброго провідника.

Це виявилося вже в селі Рожів, де їх гостино вітали і до відділу приєдналося декілька повстанців. Звідси був план зробити ще наскок на Брусилів, щоб зліквідувати комісарів і чекістів. Але за 3–4 кілометри від Брусилова назустріч передній стежі прибігло двоє міліціонерів, які були у зв’язку з повстанцями, і поінформували, що об 11 год. вночі до міста прибула 28-ма кавалерійська дивізія, а по місту ходять сильні патрулі й розпитують про повстанців, які захопили штаб «особого отряда» на станції Тетерів. Так і з плану загостити до брусилівських комісарів нічого не вийшло, й відділ повернув на село Гурівщина, до якого прибув на 6-ту годину ранку 26 листопада.

Тут у пополудневі години з’явилася большевицька карна частина, і дійшло до бою, який закінчився трагічно для більшовиків. Через великі сніги вони не могли розгорнутися в розстрільну і й шли гуськом, а тому всі загинули від повстанських шабель. Деякі з місцевих повстанців, не бажаючи йти на захід, залишилися, щоб продовжувати боротьбу на місцях.

Але основа частина відділу 27 листопада 1921 р. рушила на захід до польського-українського кордону.

Ось такими короткими були події Другого зимового походу на теренах Макарівщини. Сподіваюся, що це невеличке моє дослідження стане основою для учнівської молоді, і вже незабаром ми більше дізнаємося про ці події в історії нашого краю.

Василь ФТОМОВИЧ,
Макарів.

 

Tags: , , , , ,

Залишити відповідь