Світлана КАРДАШ: «РАНІШЕ БАТЬКИ ЙШЛИ В ОДНУ НОГУ З ВЧИТЕЛЕМ, А СЬОГОДНІ БІЛЬШІСТЬ БАТЬКІВ ЦЬОГО РОБИТИ НЕ БАЖАЮТЬ…»

0

Досить часто нам доводиться чути, що на сторінках газети «Макарівські вісті» не висвітлюється життя віддалених сіл району. Ми намагаємося дослухатися до читачів, тим паче в окремих селах їх у нас досить таки багато. І ось у перший вересневий тиждень було організовано виїзд до Великого Карашина з метою познайомитися з життям села та поспілкуватися з його мешканцями.

Скажемо відверто, насамперед, нас цікавило життя місцевої школи, адже заклад знаходиться на межі виживання, але при цьому результати випускників за останні роки вражають.

Світлана Мечиславівна КАРДАШ без вагань погодилася відповісти на наші запитання.

– Добрий день, Світлано Мечиславівно, розкажіть нашим читачам звідки Ви родом.

– Добрий день. Народилася я в родині службовця в Білорусії. Батько мій родом з Києва. Так склалося життя, що направили його на роботу в Броварський район село Русанів. І саме в цьому затишному селі пройшло моє дитинство. Батьки мої і зараз там мешкають.

– Яку Ви маєте освіту? Яка Ваша вчительська спеціалізація?

– Я маю вищу педагогічну освіту. За спеціальністю вчитель української мови та літератури. Закінчувала педагогічний інститут імені Максима Горького, зараз це педагогічний університет імені Михайла Драгоманова.

– Як Ви потрапили до Карашина?

– На Макарівщину я потрапила по направленню. У 1987 р. за розподілом випускників інституту мене направили в Макарівський район. Тут прийняв мене на роботу Володимир Хіміч і направили працювати у Великокарашинську школу. Тут я почала працювати вчителем, а у вересні 2003 р. мене призначили директором школи. Тобто, у цій школі за 33 роки я пройшла шлях від вчителя до директора. І вже 17 років працюю на керівній посаді.

– Скільки осіб нараховує педагогічний колектив школи?

– На сьогодні в школі працює 19 учителів. Учитель фізики є сумісником, їздить до нас з Мар’янівки.

– У світлі шкільної реформи ваш заклад буде ліцеєм чи гімназією? Скільки у вас зараз класів? Скільки учнів в школі?

– Так, зараз проходить освітня реформа і всі заклади мають стати чи ліцеєм, чи гімназією. У нас склалася досить цікава ситуація. Ми маємо в школі 11 класів, а тому нібито могли б бути ліцеєм. Але поруч з цим за новим законом наповнюваність майбутнього ліцею має становити понад 300 учнів. У нас на сьогодні навчається лише 107.

А тому цього року ми уже не проводили набір у 10-й клас, хоча бажаючі і були. У 2021 р. після того, як буде закінчено навчання в 11-му класі, ми розпочнемо реформування нашої школи та перетворення її на гімназію, тобто заклад І–ІІ ступенів з 9-ма класами.

– А скільки дітей мало піти в 10-й клас і де вони зараз навчаються?

– П’ять учнів пішло в Червонослобідський ліцей, одна учениця навчається в Макарівській гімназії, а три дитини вступили до коледжів. Отже, ми могли взяти до 10-го класу 7–8 учнів.

– До школи ходять діти лише з Карашина?

– Двоє учнів доїжджають з Мар’янівки, а всі інші місцеві.

– Медалісти серед випускників є?

– Так. Цього року (2020 – В.Г.) була одна золота та три срібні медалі. У 2019 році медалістів не було. У 2018 році була одна срібна медаль.

– А скільки дітей випускалося у 2020 році?

– Цього року ми випускали 12 учнів, і з них 4 – медалісти.

– А які середні результати ЗНО у вашій школі?

– У середньому результати у нас не погані.

– Ви як директор вважаєте, що результати ЗНО показують справжній рівень школи та її вчителів? Чи рейтинг школи має складатися за іншими показниками?

– З однієї сторони, погоджуюсь, що ЗНО показує справжній рівень навчального закладу та роботу педагогічного колективу. З іншої сторони, багато залежить і від контингенту учнів. І дуже важливо, коли бажання і можливості  співпадають. Тоді є справжній результат.

– Випускники вашої школи пішли вчитися далі?

– Так. Не всі, але є уже і студенти. До Національного медичного університету ім. Богомольця на бюджет вступила одна випускниця. Три випускники вступили до Національного університету харчових технологій. Двоє з них на бюджет. Золота медалістка вступила в Академію мистецтв імені Павла Чубинського теж на бюджет. Вона займалася у музичній школі. Є чудовою бандуристкою. У неї була мрія вчитися і далі музичному мистецтву. Мрія здійснилася.

– Окрім основної шкільної програми чи проводиться у школі позашкільна робота?

– Так. Ми маємо 8 годин гурткової роботи. У нас працює хореографічний, інформативний, спортивний, історичний і туристично-краєзнавчий гуртки. Скажу чесно, найбільше бажаючих займатися в спортивному. Але найкращі результати на сьогодні має туристично-краєзнавчий. Вихованці гуртка були учасниками не одного туристичного зльоту, привозили грамоти і нагороди.

– Весною цього року Вам як і всім вчителям України довелося ознайомитися з новим для себе дистанційним навчанням. Розкажіть про цей досвід.

– Скажу відверто, ми, як і більшість українських вчителів не були готовими до такого випробування. Для нас це було дуже раптово. Але, я з гідністю зазначу, що вчителі досить швидко адаптувалися і пройшли це випробування. У березні ми ще чекали, адже думали, що у квітні все повернеться у звичайне русло. Але коли стало зрозуміло, що навчальний рік потрібно буде закінчувати дистанційно, швидко були прийняті відповідні рішення, і навчання, як кажуть, «пішло». Було створено google-класи, сюди закидали завдання, тут і перевіряли пророблену роботу.

На власному досвіді можу сказати, щоб зацікавити дітей, я не лише давала завдання з підручників, але й підбирала відеозавдання. Також створювала завдання на основі відеоуроків Всеукраїнської школи онлайн, що вимагало від дітей перегляду цих уроків. Скажу чесно і відверто, під час дистанційного навчання вчилися не лише діти. Вчилися і ми, вчителі. Нам теж було не просто. Але, зважаючи на результати ЗНО, відзначаю, з цієї ситуації ми вийшли гідно.

– Чи не було проблем із технікою та інтернетом у Карашині під час дистанційного навчання?

– Ті родини, діти яких бажали вчитися, досить швидко всі ці питання вирішили. Техніка була придбана, інтернет  проведений.

– Дуже актуальне сьогодні патріотичне виховання в школах. Скажіть чи є серед ваших учнів захисники східних кордонів України?

– Так. Дуже багато випускників нашої школи йшли захищати Україну від ворожої агресії. Карашин по кількості учасників АТО один з перших в районі. Також сумно відзначити, що один з наших учнів – Андрій Крилов, загинув на Сході у липні 2014 р. У жовтні цього року ми плануємо відкрити на вході школи йому меморіальну дошку.

– Проблема сучасних дітей, напевно, у всіх на вустах. Як директор школи поділіться своїм баченням цього питання.

– Напевно, що почну з себе. Я виховувала своїх двох дітей так, як виховували мене. А зараз у мене підростає двоє внуків і ті підходи, що я використовувала до своїх дітей, до них не можна використати.

Сьогодні діти набагато поінформованіші, ніж ми були свого часу. Вони знають багато своїх прав, але при цьому не бажають знати обов’язків. Тому виховувати сучасних дітей складніше.

Раніше батьки йшли в одну ногу з учителем, а сьогодні більшість батьків цього робити не бажають. Сучасні батьки вважають за краще звинуватити вчителя, аніж свою дитину. А тому, щоб не було конфліктів, вчителі мають вчитися працювати по-новому.  Не можна уже зараз підвищити голос на дитину, цим ти її можеш образити.

– Школа завжди існувала лише завдяки допомозі з боку влади. Які у вас стосунки з місцевою та районною владою?

– Сільська рада у Карашині дотаційна, і цим все сказано. Допомоги від неї ми не отримуємо. Минулого року агрофірма «Київська» за сприянням сільського голови Петра Волошина подарувала комп’ютер для школи.

Районна влада зараз активно забезпечує початкову ланку з метою реалізації концепції Нової української школи. Для 2 і 3
класів у 2018 і 2019 роках було виділено інтерактивні комплекси, забезпечено 1–3 класи новими меблями та дидактично-розвиваючими ігровими наборами. За державні кошти у школі проведено сучасний інтернет, закуплено для цього нове обладнання. Тож зараз маємо покриття в усіх куточках навчального закладу.

Звичайно, проблем залишається ще дуже багато. А особливо їх побільшало у зв’язку з пандемією. Однак хочу сказати, що діти хочуть ходити до школи. І ми намагаємося створити для цього всі умови.

– Уже в жовтні нас чекає завершення процесу децентралізації. Що Ви, як директор школи, очікуєте від цих змін?

– З одного боку, є надія на кращі зміни. Зокрема, сподіваємося на покращення фінансування в плані матеріального забезпечення нашого закладу. Але, з іншої боку, у мене є сумнів, що новостворена громада зможе утримувати такі невеликі школи, як наша, і може бути ще гірше, як було.

А тому є великі сумніви щодо майбутнього.

– На президентських виборах минулого року досить часто звучала обіцянка про підняття заробітної плати вчителям до 4000 доларів. Скажіть, скільки реально сьогодні отримують вчителі у вашій школі?

– Чужих грошей рахувати не люблю. Але точно можу сказати, що до 4000 доларів ще дуже-дуже далеко.

– Дякую за спілкування.

– Дякую за цікаві запитання.

Спілкувався Віталій ГЕДЗ.

Додати коментар