Особливе місце серед нагород німецько-радянської війни займає орден Слави. Ідея створення нагороди належить Й. Сталіну. Спочатку майбутньому ордену планувалося дати ім’я полководця Багратіона, але пізніше було прийнято рішення назвати його «Слава».
Автором ескізу нагороди був художник Центрального дому Червоної армії М.І. Москальов. 8 листопада 1943 р. (у день визволення Макарова) Указом Президії Верховної Ради СРСР був затверджений орден Слави у трьох ступенях. Згідно статуту ордену, ним нагороджувалися рядовий і сержантський склад Червоної армії та молодші лейтенанти в авіації.
Знак ордену представляв собою зірку з 5 кінцями розміром 46 мм між протилежними кінцями. На лицевій стороні знаходилося зображення Спаської башти Московського Кремля, навколо якої розташовувалися лаврові гілки. Нижче, на стрічці, покритою червоною емаллю, був напис «СЛАВА». На звороті знаку розміщувалися літери СССР і порядковий номер. Знак І-го ступеня виготовлявся з золота, ІІ-го – мав позолочений центр, ІІІ-го – був повністю срібним.
Нагородження орденом почалося в листопаді 1943 р. Всього за роки війни понад 960 тис бійців нагороджено орденом Слави ІІІ ступеня, 46 тис – ІІ ступеня, 2456 – І ступеня. Згідно статуту, якщо боєць мав уже орден Слави, то при наступному представлені він отримував уже вищий ступень. Повними кавалерами (ті, хто мають всі три ступеня) у роки війни стало майже 2,5 тис бійців. Серед них два уродженці Макарівщини: Роман Лазнюк з Мотижина та Яків Клименко з Борівки.
У книжках з історії Макарівського району називається також, як повний кавалер, Михайло Дюденко з Чорногородки. Але, на жаль, досі не знайдені документи на нагородження його І ступенем ордену Слави, а тому він не відноситься до повних кавалерів.
Сьогодні наша розповідь про подвиги Романа Лазнюка, за які він отримав свої ордени Слави.
В лютому 1944 р. Роман Григорович був командиром відділення розвідки мінометної батареї 312 стрілецького полку 26 стрілецької дивізії 22 армії 2-го Прибалтійського фронту. Війська батареї брали участь у визволенні м. Холм Новгородської обл. (21 лютого 1944 р.) та м. Новоржев Псковської обл. (29 лютого 1944 р.). А через місяць, 26 березня, відділення під командуванням Р. Лазнюка вийшло до р. Велика в 22 км від с. Новгородка Псковської обл. Зав’язався бій.
Роман Григорович помітив 5 кулеметних точок, мінометну батарею і два спостережних пункти ворога. Всі цілі були подавлені і розбиті завдяки хорошому коригуванню, яке провів Р. Лазнюк. Під час бою старший сержант отримав поранення, але він не залишив поле бою, продовжував вести спостереження за ворогом і коригувати вогонь батареї. Також він у березні 1944 р. був учасником наступальних боїв у складі полку з м. Стара Русса Новгородської обл. За проявлену мужність у вище згадуваних боях, 23 травня 1944 р. старшого сержанта Романа Лазнюка було представлено до нагородження орденом Слави ІІІ ступеня. Нагороду він отримає 29 травня 1944 р. А попереду у Романа Григоровича визволення Латвії та нові подвиги.
Влітку 1944 р. Червона армія почала вигнання гітлерівців з Латвії. Наступ військ 2-го Прибалтійського фронту почався 10 липня 1944 р.: 10-а гвардійська армія і 3-я ударна армія почали наступ в напрямку на Резекне, а 22-а армія і 4-а ударна армія – наступ уздовж р. Західна Двіна в напрямку на Даугавпілс.
18 липня 1944 р. в районі м. Шкяуне частини 2-го Прибалтійського фронту перетнули довоєнний кордон Латвійської РСР.
27 липня 1944 р. були звільнені м. Резекне та Даугавпілс.
1 серпня 1944 р. частини 2-го Прибалтійського фронту почали наступ на Лубанській низовині, прорвали оборонний рубіж ворога на правому березі р. Айвіексте і вийшли до міст Цесвайне, Мадона, Гостини.
І саме в цих визвольних боях здійснив свій другий крок до повного кавалера ордена Слави наш земляк Роман Григорович Лазнюк.
За період наступу Червоної армії на території Латвії командир відділення розвідки батареї 120 мм мінометів 312 стрілецького полку 26-ї стрілецької дивізії 2-го Прибалтійського фронту старший сержант Р. Лазнюк показував виняткові зразки мужності і відваги.
А особливо Роман Григорович відзначився 10 серпня в боях за с. Чача (Латвія). Під час спроби противника оточити спостережний пункт командира батареї, особисто в рукопашному бою знищив 5 ворожих солдатів, захопив ручний кулемет, з якого розстріляв ще 3-х гітлерівців.
20 серпня 1944 р. він буде представлений до нагородження орденом Слави ІІ ступеня, який отримає 17 вересня. А попереду у нього бої за визволення Кенігсбергу.
Після проведення Інстербургсько-Кенігсбергської операції 26 січня 1945 р. війська 3-го Білоруського фронту зовнішньої лінії оборони Кенігсберга (нині Калінінград, Російська Федерація). 5 квітня 1945 р. розпочався штурм міста.
Німецьке командування прийняло всі можливі заходи, щоб підготувати фортецю до тривалої оборони в умовах оточення. У Кенігсберзі працювали підземні заводи, розташовувалися арсенали та склади. Система оборони включала в себе зовнішню оборонну лінію, яка вже був подолана радянськими військами, та три внутрішні лінії. Перша – в 6–8 км від центру міста – складалася з траншей, протитанкового рву, дротяних загороджень і мінних полів. На цьому кільці знаходилось 15 фортів (побудованих у ХІХ ст.) з гарнізонами в 150–200 осіб та 12–15 гармат. Друга лінія оборони проходила по околицях міста й складалася з кам’яних будівель, барикад, вогневих точок на перехрестях та мінних загороджень. Третя лінія, в центрі міста, складалася з 9 бастіонів, веж і равелінів (побудованих в XVII ст. та перебудованих в ХІХ ст.). У центрі міста знаходилася цитадель.
Для оточення та знищення німецького угрупування радянські війська повинні були нанести одночасно удари з півночі та з півдня. На штурм Кенігсбергу були виділені 43-я, 50-а та 11-а гв. армії.
Наступ військ фронту розпочався 5 квітня. Для штурму укріплень були створені 26 штурмових загонів і 104 штурмові групи. Штурм Кенігсбергу розпочався потужною артпідготовкою, потім, на середину дня, під прикриттям вогневого валу в наступ пішли піхота, танки та самохідні гармати. Згідно з планом, основні сили обходили форти, які блокувались стрілецькими батальйонами чи ротами при підтримці самохідних гармат. Велику роль в штурмі міста зіграли штурмові загони.
Німці виявляли впертий опір, однак до кінця дня 39-а армія увійшла в оборону противника на декілька кілометрів і перерізала залізну дорогу Кенігсберг – Піллау. 43-я, 50-а та 11-а гвардійські армії прорвали 1-й оборонну лінію. Через два дні радянські війська захопили порт і залізничний вузол міста, промислові об’єкти та відрізали гарнізон Кенігсберга від земландського угрупування німців.
8 квітня було запропоновано німцям здатися. Вони відмовились й продовжили опір. Деякі частини гарнізону спробували відступити на захід, але були перехоплені 43-ою армією.
Після масового бомбардування та штурму фортеці 11-ю гвардійською армією, 9 квітня німецький гарнізон капітулював за наказом генерала Ляша, який підписав акт про капітуляцію. 10 квітня були в основному ліквідовані останні вогнища опору німців в Кенігсберзі. На вежу Der Dona було піднято Прапор Перемоги.
І саме за подвиги проявлені у боях за Кенігсберг старшина Роман Григорович Лазнюк, розвідник-спостерігач батареї 120 мм мінометів 312-го стрілецького полку 26-ї стрілецької дивізії 90-го стрілецького корпусу 43-ї армії Земландської групи військ 3-го Білоруського фронту був удостоєний ордену Слави І ст.
У наступальних боях під Кенігсбергом він з 5 до 17 квітня 1945 р. проявив мужність і відвагу. 7 квітня його батарея 10 мінами знищила ворожу гармату і її розрахунок. 9 квітня два кулемети ворога заважали штурму міста. Потрібно було їх знищити. Роман Григорович ризикуючи життям висунувся у стрілецьку роту, помітив кулемет і коригуючи вогонь батареї знищив обидва кулемети. Рота отримала змогу піти в атаку і виконати бойове завдання. Після бою з’ясувалося, що завдяки коригуванню старшини обидва розрахунки кулеметів були знищені. 29 червня 1945 р. старшина Роман Лазнюк був нагороджений орденом Слави І ст.
У липні 1945 р. демобілізований. Мешкав у Мотижині на Макарівщині. Працював на сільськогосподарській фермі. Помер 18 квітня 1982 р.
Віталій ГЕДЗ,
директор Макарівського районного
історико-краєзнавчого музею.