Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ІКОНА В МОТИЖИНІ


Як уже встановив Євген Букет (див. статтю «Святиня з Мотижина» від 5 жовтня 2012 р.), у XVIII ст. Мотижин входив до спадкових володінь князів Любомирських.

Саме у цей час греко-католицькі громади отримують у свою власність земельні угіддя. Це сприяло відновленню активної діяльності греко-католицької церкви, отців-василіан, які засновують на Правобережжі нові монастирі, церкви, школи, поширюють книги та нетрадиційну іконографію іконописних зображень.

Саме за Любомирських в Мотижині було збудовано греко-католицькій храм св. Георгія. Орієнтовна дата його заснування 1722 р. Адже уже в 1775 р. у грамоті власника Мотижина князя Антонія Любомирського, про храм зазначається: «У виконання моїх побажань, повідомляю, що в моїх спадкоємних угіддях діє церква в містечку Мотижині, називана св. Георгія, у яку я маю намір призначити викладати Закон Божий і шляхетні звичаї чемного Григорія Клобановського як повітового патрона…».

З храмом св. Георгія в Мотижині пов’язана одна досить цікава греко-католицька святиня – ікона «Христос у точилі», про яку уже розповідав на сторінках газети Євген Букет.

На сьогодні ця ікона зберігається в Національному художньому музеї України в Києві.

Символічна композиція «Христос у точилі» належить до відомих сюжетів на тему Євхаристії (євхаристія – у християнстві Тіло і Кров Ісуса Христа під видами дарів хліба і вина) в українській іконографії.

Цей сюжет поширений переважно в західноєвропейському мистецтві XVI–XVII ст., особливо в Німеччині, звідти, мабуть, і був запозичений українськими іконописцями. Символізував він тайну перетворення виноградного соку (вина) у кров Христа. Та нагадував про «точило люті Божої, сповнене гріхами людей».

Одна з ікон цієї тематики саме і походить з храму в с. Мотижин і датується серединою XVII ст. Композиційно пам’ятка пов’язана з гравюрою нідерландського гравера Ієроніма Вірікса (1558–1619 рр.).

Проте всі образи в ній переосмислені через традиції української ікони, а не голландської ілюстрованої графіки, як у Вірікса. Анонімний автор також використовував суто іконну колористичну систему, чого не могла дати чорно-біла гравюра.

У центрі іконографічної композиції зображено постать Христа з набедреною пов’язкою. Спаситель стоїть у круглому виноградному точилі, зігнувшись під тиском досить таки масивного хреста, утримуючи його припіднятими догори руками. Як видно із зображення, хрест у нижній частині наскрізь проткнутий гвинтовим пресом, який прокручує Бог-Отець обома руками.

У верхній частині хреста зображений Святий дух, якого традиційно символізує голуб. У правому нижньому куті ікони сидить Богоматір із схрещеними на грудях руками і символічним мечем, який має пронизувати її серце. На передньому плані ікони, перед точилом, один навпроти одного сидять два ангели, котрі руками утримують велику чашу, в яку має стікати виноградний сік, перетворений на кров Христову, що витікає з точила. На задньому плані композиції збирають виноград.

Звідти до точила підійшли три апостоли, за спинами яких зображені кошики з виноградом. Між апостолами та ангелами на передньому плані у нижній лівій частині сюжету зображено три маленькі постаті дітей, двоє з яких про щось розмовляють. Як зазначає у своїй статті Л. Сак, з посиланням на роботу французького дослідника Е. Маля, фігури дітей уособлюють душі християн, що чекають на очищення кров’ю Христовою. Д. Щербаківський фігури дітей прийняв за донаторів, зазначаючи, що в них чомусь завеликі голови.

Грона винограду в точилі поперемінно то рожеві, то зелені, що створює основний мотив загального колористичного вирішення ікони у теплій гамі. Різні відтінки цих двох кольорів постійно варіюються в одязі Богородиці, пристоячих, ангелів у лісистому пейзажі далекого плану. Це – символ переходу земного в небесне, трагедії і тріумфу, вмирання і воскресіння. Вохристожовтий колір хреста та точила підкреслює колористичний стержень композиції. Мотижинська ікона «Христос у точилі» є наочним прикладом того, в якій складній взаємодії перетиналися часом в українському  ікономалярстві
XVII ст. різні мистецькі напрями, та яким своєрідним шляхом прямували вони до переборення канонічних форм середньовічного художнього світогляду й наближення створюваних ним образів до життя.

Подібні за сюжетом композиції були поширені на Поділлі та Чигиринщині. У Західній Європі, тема «Христос у точилі» розроблялась реалістичніше, з більшою кількістю символічних подробиць. За твердженнями Д. Щербаківського, у Мюнхенському музеї зберігалась ікона, дуже подібна до мотижинської: Христос стоїть у точилі з хрестом на спині, а нижню частину хреста пригвинчує Господь Бог.

Щоправда, в німецькому варіанті сюжету підкреслено пасійний момент – страждання Христа, котрий зігнувся під тягарем
хреста, що придавлює Його. Окрім усього іншого, у цьому сюжеті багато побутових подробиць, зокрема робітники в одязі німецьких селян цідять з точила у відро виноградний сік, наливають його у бочки і упаковують. У Нюрнберзькому варіанті ікони, Христос стоїть не під хрестом, а під виноградним пресом, тоді як двоє чоловіків загвинчують верхню дошку преса. Христос у муках зігнувся, а Божа Мати, страждаючи з п’ятьма мечами у серці, старається підтримати Христа. «Майже в усіх іконах на Заході, – стверджує Д. Щербаківський, – стільки непотрібного, інколи зайвого реалізму, значної кількості фігур, написів та всяких подробиць, що немає місця для мистецького трактування сюжету. Вся ця перенасиченість відсутня в іконографії українських майстрів. Вона зведена до мінімуму, лише найбільш характерне, символічне виявляється в іконографічному зображенні.

Нам лише залишається нагадати, що на початку ХХ ст. ікона була передана до київського художньо-промислового музею
(нині – Національний художній музей України) священиком С. Ходзинським. Відтоді вона є частиною музейної фондової колекції і час від часу експонується у виставкових залах.

Tags: , , , ,

Залишити відповідь