ПОВЕРНУТИ ІМ’Я

0

Шостий рік тримає війна на Сході України. Серед полеглих та померлих захисників є і мешканці Макарівського району. За останніми даними наш край втратив 20 своїх синів (10 вбитих та 10 померлих). Проте, як показує час, не про всіх мешканців Макарівщини, учасників війни на Сході, ми знаємо. Сьогодні наша розповідь про випускника Карашинської школи Андрія КРИЛОВА.

Андрій Альфредович КРИЛОВ народився 18 липня 1976 р. в м. Могилів-Подільський на Вінниччині. Саме у цьому місті до школи № 5 Андрій пішов у 1-й клас. У 1989 р., після закінчення Андрієм 6-го класу, родина Крилових переїжджає у с. Червона Слобода на Макарівщині.

Андрій пішов до 7-го класу Карашинської школи. Після закінчення 9-го класу у 1991 р. поїхав навчатися на Дніпропетровщину. Після технікуму був призваний до лав Збройних сил України. Потім одружився і разом з дружиною приїхав до батьків у с. Червона Слобода. Працював з батьком на спиртзаводі.

Батько Андрія Альфред Крилов був чудовим столяром. Працював за спеціальністю на спиртзаводі у Червоній Слободі. Наприкінці 1990-х років Альфред Іванович важко захворів і у вересні 2001 р. помер. Похований на кладовищі у Червоній Слободі.

Матір Андрія Любу також досі пам’ятають у с. Червона Слобода. Вона працювала у будівельній бригаді при спиртзаводі. Після смерті чоловіка жінка продала будинок в с. Червона Слобода і переїхала до м. Могилів-Подільський на Вінниччині.

Андрій же разом з дружиною після смерті батька поїхав мешкати, на батьківщину до дружини, у смт Новомиколаївка на Дніпропетровщині.

У 2014 р. Андрій Крилов добровольцем йде до лав Збройних сил України. Старший солдат Андрій Крилов, був водієм-механіком в 93-й окремій механізованій бригаді.

23 травня 2014 р. 93-тю бригаду була розміщена у Добропіллі, а згодом частину особового складу розподілили по блокпостам. Підрозділ, в якому служив Андрій Крилов, отримав завдання організувати 10-й блокпост біля с. Новоселівка-1 Ясинуватського району Донецької області.

І саме на цьому блокпосту 4 липня 2014 р. загинув Андрій Крилов…

У страшному нерівному боєзіткненні, коли 93 ОМБр прийняла свій перший танковий бій, зіткнувшись з переважаючими силами ворога, загинуло семеро українських воїнів, ще дев`ятеро – були поранені.

На той час 10-й блокпост біля с. Новоселівка-1 був нульовим у безпосередній близькості до супротивника. Стратегічно важливий, але кинутий практично в тил до ворога.

Про ті страшні події згадує командир БМП, в якій служив Андрій Крилов Сергій Кирик позивний «Ложка»: «Напередодні бою, 3 липня, я доповів підполковнику Володимиру Мамадалієву, що в нашому БМП не працює електроніка, ще дуже уповільнює швидкість стрільби. Він пообіцяв подивитися наступного дня. Але цей день для нього не настав…

Мені тоді чогось не спалося, прокрутився до четвертої ранку, вийшов з намету, бачу – наш лейтенант Сашко Срібний також на ногах. Зазирнули до командирського намету, там, скрутившись від холоду, спав наш підполковник. Я побурчав тихенько на бійців: «Що це у вас, паразитів, батько мерзне?!», та накрив його спальником тихенько. Разом із Сашком пішли позиції перевіряти. Ночі на Сході, навіть влітку, дуже прохолодні, туман густий стоїть. Підійшли до бетонних укріплень, я нахилився за якоюсь дрібничкою, а коли підняв голову, бачу – дуло танка на мене «дивиться», на відстані менше трьохсот метрів. Я дав команду «Відходимо!». Танк зробив постріл! І ми по скошеному пшеничному полю побігли вроздріб, а Сашко стрибнув в найближчий окоп. Після першого пострілу з танка, почала заходити піхота ворога. Ми бігли полем, а ворог цілив по нам, як в тирі… Сашко Савенков біг поруч зі мною, але пуля підкосила мого побратима. Мене врятувало те, що я перечепився і впав, далі доповз до краю поля, і пересувався вже межею.

Наші одразу кинулися нам на допомогу. Підполковник Мамадалієв підняв бійців до бою, але коли вони заскочили на броню, у БМП влучив танк противника, і вони загинули на місці. Разом із підполковником Володимиром Мамадалієвим віддали життя за Україну бійці 93-ї бригади Крилов Андрій, Шевченко Дмитро, Рущак Руслан».

Також про цей бій згадує Сергій Карнаухов, позивний «Ліфтер»: «Ми заїхали на цю позицію за декілька днів до бою. Це було вже третє наше переміщення. На місці хлопці не встигли навіть нормально окопатися.

Тоді місцеві жителі сприймали українських армійців вороже, самі військовослужбовці ще не вірили, що можуть бути справжні бойові дії.

За день до бою місцевий фермер звернувся до командира підрозділу з проханням зібрати врожай зернових і дозволити його збиральній техніці працювати поблизу табору військових вночі. Було це трагічним співпадінням, чи ні – та саме це допомогло ворожим танкам впритул підійти до українських позицій непоміченими.

Він попросив, щоб його комбайни працювали вночі. А в комбайнів звук турбіни такий самий, як і у танків. І під цей самий свист і під’їхав танк. Ворог працював професійно. Як тільки показалась башта танку – він одразу почав по нам стріляти, і, на жаль, дуже влучно.

Після нанесення танкового удару противник продовжував атакувати табір з гранатометів і стрілецької зброї. Прохід ворожої техніки також прикривав снайпер. Удари супротивника були спрямовані на знищення табору і українських
БМП.

Тоді командир українського підрозділу підполковник Мамадалієв віддав команду екіпажу зайняти позиції в БМП і почати вести вогонь у відповідь. Хлопці відбивали ворожі удари до останнього, навіть коли ворожий снаряд підбив БМП.

Це дозволило підрозділу покинути табір і зайняти позиції для відбиття атаки. Ворожий танк переключився на знищення броні і прямим попаданням знищив екіпаж БМП. Загиблі хлопці дали ті дорогоцінні хвилини, що дозволили врятувати десятки людських життів.

Через якийсь час хтось зміг дозвонитись до нашої артилерії, щоб скоординувати вогневу підтримку. Арта відігнала ворожі танки і допомогла нам утримати блокпост. На жаль, з велики втратами, але ми його втримали».

У липні 2014 р. біля 10-го блокпоста загинули полковник Володимир Мамадалієв, солдати Олександр Савенков, Дмитро Шевченко, Андрій Крилов, Олексій Заїка, Руслан Рущак та Дмитро Чабанов. Через кілька місяців після бою на місці колишнього блокпоста волонтери встановили хрест, а вже через рік – каплицю і обеліск.

Сьогодні поле бою досі рясно всипане осколками понівеченого металу. Кожного року побратими загиблих військових приїжджають сюди, щоб віддати шану українським військовим і подякувати, за врятовані ними десятки життів.

«Ми робимо усе, щоб про їх подвиг пам`ятали. Рідні і близькі мають відчувати, що про їх загиблих синів не забули, і те, що вони зробили – було вкрай важливо», – кажуть військові.

Похований Андрій Крилов у смт Новомиколаївка на Дніпропетровщині. Мати залишилася без сина, дружина – без чоловіка, а донька – без батька.

Указом Президента України від 2 серпня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», Андрій Крилов посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ст.

На будинку школи № 5 м. Могилів-Подільський на Вінниччині, де Андрій Крилов навчався з 1983 по 1989 роки, встановлено меморіальну дошку.

Андрій Крилов також увічнений у Меморіалі пам’яті героїв АТО, урочисто відкритому 24 серпня 2016 р. у м. Могилів-Подільському Вінницької області, біля входу до міського парку.

Сподіваємося, що нам вдалося в історію Макарівщини повернути ще одне невідоме ім’я Героя. А меморіальні дошки у школі у Карашині та спиртзаводі у Червоній Слободі лише справа часу.

Віталій ГЕДЗ,
директор Макарівського районного
історико-краєзнавчого музею.

Додати коментар