Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ІВАНА КУПАЛА


Фасова Макарівського району Київської області. Липень 2016 р.

КУПАЛА НЕ ЗА СЦЕНАРІЄМ

Вечір на Івана Купала ми чекали з острахом. Не через нечисть, шо охороняє цвіт папороті. А через те, що знайти нині справжнє купальське свято вкрай важко. Спотворене сценаріями з водяниками та хвостатими русалками, воно виродилося у народні гуляння з шашликами та п’яним стрибанням через вогонь, яке майже обов’язково для когось закінчується опіками. Але зрештою ми таки вирушили у дорогу. І не пошкодували.

КОЛИ ТРЕБА БИТИ ВІДЬМУ

Час від часу машину накриває дощем. Які там пісні біля вогню! Аби хоч не змокнути. «Це час горобиних ночей», – пояснює мені Олексій Доля. І нагадує, що у купальських піснях часто йдеться про дощ.

«Сьогодні Купала, а завтра Івана
Стороною дощик іде,
Стороною, тай на мою
Роженьку червону».

Цю пісню записав знаменитий керівник хору «Гомін» Леопольд Ященко (музикознавець, фольклорист, композитор. За підписання колективного листа проти закритих судів над інакодумцями 1968 р. був звільнений з роботи. З того часу перебував під наглядом спецслужб. У 1969 р. заснував етнографічний хор «Гомін», який займався відродженням народних звичаїв, зокрема колядок, веснянок та Купала. Записав тисячі народних пісень – авт.). У радянський час
він почав влаштовувати справжнє Купала у Києві на Гідропарку – з народними піснями, кривими танцями та пусканням вінків на дніпрову воду. Я приходила туди ще підлітком. Востаннє ми зустрілися з Леопольдом Івановичем під час зйомок програми «Прообраз» про видатних діячів української культури. Він уболівав, щоб ця започаткована ним київська традиція продовжилася.

Свято Івана Купала дуже давнє. «Багато язичницьких звичаїв збереглися, бо переплелися з християнськими. Навіть Купала прив’язане до Івана Хрестителя, хоч не має до нього ніякісінького стосунку», – говорить Доля. Він це свято явно недолюблює. І справді – Купала зараз проводять з водяниками, русалками, Нептунами та відьмами – фільм жахів наживо. Таким свято стало у 1950-ті рр. стараннями радянської влади, «…і радянських науковців», – додає етнограф. І розкриває мені страшну таємницю. «Купала по всій Україні роблять за сценарієм, написаним науковцями з Інституту етнографії. Він тисячними тиражами розійшовся по всіх школах і клубах. Це свято пропагували, бо воно не християнське, а язичницьке». В це важко повірити! Науковці, які мали би стояти на сторожі народних свят, самі доклалися до  перекручення одного з найгарніших звичаїв України. Ще й додавши не української, а давньогрецької міфології.

Автентичних звичаїв на Івана Купала збереглося мало. У Карпатах дівчата до схід сонця умиваються росою з маків, а жінки збирають цілюще зілля. На Полтавщині плетуть вінки та стрибають не через вогонь, а через кропиву. Схожий звичай зберігся на Поліссі – там «б’ють відьму», розкладаючи кропиву по подвір’ю.

ОГІРКИ ЧИ КАПУСТА?

Село Фасова Макарівського району Київщини зустріло нас сонцем. Біля клубу збираються жінки та козеня, яке шукає чим поживитись. Жінки співають у народному колективі «Барвінок». Керівник колективу – місцевий етнограф Олексій Заєць. «Він відроджує давні звичаї по-справжньому, – характеризує колегу Доля. – Записує пісні від старших людей і потім їх виконує». Заєць записав по навколишніх селах понад тисячу народних пісень до усіх календарних свят, а учасниць колективу екіпірував автентичними сорочками та керсетками. Все як годиться. Навіть хустки на жінках, бо заміжні віночків не вдягають. «Як ми малими були, матері нам вили віночки з рожі, з мальвів, картоплі. Картопля цвіла гарно, бо не було колорадських жуків», – згадує одна. «Сходилися старі баби, молодиці, – продовжує інша, – гуляли, співали, дітям робили букети. У букеті горіла свічка. І сиділи кругом верби. А потім кожний старався виламать гілку з тої верби і однести на огірки, щоб родили». «На капусту», – поправляє її перша. «Та на огірки ж!» – наполягає друга. Між ними зав’язується суперечка, куди саме треба нести купальську вербу. Дилема не вирішується, кожна залишається при своєму. Олексій Заєць розповідає ще про такий звичай: «Збирались дівчата, ходили в ліс да дерли берест із берези, робили наче підставки, ставили свічку, квітами прикрашали і пускали на воду». Але цей звичай не зберігся. «Совіцька власть забороняла по-народному святкувать. Вони робили сценарії з Нептунами та русалками, передавали в клуби, щоб правильно святкувать», – майже Долиними словами говорить Заєць.

ГОРОБИНА НІЧ

Нас накриває дощем. Всі ховаються до клубу, навіть козеня. Воно вподобало гілку верби, що має стати Купайлом, і вже обгризло нижні гілочки, а тепер ласиться вище. Жінки незлобиво відганяють його і влаштовують запальні танці. І не прості, а старовинні «Гречаники», «Чумака», «Коробочку». Дощ спиняється, всі йдуть надвір, з піснями прикрашають вербову гілку (яке розчарування для козеняти!) та рушають до озера. Там навколо Купайла водять «Кривого танцю», танцюють «А ми просо сіяли» та співають старовинних пісень. Розпалюють вогонь і стрибають через нього. Ми з Долею від такого екстриму утримуємося.

Зрештою Олексій Заєць несе Купайла до озера, опускає у воду і жартома бризкає на людей. А жінки роздирають його на частини, щоб понести на город. Тетяна Микитівна Нагорна кладе вербу на капусту і каже, що це допомагає. А ще радить на свято Іллі до схід сонця стулювати капустинки руками, приказуючи: «Щоб була капуста тверда, як моя голова». На Петра і Павла треба востаннє послухати зозулю: «Як ячмінь викидає колос, зозуля теряє голос». Жінка знає багато різних засобів на всі випадки життя. Наприклад, від горобиних ночей: «Наша баба розказувала, як були великі бурани, то були спеціальні діди або баби, виходили на гору за селом і читали спеціальну молитву назад. Яку – не знаю. І тоді втихали бурани, одходили буревії. А зараз хто це робе?» І справді, я б подивилась, як колись оберненими молитвами відвертали буревії. Як святкували неспотворене Купала. Та все менше тих, хто це пам’ятає. Тепер звичаї переважно відтворюють. І добре, якщо без Нептунів.

Наталка ФІЦИЧ.

З книги «Культ предків.
Нетуристичні звичаї України».

Tags: , , ,

Залишити відповідь