Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Олександр ВОВЧЕНКО: «ЗНОВУ У НАС ВИНИКАЄ ОДНА ЗАКОНОМІРНІСТЬ – НІХТО НЕ НЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ…»


Перше знайомство з Олександром ВОВЧЕНКОМ було заочне, коли в Макарівському районному історико-краєзнавчому музеї з’явилися жорна з водяного млина початку ХХ ст. Потім було запрошення на освячення відновленого пам’ятника в Людвинівці. І вже тоді домовилися про інтерв’ю для «М.в.».

Проте завантаженість Олександра все ставала на перешкоді. І лише з початком карантину вдалося знайти можливість для детальної та цікавої розмови.

– Пане Олександре, де Ви народилися?

– Народився я в Києві, але мій рід походить із Макарівщини.

– Яку школу Ви закінчували?

– Закінчив загальноосвітню школу № 5, що знаходиться на Печерську в Києві.

– Хто з учителів мав вплив на Ваш подальший вибір?

– Усі без винятку мої вчителі мали вплив на формування моєї особистості. Я безмежно вдячний усім їм за те, що ділилися своїми знаннями та досвідом, а також за те, що прищепили любов до навчання. Із шкільних предметів найбільше любив історію. Саме тому так ретельно досліджую історію свого роду та краю.

– Що Вас зараз пов’язує з Макарівщиною?

– Мій рід по батьковій лінії походить із села Людвинівка Макарівського району. У дитинстві багато часу проводив у бабусі в цьому прекрасному місці. Саме тому Макарівщина для мене рідна.

– Наскільки нам відомо, Ви досліджуєте історію Людвинівки. Чи не плануєте видавати книгу з цієї теми? 

– Так, дуже захопився історією Людвинівки та свого роду. Це надзвичайна цікава подорож скрізь віки. Свій рід я досліджую вже п’ять років. Мені вдалося з’ясувати цікаві факти. Наприклад, мій предок Василь Вовченко входив до ватаги останнього полковника Коліївщини – Івана Бондаренка, пліч-о-пліч воювавши спільно із ним. А мого пращура – Зіновія Закалюжного, старосту села Фасова, односельчани делегували як свого обранця до Київської духовної консисторії за дозволом на будівництво нової церкви. Також з’ясував, що племінник мого прадіда Вовченка Микити Петровича – Терентій Архипович Вовченко разом із Яковом Сидоровичем Шевчуком та Петром Кухельним були заарештовані за те, що напередодні й під час революції 1905–1907 рр. поширювали листівки із закликами до повалення царя. Окрім козаків, гайдамаків та революціонерів, у моєму роду є пращури, серед яких: батюшка в церкві, консул, депутат повітової думи, директор школи, військовий, власник млина, тракторист, агроном та ін. Дякую всім, хто допомагає мені у цьому дослідженні. Зокрема, Макарівському районному історико-краєзнавчому музею та його керівництву. Так, планую видати книгу, зараз працюю над її написанням. Користуючись нагодою, звертаюсь до односельчан: якщо володієте цікавою історичною інформацію про наш край, буду дуже радий використати її в праці.

– Нещодавно на сторінках нашої газети розповідалося про відновлення пам’ятника полеглим мешканцям Людвинівки, ініціатором якого виступили Ви. Розкажіть детальніше, що спонукало Вас до відновлення і як все відбувалося.

– Як відомо, сто років тому на село Людвинівку напала розлючена армія Денікіна, яка влаштувала жорстоку різню. Загинуло 14 осіб. Ця трагедія торкнулася і моєї родини. Два моїх прадіди полягли під час цієї трагедії. Місце поховання – це згадка про події і символ вшанування полеглих. На жаль, до моменту реконструкції цього місця воно перебувало в занедбаному стані і містило символ радянської влади – зірку. Натомість сам пам’ятник майже не містив жодної інформації про подію. Перед відновленням пам’ятника встановлено імена полеглих, їх було викарбовано на граніті. Також, якщо будуть додатково з’ясовані імена – є можливість їх додати до цього переліку. Це наша історія. Я розумію, наскільки важливим є збереження нашої історичної пам’яті. Так сталося, що нашу історію віками викорінювали та знищували. І це робилось не спроста, бо це, дійсно, велика цінність. Я роблю і буду робити все, що в моїх силах, для відновлення нашої історичної спадщини. Власне, це те, що мене спонукало відновити пам’ятник.

– Нині Вас більше знають по діяльності в Києві. А тому кілька питань з цієї сфери. У вересні 2017 року Ви очолили громадську спілку «За українськомовний Київ». Розкажіть, чого вдалося досягти на цьому терені? Яка наразі ситуація з мовою в Києві?

– Громадська спілка «За українськомовний Києва» об’єднала в собі відомих громадських діячів, мовознавців, науковців, освітян, діячів культури задля спільної діяльності щодо утвердження української мови в столиці. Одним із наших важливих завдань є контроль обов’язкового використання державної мови службовцями під час виконання ними своїх посадових обов’язків‚ дотримання мовного режиму в навчальних закладах, у сферах реклами та обслуговування. Ми провели низку акцій серед студентів вищих навчальних закладів Києва стосовно відстоювання права викладання фахових предметів державною мовою. Щороку проводимо соціальні кампанії з популяризації української мови. Йдеться, зокрема, про зовнішню рекламу на вулицях Києва, що пропагує українську мову. Члени спілки на постійній основі проводять відкриті уроки української мови для учнів старших класів столичних шкіл. Крім того, щороку проводимо Київський міський учнівський літературний конкурс «Рідне українське слово» з метою заохочення творчих талантів учнівської молоді. Разом із цим, члени спілки щодня працюють над захистом і розвитком української мови. Мовна ситуація в Києві – це надзвичайно важливе питання. Адже, якщо Київ заговорить українською мовою, то і вся Україна візьме це за приклад. Наразі бракує дієвих заходів з боку держави, адже, як ми бачимо, цьому питання майже не приділяється жодної достойної уваги.

– Ви заснували і очолили ГО «Інститут реформ та розвитку Києва». З цілей цієї організації – здійснення громадського контролю за роботою столичної влади. Як це відбувається практично, що вдалося досягти? Також до діяльності ГО Ви залучаєте активних мешканців міста. Як наразі сприймає громада різні ініціативи та проекти? Які проекти вдалось реалізувати?

– Інститут реформ та розвитку Києва створений з метою перетворити нашу столицю на місто, де можна максимально комфортно проживати людям. Київ – надзвичайно багате та унікальне місто, яким ми всі пишаємося. Разом із цим є безліч проблем, які з кожним роком накопичуються і створюють реальні проблеми для містян. Для Києва це: забруднення, сміття, затори, шум, стихійна забудова, застаріле житло, паркування, знищення архітектурних пам’яток, непридатний транспорт тощо. При цьому є всі ресурси для того, щоб упорядкувати всі ці моменти. І важливо, щоб голос громади був почутий під час ухвалення всіх рішень місцевою владою, щоб бюджетні кошти спрямовувалися на вирішення проблем та розвиток Києва, а не осідали деінде. Ми, як громадська організація, виступили з такими ініціативами: впровадження у столиці комплексної системи роздільного збору та утилізації побутових відходів; заборона розширення меж Києва за рахунок міст-супутників; повна заборона продажуалкоголю в Києві у нічний час; повне обстеження застарілого житлового фонду Києва та створення відповідного реєстру, бороть ба із шумовим забрудненням столиці.

Одним із ключових напрямів Інституту реформ та розвитку Києва є гуманітарний. Ми тримаємо на контролі процес декомунізації в Києві. Ще до створення спілки «За українськомовний Київ», Інститут багато приділяв уваги популяризації української мови. Зокрема, виступили ініціатором створення Міжвідомчої робочої групи з питань реалізації Концепції розвитку української мови, культури й виховання історичної пам’яті у жителів Києва при Київській міській державній адміністрації.

– Які наразі проекти реалізовуєте? Чи плануєте працювати в області?

– Плани щодо роботи в області є. Київщина має величезний потенціал для розвитку і розквіту. Усім підприємцям, громадським діячам області, науковцям потрібно об’єднуватися, щоб спільними діями дати цей поштовх.

– На Вашу думку, чи можна схожу організацію створити на рівні області та чи буде вона дієвою?

– Безумовно, її потрібно створити. Впевнений, результат і ефективність будуть!

– У одному з інтерв’ю Ви сказали, що Києву потрібно відмовлятись від маршруток та замінити їх на екологічні автобуси. Прораховували такий варіант? Чи можливо це запровадити в області?

– Більшість маршруток у Києві перебувають у жахливому технічному стані та створюють пряму небезпеку для киян, окрім того, що вони ще й забруднюють довкілля! Зрозуміло, що перехід на екологічні міські автобуси – це великі капіталовкладення, але це виграш та далекоглядність для всіх. Мешканці Києва, як і області, достойні гідного комфортного транспорту. Забезпечивши місто і область новими екологічними автобусами, ми зменшуємо забруднення, а також навантаження на транспортну систему, що перебуває в критичному стані.

– На Вашу думку, чи існує в Києві «маршрутна мафія»? Якщо так, то як з нею потрібно боротися?

– Так, дійсно, маршрутки – це окрема ніша, економіка якої перебуває повністю у тіні. Потрібного обліку та контролю за доходами цього бізнесу немає. Кожен із нас не раз був свідком того, що основне завдання водіїв – не якісно перевозити пасажирів, а зібрати побільше грошей, тому маршрутки постійно переповнені. Це аж ніяк не людські умови перевезення! А людям доводиться з цим мати справу щодня. Найкраща боротьба – це централізована упорядкована транспортна система з екологічними автобусами, чемними водіями, простором у салоні, прозорою бухгалтерією. Вважаю, що маршрутки мають залишитися в минулому.

– Ви захоплюєтесь історією. А тому цікавить і ця частина Вашої діяльності. Чи плануєте до реалізації якісь історичні проекти?

– Історія – це те, без чого немає майбутнього. Це наші ґгрунт і основа. Намагаюся вивчати багато історичних фактів, знайомитися із архівними матеріалами. Дуже хочеться, щоб історія стала популярним напрямом для українських науковців. Адже українська історія була закритою і в певному сенсі втраченою для нас багато років. Скільки всього переписали в Росії, скільки всього залишилося забутим і не дослідженим!!! В Україні повинні створюватися фонди для таких досліджень – як державні, так і з залученням приватних коштів. Музеї та архіви повинні отримати достойне фінансування. Це та робота, яка на віки. Це надзвичайно важливо.

– Ви активно допомагаєте Макарівському районному історико-краєзнавчому музею. На Вашу думку, чи є майбутнє у таких закладів? За рахунок кого чи чого вони можуть вижити у сучасних умовах?

– Я дуже гордий за Макарівський районний історико-краєзнавчий музей. Його очолює професіонал своєї справи – Віталій Гедз. Внесок Віталія у розвиток музейної справи надзвичайно вагомий. Я впевнений, це відчувають жителі Макарівщини. У таких закладів велике майбутнє. Відвідування музеїв в усьому світі – це ознака інтелігентності та хорошого смаку. Нам потрібно зробити наші музеї популярними. Підтримка музеїв повинна йти не тільки від держави, але й від підприємців регіонів та, власне, і суспільства, кожного з нас.

– В одному з постів у facebook бачили, що Ви коментували телебаченню ситуацію зі щитом Батьківщини-Матері. Розкажіть свою думку щодо цього об’єкта нашим читачам.

– Як відомо, на щиті Батьківщини-Матері зображений радянський герб. Відповідно до вимог декомунізаційного закону така символіка повинна бути демонтованою. У нас в країні декомунізацію було провалено на всіх етапах та рівнях. На превеликий жаль, жоден чиновник не поніс жодної відповідальності за це. Це одна із причин, чому герб і досі є на щиті. Хоча жодних технічних перепон для цього немає. Цей приклад просто яскраво демонструє ставлення влади до законів, а також те, що ніхто ні за що не відповідає.

– І про майбутнє. Ви є депутатом Київської міської ради. Незабаром місцеві вибори. Можливо поділитесь планами? Чи будете Ви брати участь у виборах? Куди плануєте балотуватися: по місту чи області і з якою політичною силою плануєте співпрацю?

– Я працював депутатом Київської міської ради VII скликання. Це надзвичайно великий і цінний досвід! Наразі плани свої ще формую, тому як тільки у мене буде бачення, одразу повідомлю громадськість.

– Не можемо оминути й ситуації, яка зараз склалася в державі. Кілька питань про карантин. Наразі в Україні запроваджений карантин та введена надзвичайна ситуація. На Вашу думку, чи достатні заходи проводить Уряд та безпосередньо мер Києва? Ці заходи дієві? Чи можливо у Вас є своє бачення боротьби з коронавірусом? Розкажіть про стан та готовність медзакладів Києва. На Вашу думку, чи нема обмеження прав та свобод людей під час цієї надзвичайної ситуації?

– Наша медична система виявилася не те, що не готова, її просто немає. Часу на зволікання у нас немає, тим паче, що ми дуже багато часу згаяли. Рішучі та жорсткі заходи потрібно було вводити задовго до виникнення надзвичайної ситуації. Звісно, що заходів, які проводяться на рівні держави і міста – недостатньо. Багато з них запроваджені із великим запізненням. Коли десятки тисяч українців уже повернулися з-за кордону, – тільки зараз розпочали обов’язкову обсервацію. Ми бачимо багато непродуманих дій, і як наслідок – українці почуваються повністю незахищеними і перебувають у паніці. Медичні засоби вивозилися за кордон в той час, коли вірус уже вирував у світі. Людям масово відмовляють робити тестування, тому що тестів обмаль. Хворих людей «відфутболюють» і не хочуть приймати. Багато медиків просто незахищені. І знову у нас виникає одна закономірність – ніхто не несе відповідальності. Мало проводиться роз’яснювальної роботи щодо необхідності карантину, адже ми бачимо, як багато людей ще й досі ведуть попередній спосіб життя – гуляють у парках, зустрічаються із друзями тощо. Дії влади повинні бути розумними, продуманими і синхронними. Це дійсно надзвичайна ситуація і кожен українець має розраховувати на захист. У влади в такій ситуації немає права на помилки!

– Дякую за спілкування.

– Щиро дякую редакції газети та читачам! І бажаю усім нам міцного здоров’я та витримки!

Спілкувався Максим КРАВЧЕНЯ.

Tags: , , , , ,

Залишити відповідь