Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

МІЙ ВЧИТЕЛЬ, ДРУГ І БРАТ


«Коли для людини головне – одержати жаданий п’ятак,
легко дати цей п’ятак, але коли душа таїть зерно пломінкої
рослини-чуда, зроби йому це чудо, якщо ти спроможний,
нова душа буде у нього і нова у тебе… Але є не менші
чудеса: посмішка, веселощі, прощення – і вчасно сказане
потрібне слово. Володіти цим – значить володіти усім»…

Олександр ГРІН.

Слова, сказані классиком письменства, дуже актуальні. Як це не банально звучить, але світ належить саме таким мрійникам, поетам і фантазерам. Вони володіють даром бачити його під іншим кутом зору – казковим і добрим, в якому все живе і дихає неповторністю. Одним із таких Людей, щедро обдарованих Богом, який і володів таким даром, і вважав себе «богаче всех богатых», був Ігор Леонідович Годенков. Саме він щедро дарував всім чудо зустрічі із високою поезією і дбайливо сіяв у душі ближніх його паростки – поетичні Слова. Він завжди наводив для прикладу біблійну притчу про закопаний талант і вчив, що Богом дані таланти не повинні не пропасти, а примножуватися, щоб віддавати їх людям.

Завдяки турботі Ігоря Леонідовича багато талантів мали змогу розкритися. І завжди говорив нам, юним студійцям, що «душа – крилата». Мій улюблений вчитель… Як багато прекрасного мають у собі ці слова: щирість, доброту, мудрість, підтримку, вимогливість, знання, гумор, відкритість… Так, своєю неймовірною щирістю привертав серця оточуючих; ця невимушена уважність, здатність співчувати, вміння вислухати, ця вимогливість до себе і до інших робили його особливим і, разом з тим, безмежно рідним…

Пам`ятаю, що болючіше не було, як іноді, не виконавши дану Ігорю Леонідовичу обіцянку, чула у телефонній слухавці: «Эх, подвела ты меня! ». І мук совісті вистачало не на один день… А потім знову почути у слухавці: «Ну, как дела?» І задушевна розмова могла тривати годинами… А як гріють душу його дарчі підписи на книгах: «Галине, коллеге, собрату по перу и соратнику»! Якою вдячністю, радістю і відповідальністю наповнювалося серце від почуття причетності до великої справи! Хіба після цього можна було підвести наступного разу? Та нізащо! Зараз, аналізуючи наше спілкування, розумію наскільки він був мудрою людиною, глибоко віруючою, мужньою і по-справжньому доброю. А як щиро любив свою роботу, своїх учнів, рідних, друзів, близьких!… Жив, як учив. Ще працюючи за його директорства в районному Центрі творчості дітей та юнацтва імені Д. Туптала, пам`ятаю, що двері його кабінету не зачинялися ні перед ким – доброти душі вистачало на всіх. Кожен творчий захід, на який ми з ним разом приїжджали, – чи то презентація нових книг, чи творчий вечір, чи літературне засідання, чи концерт, чи виставка, – починався з міцних дружніх обіймів однодумців і колег, і обов’язково закінчувався обміном книгами та адресами й плануванням подальшої творчої роботи. І я завжди дивувалась, – коли він встигав з усіма подружитися? І взагалі – як він УСЕ ВСТИГАВ?! Він просто жив роботою і горів творчістю. А коли траплялася непевна ситуація у проведенні якогось заходу, він завжди говорив:

«Как Бог управит». І Бог управляв, і все складалося чудово! Ігор Леонідович – мій учитель, колега, друг, старший брат, батько, споріднена душа… Тиша і спокій, які донедавна відчувались у його присутності, – щирі посмішки, дружні обійми, мудрі поради, необхідні для руху вперед «підштовхування» і безмежна доброта, що струменіла з його сяючих, блакитних очей… Це стало звичним для всіх нас і, здавалось, так буде безкінечно… Та, як блискавка, – трагічна звістка, після якої боляче перехопило подих. А потім – почуття безпорадності, нерозуміння, як жити далі? Тоді порятунком стали постійні телефонні дзвінки – друзям і від друзів, які підтримували, радили і втішали…

Так доречно сказана фраза, другом, бардом і поетом з Ніжина, Олексієм Шевченком: «Игорь и у Бога не будет сидеть без дела. Он и там организует свою литературную студию «Сузирья» и свой Конгресс литераторов, а мы попозже подтянемся к нему». Не думаю, що Ігор Леонідович хотів, щоб ми тужили й плакали за ним, адже сам був завзятим життєлюбом, оптимістом і вірив у Життя Вічне. Він був взірцем порядності й справжнього громадянства, прокладав шляхи для наступних творчих поколінь, а наш обов’язок – з вдячністю продовжувати розпочату ним потрібну справу. Хтось із відомих сказав, що життя рятують саме такі диваки, яких називають, «не від світу цього», але саме вони тримають у ньому рівновагу і наповнюють його позитивом і барвами творчості. Адже Сам Господь – Творець, а Людина – сотворець Господа. Тож будемо прагнути і так Жити, а в усьому іншому – Бог, як казав Ігор Леонідович, – «управит».

УКРАЇНО! ЗІЙДИ З ХРЕСТА!
На хресті була ти розіп’ята,
Вся в убранні гілок тернових,
Твоє тіло пробили цвяхи,
Кляп мовчання забив твій подих –
Тільки Небо дає знамення,
Що нарешті твій час настав –
Хай засяє твоє імення,
Україно! Зійди з Хреста!
Яничар, і москаль, і ляхи
Домагались твоєї цноти,
Одягаючи серце в грати,
Грати сорому і скорботи…
Тільки Небо дає знамення, 
Що нарешті твій час настав –
Хай засяє твоє імення,
Україно! Зійди з Хреста!
Не пішли від тебе іуди,
Свої, рідні, вели в безодню –
Тільки День неминучий Судний,
Як Прихід до всіх нас Господній!
Дає Небо тобі знамення,
Україно: твій час настав!
О, Господь, во твоє Імення
Україну зніми з Хреста! 
(Зі збірки Ігора Годенкова “Сонячний спів”,  Київ 2015.)

 

Галина ГЕРАСИМЕНКО,
поетеса, голова Макарівської районної Всеукраїнської
Творчої спілки «Конгрес літераторів України».

Tags: , ,

Залишити відповідь