Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Ольга ВОВЧЕНКО: «…Я ЙОГО ВІДРАЗУ ПІЗНАЛА ПО НОСІ ТА ПІДБОРІДДІ…»


9 лютого виповнилося 5 років, як у бою за селище Логвинове на сході України загинув уродженець с. Мотижин Сергій Сухенко. На сьогодні про нашого земляка в районі знають дуже мало, а тому у дні пам’яті ми поспілкувалися з Ольгою ВОВЧЕНКО – рідною сестрою Сергія. 

– Пані Ольго, де народився Сергій? 

– Сергій – уродженець села Мотижин Київської області Макарівського району. Народився в Макарівському пологовому будинку (А в усіх довідниках місцем народження вказано м. Київ – В.Г.). До п’яти років він жив у селі Мотижин.

– Чи велика родина була у Вас?

– Родина не велика, нас в сім’ї у батьків було двоє.

– Як Ваша родина пов’язана з Макарівщиною? Як часто Ви сюди приїздили?

– Батьки – уродженці села Мотижин. Вони тут росли та закінчували Мотижинську школу. Батько працював трактористом у Мотижині до 1978 року, а мама працювала на авіазаводі в Києві. В день Сергія гляділи мамині батьки, бабуся Оля з дідусем Іваном, поки тато й мама були на роботі. В Мотижині пройшло все дитинство Сергія, на літні канікули він завжди приїздив у село, любив працювати в колгоспі на току, пас та охороняв телят.

– Коли Ваша родина переїхала на постійне місце проживання до Києва?

– У 1978 р.

– У якій школі навчався Сергій?

– У школі № 95 у Києві. Зараз на ній відкрита меморіальна дошка на його честь.

– Яким братом для Вас був Сергій?

– Сергій був дуже чудовим братом, чуйним і з величезним добрим серцем, справжнім другом і просто чудовою людиною. Я завжди пишалася ним, він був для мене підтримкою, ніколи не відмовив, завжди біг на допомогу в разі її потреби, мені його дуже не вистачає.

– Футбол – це єдине захоплення Сергія у молоді роки? Чи зберігаєте його нагороди вдома?

– У молоді роки Сергій, окрім футболу, ще збирав значки та календарики, в нього була дуже велика колекція, любив збирати гриби. А нагороди зараз зберігаються у дружини.

– Сергій мав свою сім’ю?

– Так, він був одружений і у нього залишилася дружина Наталія і двоє доньок – Альона (від першого браку – В.Г.) (21 рік) та Віка (10 років). Ще в Сергія є онук Михайлик. Він народився 22 грудня 2014 року, Сергій якраз був у відпустці дома в Києві.

– Чи змінила Сергія строкова служба в армії? Де він її проходив?

– Сергій проходив строкову службу в Дніпропетровській області, місто Павлоград, у внутрішніх військах. Армія його зробила сильним, мужнім, мудрим чоловіком.

– Чим займався після повернення з армії?

– Після повернення з армії влаштувався на завод АТЕК зварювальником, де працював майже рік. У 1995 році перейшов на службу в Лук’янівське СІЗО – старшим по корпусу відділу режиму і охорони, в 2010 році вийшов на пенсію.

– Яким чином він пішов до АТО? Це було його рішення? Коли про це дізналася родина?

– Влітку 2014 року Сергію принесли повістку з’явитися до військкомату для проходження медкомісії, рішення його було без сумнівів: йти і стати до лав Збройних сил України для захисту територіальної цілісності держави.

– Чи підтримували з ним зв’язок, коли він перебував на Сході?

– На Схід України Сергій прибув 30 січня 2015 року. Звичайно ж, ми з ним спілкувалися кожного дня, підтримували його.

– Коли він востаннє вийшов на зв’язок? Що розповідав про себе?

– Остання розмова відбулася 8-го лютого о 22.18 з мамою, він перебував у караулі, на запитання як у нього справи, він відповів, що в них все добре і щоб мама не переживала, розпитав як у нас справи і передав нам всім вітання.

– Коли родина дізналася про загибель Сергія?

– 9-го лютого зв’язок з ним був втрачений, ми телефонували днями та ночами Сергію, на зв’язок він не виходив, зателефонувавши в штаб мені відповіли, щоб ми завчасно не переживали, що там просто відсутній зв’язок. Останнє, що ми взнали від його побратимів, що, запустивши дрона, вони побачили тільки розстріляну машину, інформації про хлопців, що з ними сталося і де вони, на жаль, не можуть надати. У неділю 15 лютого мама отримала SMS-повідомлення, що Сергій на зв’язку, вона відразу зателефонувала. Слухавку підняв чоловік і на запитання, де Сергій, чи з ним все добре, відповів, що з ним все добре і він вийшов. Після цього телефон було вимкнено, а брат більш на зв’язок не з’являвся.

– Коли тіло Сергія отримала родина?

– Виставили фото на сайті naidy.org.ua, 19 лютого з нами зв’язалася волонтер Людмила, і повідомила, що скоріш за все Сергій знаходиться в морзі в місті Дніпропетровськ, скинула фото, щоб ми могли передчасно опізнати його, я його відразу пізнала по носі та підборідді. Ми вирішили їхати до моргу в Дніпропетровськ… З неділі на понеділок ми вирушили в Дніпропетровськ на впізнання в морг.

– Чому для захоронення було обрано Мотижин?

– Коли Сергій приїздив у відпустку, при спілкуванні з ним він мені сказав: що в нього передчуття, про те, що він загине, попросив щоб ми його поховали біля батька в Мотижині. 25 лютого Сергія ми поховали в рідному селі, як він і просив.

– Чи спілкуєтесь Ви зараз з побратимами Сергія?

– З побратимами спілкуємося при нагоді. А 22 лютого буде «Марш Пам’яті» захисників Дебальцівського плацдарму, нас з мамою запросили, якраз буде нагода поспілкуватися.

– Сергій є Героєм для Києва і Макарівщини. З представниками якої влади частіше спілкуєтесь? Хто допомагає родині більше?

– Так, дійсно, на сьогодні Сергія вважають своїм Героєм і в Шевченківському районі Києва і в Макарівському районі. Відверто можу сказати, що мамі більше допомагає Київська влада. У Макарівському районі підтримку здебільшого маємо від волонтерів.

– Дякую за спілкування.

– Дякую і Вам!

Спілкувався Віталій ГЕДЗ.

Tags: , ,

Залишити відповідь