Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ЮВІЛЕЙНІ ЗУСТРІЧІ


Першого дня лютого буде особливо святково і гамірно в Макарівському ліцеї – сюди звідусіль прибудуть випускники ювілейних років. Будуть зустрічі з давніми друзями по школі, обмін думками, і спогади, спогади, спогади. Про дитинство і юність, неповторне життя шкільне, а ще – про вчителів, котрі давали не просто знання, а й напуття на майбутнє.

Багато їх, добрих, розумних, наставників, професіоналів уже у Вічності. І наприкінці минулого року відійшов і всіма любимий Борис Абрамович Лондон. Доживав віку за кордоном, ніби й доглянутий, забезпечений, а проте серцем линув до України, щиро вболівав за Макаровом, колегами. Серце й не витримало розлуки… Згадуватимуть Бориса Абрамовича всі, хто його знав – від батьків до учнів. Згадуватимуть і учасники самодіяльної студії «Чебурашка», створеної за ініціативи Олени Нікітенко, Анатолія Глоби, Олександра Сушка і Володимира Шем’якіна. А підтримав їх ініціативу Борис Абрамович. Чимало кінофільмів було створено студійцями про шкільні будні й свята. Юні кінолюбителі тепер вже дідусі й бабусі, але той творчий потенціал, розкритий з дитячих літ умілим педагогом, дав можливість збагатити життя цікавими враженнями, зробити його повнішим і різноманітнішим, Буде про що згадати на вечорі зустрічі випускників!

ПРОЛОГ до «ПОРТРЕТА КРЕЙДОЮ НА ДОШЦІ»

Що виносимо ми в спогадах про шкільні роки? Друзів і кумедні випадки на уроках, досягнуті успіхи і розчарування юності, збирання металобрухту й макулатури, перебирання картоплі в колгоспних кагатах замість уроків (це стосується зони Полісся), веселі першотравневі демонстрації з штучно-яблуневими гілками в руках і портретами членів Політбюро, з якими після параду доводилося плестися в школу, щоб здати їх завгоспу… продовжіть цей ряд, мої ровесники, друзі й подружки, які ставали жовтенятами, потім носили піонерські галстуки і комсомольські значки. Але неодмінно в тих шкільних спогадах одне з чільних місць – для вчителів.

З висоти свого житейського, материнського і «бабусиного» досвіду скажу однозначно: мені поталанило з учителями. Хто вчився в Макарівській середній школі (тоді ще єдиній у містечку) на Київщині, пригадає суворонепохитних математичок Галину Устимівну Палійчук і Нонну Павлівну Вірченко, поблажливу «росіянку» Розу Григорівну Долгіну, гумористично-патріотичну «укр..
мову» Віру Антонівну Петриченко (Михайловську), розмірену хімічку Раїсу Іванівну Ковальчук, залюблену в історію Світлану Аркадіївну Бурячек (Кругляк), розважливу фізичку Катерину Нестерівну Сич, «англійців» – оптимістичного Костянтина Миколайовича Суходольського та незмінно елегантну Валентину Миколаївну Забзалюк, фізкультурників Людмилу Григорівну Іващенко, Анатолія Мироновича Шевченка і Михайла Харитоновича Бруквенка, часом комічного ботаніка Григорія Бенедиктовича Кошмака і серйозну зоологічку Марію Василівну Писану, географічок Надію Прокопівну Колос і безкомпромісну Марію Олександрівну Мільковську. Сама здивувалась, що легко пригадала їхні імена. Мабуть, тому, що практично всіх поважала, і практично всі дали мені міцні знання, які потім стали в нагоді.

Чи були вони людьми-ідеалами? Звісно, ні. А хто з нас мудрагель (мовою ворога звучить «Кто из нас семи пядей во лбу»)? Та головним у їхній сутності було те, ЩО вони могли дати учням. А вони могли! Тож моя подяка і уклін їм, хоч більшість вже перебувають за межею вічності. Сьогодні моє слово про вчителя малювання і креслення, жартівливого й добродушного Бориса Абрамовича ЛОНДОНА. Ви посміхнулись? От і добре.

ПОРТРЕТ КРЕЙДОЮ НА ДОШЦІ

Заточений графітовий стержень – серцевина олівця – повинен мати довжину до п’яти міліметрів, а застругана олівцева деревина – близько десяти! Ця креслярська теорія вкупі з практикою в мізках запосілася міцно. Настільки, що саме так я застругувала олівці і для дітей, і для онуків. Гадаю, наш учитель малювання й креслення Борис Абрамович Лондон це схвалив би, і осмілюся припустити, подумав би, що недаремно вчив учнів азам свого предмета.

…Коли ми зустрічаємося з однокласниками, звісно, згадуємо наших вчителів. А як доходить черга до Бориса Абрамовича – на всіх обличчях з’являються посмішки. Ще в школі звикли до незвичного для нашого краю прізвища – Лондон і, здається, знали, що казатиме вчитель в тій чи іншій ситуації. Оптимізм, незлостивий гумор, добра іронія, звичайно, і любов до дітей та до своєї справи – такі риси Бориса Абрамовича запам’яталися. Ось він лівою рукою на класній дошці швиденько, штрихами накидає крейдою чийсь портрет – впізнаваний герой!

Легко уявляю, як Борис Абрамович енергійно входить у клас, ставить на стіл «натуру» – піраміди, куби, циліндри, інше, і ми малюємо з тієї натури, зі світо-тінями, а вже креслили в різних проекціях: диметрія, ізометрія, вид спереду, вид збоку… Скільки років пройшло, а не забулося! Пригадую, як клопітно було креслити вже не олівцем, а тушшю. Найменша кляксочка – і все пропало! Креслення потребували неабиякої старанності та охайності: щоб з рейсфедера не крапнула туш, а циркуль не перекрутився зайвий раз. І найвищою нагородою була похвала вчителя.. Час показав, що старалась я недарма, і наука Бориса Абрамовича дуже знадобилась. В інституті харчової промисловості, де я після школи здобувала фах інженера, здавала екзамени, заліки чи курсові проекти з креслення і нарисної геометрії (славнозвісна «начерталка»), деталей машин, теоретичної механіки, опору матеріалів ( сопромат!)… А це означало – креслити! І давалося те мені без напруження, навіть із задоволенням.

А підписати свою роботу правильним креслярським шрифтом – це вам, запевняю, не абищо! Однокурсники питали, де я навчилась того чіткого шрифту? І з великим пієтетом я розповідала про Бориса Абрамовича Лондона, щоразу подумки дякуючи йому за науку! Суть диплома інженера – кілька ватманів креслень формату А1, опис яких – у пояснювальній записці… Звісно, Борис Абрамович мав немало й інших чеснот, хоча б його участь у Другій світовій, активна життєва позиція… Але я пригадала цю світлу людину як свого Вчителя. Пригадала… й посміхнулась.

Людмила ШЕЛІПОВА,
випускниця Макарівської школи 1973 року,
заслужений журналіст України.

Tags:

Залишити відповідь