Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ


Сім’я як складова українського суспільства відіграє особливу роль у його становленні. На всіх етапах конкретного історичного розвитку сім’я є важливим соціальним осередком, найбільшим духовним набутком людини. Вона завжди активно реагує на соціальні зміни, що відбуваються в соціумі, і, відповідно, через своїх членів впливає на його розвиток. 

Сім’я виступає соціально-культурним та педагогічним середовищем, в межах якого створюються умови для первинної соціалізації дітей і підлітків, формуються основні соціально-культурні цінності людини, розвиваються трудові навички та естетичні смаки, пізнаються норми моралі, відбувається підготовка молодого покоління до самостійного життя. Сучасна українська сім’я у процесі життєдіяльності зазнає ряд проблем, які умовно можна поділити на дві групи.

Перша група – це ті труднощі, що пов’язані з факторами макросередовища: несприятливі для сім’ї умови, створені кризовими соціально-економічними обставинами (низька заробітна платня, високі ціни, політична ситуація тощо).

Друга група – проблеми мікросередовища, які існують у сфері сімейного життя навіть за сприятливих зовнішніх умов (наприклад, перехід від демократичної до авторитарної сім’ї, зміна моральнопсихологічного клімату, структури та типу сім’ї тощо).

Чинники соціально-економічного характеру, що виступають зовнішніми умовами існування сім’ї, впливають і на саму роль сім’ї в суспільстві, її внутрішні тенденції розвитку. Наприклад, втрата сім’єю ролі посередника у відносинах між індивідом і суспільством виявляється в тому, що наявність і розмір сім’ї тепер є нейтральним, а найчастіше навіть негативним чинником у всіх найважливіших моментах життя людини: при влаштуванні на роботу, в матеріальному забезпеченні, в підвищенні професійного рівня тощо. Багатодітні сім’ї у нас завжди жили гірше, ніж малодітні. Тепер же такі сім’ї потрапили в критичну ситуацію. Іноді навіть прогресивний розвиток сім’ї породжує труднощі й проблеми. Так, перехід від традиційної авторитарної сім’ї до сучасної егалітарної, демократичної посилює конфлікти в сім’ї. Тут можна провести аналогію з суспільством в цілому та його політичним режимом зокрема. В умовах, коли панує диктаторський, авторитарний режим у суспільстві зовні все спокійно, хоча навряд чи всі соціальні групи задоволені таким становищем.

В умовах демократії є можливість виявляти свої бажання, претензії кожній соціальній групі, індивідам. Тут зовні порядку менше, йде нескінченне з’ясування позицій політичних суб’єктів, і порядок визначається мірою розвиненості громадянського суспільства, його політичною і загальною культурою. У авторитарній сім’ї, де голові сім’ї беззаперечно підкоряються дружина (в окремих випадках – чоловік) і діти, існує порядок, але без урахування особистих побажань, психологічного стану більшості її членів. У демократичній, егалітарній сім’ї відносини будуються значно простіше, але проблем більше, так як кожен член сім’ї має право на задоволення власних бажань. В Україні впродовж десятиріч гострою проблемою, яка і досі невирішена, було забезпечення сім’ї власною квартирою або будинком. Однією з важливих проблем життєдіяльності сім’ї є проблема її харчування. Нині сім’я з чотирьох осіб витрачає на харчування понад 70 відсотків сімейного бюджету (у США – 15 %!).

Труднощі перехідного періоду 1990-х років в Україні, які спровокували економічну і демографічну кризу, загострили проблемну ситуацію у шлюбно-сімейній сфері. Насамперед, це стосується соціально-демографічної бази відтворення населення. В кризовому соціумі посилилась економічна і загально соціальна роль шлюбу та сім’ї, їхньої захисної функції як засобу виживання. Шлюбно-родинна підтримка є тим амортизатором, який пом’якшує напругу в сім’ї та суспільстві й полегшує та прискорює адаптацію до нових умов. У такий спосіб забезпечується також збереження і збагачення устоїв життя й традицій і самої людності України. В Україні зберігається тенденція падіння шлюбності, яка виникла ще в 90-ті роки. Кількість розлучень продовжує зростати, практично кожна друга сім’я в Україні розпадається. Так, якщо тільки по Київській області у 1995 році на одну тисячу населення припадало 8,9 шлюбів, розлучень – 4,0 (майже 50 %). То вже у 2018 році шлюбів було тільки 6,4, а розлучень ще більше – 4,5, що становить 66 %. Для прикладу, по Макарівському району в 2019 році зарєєстровано 196 шлюбів, а розлучилося 149 пар (76 % розлучень по відношенню до шлюбів). Даний показник перевищує показники по області та Україні вцілому.

Несприятливі тенденції шлюбності  завдають збитків шлюбно-сімейній структурі населення, насамперед з огляду на занадто низьку народжуваність в Україні. З кожним роком ослаблюється прогресивна, з точки зору відтворення населення, тенденція омолодження шлюбно-сімейної структури населення. Ослаблення тенденцій омолодження віддає перевагу тенденціям постаріння згадуваної структури населення. Це тривожна ситуація, оскільки зменшуються демографічні передумови підвищення народжуваності, зупинення депопуляції та подолання демографічної кризи в Україні в майбутньому.

Україна належить до країн з високим рівнем розлученості, в останні роки вона посідає за цим показником четверте місце серед країн світу. Розлучення спонукають до утворення значної частки психологічно нестійкого населення, адже розпад сім’ї – це фінансова нестабільність, залишені без батьків діти та необхідність самостійно долати труднощі, що особливо важко в економічно нестійкому середовищі. За результатами соціологічних досліджень серед основних причин, що спонукають до розлучень, можна виділити наступні: фінансові, житлові та побутово-господарські; антисуспільні явища, які нерідко пов’язані з жорстоким ставленням до іншого члена подружжя і дітей; подружня зрада, в основі якої лежить порушення духовної та сексуальної гармонії; різні погляди на життя; втручання родичів у сімейне життя; безвідповідальне ставлення партнерів до своїх сімейних обов’язків; порушення психологічної рівноваги в сім’ї; фізіологічна невідповідність, неможливість мати дітей, хвороби.

Вченими з’ясовується багато різних причин і мотивів розпаду сім’ї. Але найзагальнішою причиною є те, що найбільші соціальні зміни в суспільстві (передусім урбанізація) значно випередили духовний, етичний, культурний розвиток членів суспільства. Старі устої зруйновані, нові не створені. Тут наочно виявляється стан аномії, коли для індивідів втрачають значущість соціальні норми. Останнім часом спостерігається тенденція відкладання вступу до шлюбу і народження дитини у зв’язку із загальним падінням рівня життя. У цілому зараз стан сім’ї в Україні можна охарактеризувати як кризовий. Статистика розлучень свідчить, що нині вже не кожна третя (як це було нещодавно), а кожна друга сім’я розпадається. Очевидним є зв’язок між становищем у сім’ї та кризою в суспільстві, яка торкнулася соціально-політичної, економічної, ідеологічної, моральної, релігійної та екологічної сфер. Інші наслідки соціальної кризи в галузі сім’ї – збільшення союзів між чоловіками і жінками поза офіційним шлюбом на основі особистої домовленості, збільшення кількості неповних сімей, матерів-одиначок, безпритульних дітей, дітей – соціальних і біологічних сиріт.

Україна знаходиться серед перших країн світу за кількістю абортів (це проблема не лише медична, а й моральна!). Показовими є також соціологічні дані щодо змін в основних функціях сім’ї в Україні: відтворення членів суспільства (фізичне і духовне) та збереження їхнього здоров’я. Так, зокрема, в останні сім років чисельність народжених в Україні є значно меншою, ніж чисельність щорічно померлих осіб. Статистичні дані по Київській області за 2018 рік свідчать, що на 1000 населення народилося 8,7 дітей, а померло 16,3 особи (природній приріст – 7,3).

У Макарівському районі ситуація ще складніша – у 2019 році народилося 290 дітей, померло 910 осіб. Такий показник свідчить про те, що у нашому районі померло людей у тричі більше по відношенню до тих, хто народився. Отже, сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції і як соціальний інститут перебувають у кризі. Яких форм вони наберуть після виходу з неї, якими будуть зміни й основи їх функціонування в майбутньому – це проблемне питання. Сім’я та шлюб зазнали серйозних трансформацій. Скорочення вільного часу різко зменшило час сімейного спілкування як у подружжя, так і в батьків з дітьми. Повноцінне сімейне виховання було замінене державним конвеєром (ясла-дитсадок-школа з групами продовженого дня). У цих умовах виросло кілька поколінь, відчужених від батьківського дому, від родинних стосунків.

Останніми роками порушився й уклад сімейного життя, його норми і стереотипи. Комп’ютеризація, мобільні телефони замінили живе спілкування дітей з батьками. Як не критикувалася негласно ідеологічна система, вона пронизувала все життя суспільства і ставила чіткі вимоги до поведінки його членів у сім’ї та поза нею, постулювала певні традиційні цінності – вірності, дружби, трудолюбивості, безкорисливості тощо. Трансформаційні процеси, які відбуваються в середовищі української сім’ї мають негативні тенденції, що посилюють напруженість у суспільстві, зокрема: поширення орієнтації на роздрібнення сімей, як наслідок, – переважання простих (нуклеарних) сімей; посилення регулювання чисельності і термінів народження дітей у сім’ях, стійка орієнтація подружжя на малодітну сім’ю; формування підвищеної частки неповних сімей, які складаються з матері і дітей (частіше, ніж батька і дітей), внаслідок збільшення кількості розлучень і безшлюбного материнства; підвищене варіювання частки молодих сімей, стосунки яких юридично не оформлені; значна і стійка частка сімей, у складі яких перебувають один із батьків подружжя, або інші родичі; поширення безшлюбної самотності та підвищення частки одинаків не лише у старшому, але й у молодшому шлюбному віці (як наслідок матеріальної невлаштованості, особливо відсутності житла тощо, підвищеної смертності у середньому і старшому віці, трудової міграції).

Нинішній стан української сім’ї дослідники описують як кризу сім’ї. Ця криза є доволі поширеною, виявляється в кількісних (зменшення показників народжуваності дітей, значна кількість розлучень, проблемних сімей) та якісних показниках (трансформація суспільних і сімейних цінностей, ослаблення виховної функції, психологічні проблеми членів сім’ї тощо). Аналіз наукових праць і даних соціологічних досліджень дають підстави стверджувати, що причина кількості розлучень сімей, зокрема молодих, коріниться не тільки у наявності незадовільного соціально-економічного стану подружжя, а й у неготовності молодять до сімейного життя, відсутності в них знань щодо доцільності організації побуту, виховання дітей, пасивності їх волі у подоланні побутових негараздів. Усі ці обставини послаблюють почуття сімейного обов’язку та відповідальності і вказують на низький рівень культури сімейних стосунків, що є свідченням нерозвиненості системи духовних цінностей у подружжя. Типова для сучасної культури орієнтація на споживання матеріальних цінностей тільки поглиблює цю проблему, віддаляючи її вирішення.

Підвищення рівня шлюбності, народжуваності дітей, міцності сімейних стосунків для успішного соціально-демографічного розвитку країни не можна досягти, вирішуючи тільки соціально-економічні проблеми сімей. Потрібна науково вивірена, чітко спланована державна політика просвітницької та соціально культурної роботи з родиною. Велику роль тут повинна відіграти й пропаганда цінностей сім’ї і шлюбу, звернення до православних традицій в українській історії культури, використання досвіду центрів соціальної підтримки, сімейних, молодіжних, жіночих, батьківських клубів тощо. Сучасна сім’я потребує соціально-психологічної і психотерапевтичної допомоги. По-перше, тому, що криза в суспільстві торкнулася самої сім’ї – її норм і цінностей, а також широкого соціального контексту її існування, по-друге, сім’я як непересічна цінність, як найближча мала соціальна група може стати для її членів, що переживають стрес, як реабілітуючим чинником, так і психотравмуючим.

Таким чином, сім’я нині зазнає велетенських змін, що носять глобальний універсальний характер і пов’язані з руйнацією традиційних цінностей та форм сімейного життя і шлюбу. Однак – це не означає загибелі сім’ї як такої: нові часи відкривають нові, незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і дітей. Роль науковців полягає в тому, щоб вчасно помітити позитивні та негативні нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни, зокрема і в нашому районі.

Надія БАБЕНКО,
кандидат педагогічних наук,
с. Фасова.

Tags: , ,

Залишити відповідь