Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Ольга СНІЖКО: «…ЛИШЕ НА ПОХОРОНІ ДІЗНАЛАСЯ ВІД ВІЙСЬКОВОГО КОМІСАРА, ЩО АНАТОЛІЙ ПІШОВ ДОБРОВОЛЬЦЕМ…»


28 листопада виповнилося п’ять років від дня загибелі мешканця с. Соснівка Анатолія Сніжка. У дні жалоби представник «М.в.» поспілкувався з матір’ю Героя – Ольгою Миколаївною СНІЖКО.

– Ольго Миколаївно, якою дитиною був Анатолій?

– Я виростила трьох дітей – двох синів і доньку. Анатолій з дитинства був непосидючим. Постійно шкоду робив. На ньому, напевно і живого місця в дитинстві не було. Дуже багато шрамів мав. Як не на вишні повисне, то на паркані. Таким він продовжував залишатися і у Соснівській школі. Він просто не знав куди енергію подіти.

У Соснівці два сини моїх вчилися майже разом. У них два роки різниці. На збори до старшого Миколи ходила з високо піднятою головою, бо знала, що будуть говорити лише хороше. До молодшого, Анатолія, йшла з опущеними очима, бо постійно він щось витворяв.

– І коли ж його характер і поведінка змінилися?

– Коли Анатолій пішов в Томашівську школу, то характер змінився кардинально. Чому? Не знаю. Можливо інше ставлення вчителів було до нього. Уже в Томашівку на збори до Анатолія я стала ходити з високо піднятою головою. Про Анатолія і його товариша Миколу вчителі відгукувалися лише позитивно. Що не попросиш, – все зроблять. Куди не попросиш сходити, – всюди йшли. Уроків не зривали, хоча могли прогуляти.

– Вибір професії медичного брата – це чиє було рішення?

– Щодо вступу до медичного училища, то я сама не очікувала такого кроку від Анатолія. Це був його самостійний вибір. Сам зібрав документи, сам поїхав до Макарова, сам вступив. Але довго працювати за спеціальністю із-за свого характеру Анатолій не зміг.

– Анатолій був закритою, чи компанійською людиною?

– У житті в Анатолія було дуже багато друзів. Нові знайомства з’явилися і в Томашівській школі, і в медичному училищі. І до сьогодні багато хто і в Макарівському, і у Фастівському районах пам’ятають Анатолія.

Щодо друзів згадується такий випадок. Анатолій уже вчився в медичному училищі і був на практиці в лікарні. А моїй доньці Тані потрібно було вирвати гланди. Він говорить: «Зустрінемося в лікарні». Відповідаю: «Де я тебе там буду шукати?». А він мені: «Зайдеш в приміщення і запитаєш Сніжка». Ну не могла повірити, що все так просто. Приїхала в Макарів, зайшла до приміщення лікарні. Назустріч йдуть молоді дівчата. Зупиняю, запитую чи не підкажуть, де Анатолія Сніжка знайти. А вони мені: «Чекайте. Зараз ми його покличемо».

– Більшість мешканців Соснівки згадують Анатолія як безвідмовну людину. Чому це так?

– У Соснівці Анатолій всім допомагав. Нікому не відмовляв. Здається не було такої справи, яку б він не умів робити. Я і досі дивуюся як його вистачало на допомогу всім. Він встигав допомагати і мені, і сестрі з братом, і батькам дружини. Розпочав будівництво нового будинку.

– Коли Ви дізналися, що Анатолій йде в АТО?
– Про те, що йде в АТО мені жодним словом не обмовився. Я до останнього не знала про його рішення. Лише на похороні дізналася від військового комісара, що Анатолій пішов добровольцем.

Це був вихідний день. До мене приїхала в гості рідня. Ми пішли прогулятися в Томашівку. Не поспішаючи, повертаємося додому. Донька Таня говорить: «Ви йдете повільно, я піду швидше додому». Коли дивлюся, а Таня уже біжить нам назустріч: «Мамо, Анатолій пішов у армію!».

Заходимо до нього додому, а дружина Наташа розповідає, що встав вранці і почав складати сумку. Вона запитує: «Анатолій, ти куди?» «Та, у військкомат піду», – відповів. Наташа подумала: сходить та й повернеться назад. Ще й сумку допомогла скласти. А він поїхав, а потім дзвонить з Макарова і говорить: «Я пішов у АТО».

– Чи підтримували Ви з ним зв’язок?

– Зв’язок підтримували постійно. Спочатку служив у Лубнах. Я, сестра Таня, дружина Наташа та донька Ліза їздили до нього в частину. Це була наша перша зустріч після його вчинку. Потім частину мали передислокувати, під час вантаження Анатолій упав і отримав перелом. Відправили до шпиталю, а потім дали два тижні відпустки. Приїхав додому. Це була наша друга зустріч, і як виявилося згодом – остання.

Під час перебування вдома всі помітили, що Анатолій змінився. Став іншою людиною. Якщо до армії всі його пам’ятали усміхненим, то тепер такого не було. А в останній день відпустки, взагалі, пролежав на дивані відвернутим від усіх і жодного слова не сказав. Думаю, що його душа відчувала поганий фінал.

– Як Ви дізналися про загибель сина?

– 25 листопада він мені зателефонував і сказав, що йдуть на завдання і можливо дні три з ним не буде зв’язку. 28 листопада Наташа після роботи зайшла до мене та запитала, чи не дзвонив Анатолій. Коли я сказала, що не було дзвінка відповіла: «Щось трапилося з ним». А сама починає плакати, я її намагалася заспокоїти. Але при цьому і сама відчувала біду.

1 грудня я була вдома, коли стукають у двері. Дивлюся, а з Бишева до мене приїхали терапевт та медсестра. Я навіть пожартувала, що відтепер пенсіонерів безкоштовно на дому лікують? Коли дивлюся, а позаду заходять працівники військкомату. І я все зрозуміла…

– Чи приїжджають до Соснівки побратими Анатолія?

– Так. Щороку в день загибелі. Користуючись нагодою, хотіла б висловити слова подяки всім, хто не забуває про мого сина. Дякую військовим побратимам, які щороку в день загибелі приїжджають до Соснівки. Дякую односельчанам, що вшановують пам’ять про Анатолія.

– Дякую за приділену увагу.
– Я вам дякую за пам’ять про сина.

P.S. Всім, хто слідкує за діяльністю Макарівського районного історико-краєзнавчого музею та кампанії «Пам’ять Нації», відомо про серію книг «Пам’ять Нації». 27 листопада з друку вийшла третя книга, яка розповідає про Анатолія СНІЖКА. Її перша презентація відбулася 28 листопада у с. Соснівка. Також видання було презентоване 6 грудня в Томашівській школі.

Спілкувався Віталій ГЕДЗ.

Tags: , , ,

Залишити відповідь