Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ОБЕРЕЖНО!!! ДИФТЕРІЯ!!!


жовтня 2019 року в Україні погіршилася епідемічна ситуація з дифтерії. За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України станом на 12 листопада в Україні зареєстровано 22 випадки дифтерії, з них – 20 протягом жовтня, 7 випадків підтверджено лабораторно: в Луганській, Запорізькій, Хмельницькій, Закарпатській, Тернопільській та Київській областях.

За інформацією Фастівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Київський ОЛЦ МОЗ України» у Макарівському районі за останні 10 років та станом на 7 листопада 2019 р. захворювань на дифтерію не зафіксовано. У Київській області поодинокі випадки дифтерії зареєстровані в 2012 ( м. Славутич) та 2018 (смт Коцюбинське) роках. У Києві було 2 випадки дифтерії в 2016 році, в 2019 році – 2 випадки, що підтверджено лабораторно. За останні роки в України реєструвалися поодинокі випадки дифтерії. Дифтерія є смертельною небезпечною інфекційною хворобою, її збудник має серйозну інтоксикаційну дію і призводить до смерті у 50–100 випадків із 1000 хворих. Україна пережила епідемію дифтерії, яка зафіксована в МОЗ із 1991 р. до 1998 р. Причиною був край низький рівень вакцинації дітей та ревакцинації дорослих. Тоді захворіло 20000 людей, із них померло – 696.

Станом на 1 жовтня 2019 р. в Україні щеплено 59,5 % дітей віком до 1 року та 53,2 % дорослих від кількості, що передбачена плановою вакцинацією. Зазначена ситуація є небезпечною щодо виникнення та розповсюдження дифтерії серед населення, що не щеплене. У Макарівському районі станом на 1 листопада 2019 р. щеплено лише 79,6 % дітей віком до 1 року вакциною АаКДП (проти дифтерії, правця, кашлюка) та дітей від 1 року і старше вакциною АКДП – 99,3 %. Залишається низьким відсоток охоплення ревакцинацією дорослого населення проти дифтерії, правця, який складає 66,5 %, від кількості осіб, що підлягають щепленням по віку.

Дифтерія – це гостре інфекцій захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) і явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок. Збудник виділяється з дихальним шляхів хворого, або носія під час розмови, крику і особливо під час чхання і кашлю. У зв’язку з відносною стійкістю збудника дифтерії у навколишньому середовищі зараження дифтерією можливе через інфіковані дитячі іграшки, посуд, руки, молоко. У дифтерійні плівці, в крапельках слини та на різних предметах довкілля дифтерійні бактерії зберігають життєдіяльність до 15 діб, у воді та молоці – до 20 діб, а в пиловій фазі бактеріального аерозолю – до 6 місяців.

Однак вказаний додатковий механізм передачі збудника дифтерії спостерігається дуже рідко. У разі іншої локалізації збудника цієї інфекції (слизова оболонка ока, зовнішні статеві органи, шкіра) передача його може відбуватися через предмети побуту, перев’язний матеріал, руки та ін. У ділянці проникнення в тканини дифтерійні бактерії розмножуються і виділяють екзотоксин, що зумовлює виникнення спочатку катарального, а потім дифтерійного запалення та некрозу з утворенням фібринозних плівок. Головну роль у розвитку патогенезу, клінічних проявів та ускладнень з боку різних органів і систем при дифтерії відіграє екзотоксин. Інкубаційний період захворювання складає від 2 до 10 діб. Джерело інфекції – хвора людина з різними формами клінічного перебігу (від легких та важких токсичних форм) і бактеріоносії. Заразний період у хворих на дифтерію розпочинається з кінці періоду інкубації і триває протягом клінічного перебігу хвороби. Після одужання у тих, хто перехворів на дифтерію, формується реконвалесцентне носійство, яке може тривати від 2 тижнів до місяця.

Хронічне бактеріоносійство – від 6 місяців до кількох років. Також бактеріоносійство може бути у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні прояви були відсутні). Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання. Захворювання на дифтерію може мати такі прояви: біль у горлі; підвищена температура, лихоманка; набряк слизової оболонки ротоглотки; наліт на мигдаликах сірого кольору, осиплість голосу; набряк шиї; збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів. Виділяють різні форми захворювання: дифтерія носа, дифтерія глотки: найчастіша форма; дифтерія гортані й трахеї; дифтерія шкіри. Дифтерія може вражати також інші органи. Дифтерійний токсин може потрапити і в кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система.

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові. Щоб запобігти розповсюдженню хвороби потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення і санація бактеріоносіїв. Вакцинація є основним методом профілактики дифтерії, яка не тільки запобігає захворюваності, а й полегшує клінічний перебіг недуги. Вакцинація та ревакцинація дітей проводиться згідно з Національним календарем профілактичних щеплень:

– вакцинація проти дифтерії, правця та кашлюку проводяться за віком: у 2 місяці (перше щеплення), у 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення) та у 18 місяців (четверте щеплення). Для вакцинації дітей проти кашлюку на першому році життя можуть використовуватися вакцини, як з ацелюлярним (АаКДП), так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом;

– ревакцинація проти дифтерії та правця у 6 років здійснюється анатоксином дифтерійно-правцевим (АДП);

– останнє щеплення за Календарем діти отримують у 16 років анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (АДП-М).

Першу планову ревакцинацію дорослим за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацію через кожні 10 років для підтримки імунітету проти дифтерії та правця. Але на жаль, у той проміжок часу, останні 10 років мало хто робив ці щеплення кожні 10 років. Тому у нас зараз групою ризику є як дорослі, так і діти, які не щеплені, або щеплені з порушенням Календаря. При вирішені питання про щеплення дітей з порушенням Календаря сімейний лікар або лікар-педіатр повинен керуватися вимогами наказу МОЗ № 595 від 16 вересня 2011р. (у редакції наказу МОЗ від 11 серпня 2014 р. № 551). При виборі схеми вакцинації необхідно користуватися інструкцією виробника про застосування вакцини /анатоксину.

Дітям старше 7 років та дорослим, які раніше не були щеплені, або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово (мінімальний інтервал між дозами: 1–2-а дози – 1 місяць; 2–3-я дози – 6 місяців). Ревакцинація дітей віком 15–18 років, які отримують щеплення поза Календарем щеплень, здійснюються з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1 рік – 1,5 року не гарантує захист від інфікування та захворювання, але захворювання у правильно щеплених буде протікати набагато легше, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно проводити як вакцинацію, так і ревакцинацію. Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та веде до зниження захворюваності. Вакцинація відбувається в кабінетах щеплень лікувально-профілактичних закладів (безкоштовно). В Україні достатньо вакцини для всіх категорій населення. Щоб отримати щеплення, потрібно звернутися до сімейного лікаря, або до лікаря-терапевта та лікаря-педіатра.

Віра ТКАЧЕНКО,
завідувач Фастівського міжрайонного відділу
лабораторних досліджень ДУ «Київський ОЛЦ МОЗ України».

Tags: , , ,

Залишити відповідь