Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

САМОБУТНІСТЬ ТАЛАНТУ РОДИНИ ЧЕБОТАРУ – КАЛЕЙДОСКОП КРАСИ ТА ПІЗНАННЯ


Мистецтво ревниве: воно вимагає, щоб людина віддавалася йому повністю.
Мікеланджело.

Справжній художник – це людина, яка не уявляє собі життя без творчості. Про творчих, талановитих художників сім’ї Чеботару: Миколу, Тамару, Олексія та Андрія ми поведемо розповідь. 

Кожен прожитий день дарує художникам нові види пейзажів, нових людей, новий досвід, почуття, враження, наповнює творчою енергією. Микола Олексійович Чеботару народився у 1948 році в селянській родині на Одещині. Не одразу прийшов до думки, що він хоче стати художником. Час його кидав у вирій життя і лише в 24 роки вступив до художнього училища, яке закінчив з відзнакою. Працюючи викладачем дитячої художньої школи в Молдавії, вчив дітей і сам набирався досвіду, вдосконалюючи свою майстерність. Брав участь у виставках і проявив себе як молодий талановитий художник.

У 1979 році Микола Олексійович переїжджає до Севастополя. Саме тут розпочинається справжнє творче життя. Проте, найбільш продуктивним воно стає з 1987 року, коли Миколи Чеботару вступає до Спілки художників Севастополя. Живопис його імпресіоністичний. Чеботару працює в жанрах пейзажу, портрета та натюрморту. Чудовий кольорист і режисер композиції. У роботах художника багато кольору і світла. Подібно Творця Микола створює особливий простір в картинах, він увічнює забуту швидкоплинну стихію буття. В натюрмортах Майстра торжествує чистий живопис. Тут зміст відступає на задній план перед формою, лише натюрморт дає чисту художню насолоду.

Олексій Чеботару, старший син сім’ї художників, народився 13 жовтня 1981 року в місті Севастополі. У шкільні роки відвідував клас скрипки, мелодійність якої у майбутньому допоможе створювати неперевершені мелодії кольору та повітря. У 2001 році Олексій навчається у Кримському художньому училищі імені М.С. Самокиша і вже там, потрапивши в близьку йому за духом стихію, бере участь у всіляких міських і всеукраїнських виставках. По закінченню училища в 2006 році вступив до Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури в м. Києві. Перебуваючи на початку творчого шляху, Олексій, завдяки своїм батькам і викладачам, які не відійшли від традицій реалістичного живопису, дотримувався академічних правил письма. У той же час Олексій випробував себе в різних техніках. Колір – господар його полотен, природа – муза. Гра на скрипці дуже вплинула на формування чуттєвого сприйняття природи художника, усвідомлення чистоти її фарб, глибини тональних і світлотіньових градацій. Олексій, отримавши ступінь бакалавра образотворчого мистецтва, а надалі, навчаючись в майстерні станкового живопису у професора Гуріна В.І., перевівся в пейзажну майстерню до професора Забашти В.І. і його асистента Мельничук І., які вплинули на переосмислення живопису, а зокрема кольору. Наприкінці 2010 р. Олексій стає членом Національної Спілки Художників України. А в 2012р. з відзнакою закінчив Національну Академію образотворчих мистецтв і архітектури, отримавши ступінь спеціаліста. Олексій є учасником міжнародних виставок та пленерів. Його роботи знаходяться в приватних колекціях Україні та за кордоном.

Андрій Чеботару, молодший син, народився також у Севастополі, навчався в художній студії, пізніше – в Кримському художньому коледжі Самокиша Н.С. А згодом став студентом Національної академії мистецтв та архітектури у Києві. У цей період він все більше покращує свою майстерність і виводить своє мистецтво на новий рівень. Навчаючись у майстерні майстрів ландшафтів Забашта В.І. та Мельничук І.Ю., Андрій змінив палітру і оголосив себе яскравим та талановитим. Формування митця відбувалося під впливом таких видатних художників як Сезанн, Клод Моне, Ренуар, Густав Кайботт та ряду інших імпресіоністів, постімпресіоністів та експресіоністів. Бути схожим на них для Андрія Чеботару було великою честю, проте у нього сформувався власний стиль. У 2011 році Андрій Чеботару, будучи членом Національної спілки художників України, з особливим благоговінням та хвилюванням пише пейзажі України, Чорногорії, Хорватії, Італії та інших країн. Працює над створенням картин кримських міст, зокрема: Судак, Балаклава, Гурзуф та Севастополь. Його картини зачаровують різноманітністю та сміливістю композиційних рішень та поєднання кольорів. Він здатний дозволити собі будь-який творчий експеримент. Ось чому його роботи пізнавані з першого погляду. Пейзаж, натюрморт і портрет – три жанри, які представляються живописцю найбільш захоплюючими.

Тамара Віссаріонівна Чеботару народилася в Одеській області. Закінчила Одеський педагогічний інститут, факультет – художньо-графічний. Працюючи викладачем в ізостудії і художником-декоратором в культурному комплексі «Корабел» знаходила час для творчості – писала натюрморти різної тематики. Справжній «сюжет» її натюрмортів – колір. Колір згасає і спалахує, заспокоюється та вібрує, надає натюрморту особливе смислове і колірне забарвлення. Тамара Чеботару чудовий знавець своєї справи. Досконалість і професіоналізм присутній у кожній роботі художниці. Бездоганно витримані закони композиції створюють ефект легкості сприйняття зображення в цілому. Її натюрморти живуть особливим життям, що випромінює доброту, все те тепло і гармонію. Цілий каскад мазків яскравих, барвистих, старанно розкиданих на полотні створюють радісний щемливо душевний настрій і заспокійливу рівновагу.

Родина художників Чеботару талановиті та обдаровані Богом художники. Закохані у природу рідної України вони навіть не могли собі уявити, що берег Севастополя для них стане далеким та недосяжним. Саме час анексії Криму змусив родину Чеботару покинути кримські простори та переїхати до Київщини, в село Ситняки, в яке вони закохалися з першого погляду. Художники представляють свої роботи не лише у Києві, Львові, а й на міжнародних виставках Китаю, Арабських Еміратах, в інших країнах Європи. Часто презентують свою творчість на сільських святах в Ситняках, шкільних майстер-класах та зустрічах із односельцями.

РІЗНОПЛАНОВІСТЬ МАЙСТЕРНОСТІ ХУДОЖНИКІВ

Картини художника розкажуть про нього набагато більше, ніж могли би написати біографи.
Каміль Пісарро

Художник малює не те, що бачить, а те, що відчуває.
П. Пікассо

Існує помилкова думка, що художнику, який зображує природу, необов’язково добре малювати і компонувати, щоб стати пристойним або відмінним пейзажистом, досить мати кольористичний дар. Добре писати, тонко відчувати фарби природи – це багато, але ще не все. Для того щоб написати пейзаж-картину, потрібно вміти вільно користуватися всіма компонентами пейзажу. Малюнок повинен бути стверджувальним, єдиним і в той же час зробленим майстерно, легко.

Сім’я Чеботару – приклад того, як не тільки одне прізвище, але кожне ім’я має повноцінне, вагоме визнання не лише у нас в Україні, але й далеко за її межами. Художників родини Чеботару об’єднує жива, мінлива природа і робота на її пленерах. Вони пишуть реалістичний живопис, але манера у кожного своя: один – широко, другий – монохромно, пастеозно, а інший – щось середнє від усіх.

Микола Чеботару стверджує, що вчителем для нього завжди була і залишається матінкаприрода з її імпресивністю переливів фарб на тлі грайливого повітря на сонці. Працюючи над портретами Микола Олексійович, як художник-початківець, відчув смак не до «розвинутого соцреалізму», а до мудрого вишколу різноманітних європейських шкіл образотворчого мистецтва ХІХ-ХХ століть, які своєю сміливістю завжди відкривали стильові новації. Художник намагаюся зафіксувати всі переливи-принади олійними фарбами у своїх краєвидах, працюючи на пленері або поблизу маленької гірської річки Чорної, чи то в середньовічній аурі фортеці Каламіта в будь-яку пору року, або час від часу в натюрмортах та портретах. Стиль кримського живописця є сам по собі оригінальним і для багатьох художників-початківців може бути прикладом того, як самотужки відшукати власний стиль і спонукати свій зір до тих щедрот природи, що оточують мистця в повсякденному ритмі життя. Серія портретів, створених вуглем, сангіною чи соусом, є камерно-етюдними, адже вони виконані в кращих традиціях вітчизняного мистецтва малюнка львівської та київської шкіл. Більше того, висока поважність малюнка – портрета («Погляд», «Незнайомка») найчастіше увиразнюється з шляхетно піднесеною у трьохчвертному повороті головою, а романтизм погляду очей, що досягається завдяки плавким і спокійним лініям та тіням-плямам на малюнку, визначає подальші творчі пошуки портретних образів серед кола близьких по крові й духу людей, знайомих та друзів.

Серед олійних композицій 80-х років поціновувач таланту Миколи Чеботару віднайде не лише кримські краєвиди. У помаранчевій легкості колориту у творі «На березі Дунаю» (1978 р.) та в пишній зелені літа, що огорнула невеличку примхливу річку, яка віддзеркалюється у роботі «Вилково» (1979 р.), врівноважується любов майстра краєвидів до природи та людей. Саме з цих творів і починала з’являтися прозорість барв і гармонійне, філігранне поєднання кольорів. А олійна композиція «Околиця» (1980 р.) стала епіграфом до образотворчих мандрів Чеботару в царині українського образотворчого мистецтва. Його приваблює буйне розмаїття цвітіння весни в Криму («Кущ бузку з видом на бухту», 1992 р.; «Вид на Ведмежу гору» або «Ніжність», 2007 р.), романтизм багрянцю золотавої осені («В Соколиному», 2005 р.; «Осінні хмари», 2006 р.), замріяність прохолоди карпатського снігу («Ранок у Карпатах», 2008 р.) чи вранішні або вечірні промені, які верховодять об’ємними планами краєвидів таким чином, що гостроверхність тополь занурюється в дзеркальне плесо річки, ставу або озера («Перші промені», 2008 р.). У творчому доробку митця ніколи не зустрінеш повторів зимових, весняних, літніх або осінніх мотивів… І, що цікаво, ніколи не виникає відчуття одноманітності в його краєвидах. В кожен твір вкладено частку душі пейзажиста, тут розкрито щось  утаємничене, приховане в природі, щось занадто своєрідне для людського ока.

Постійною наснагою до художнього творення стало створення не тільки краєвидів, але й натюрмортів. Від краєвиду до краєвиду, від натюрморту до панорамного цвітіння червоного польового маку чи персиків – так створюється південний калейдоскоп краси природи Кримського півострова, щось таке, що можна озвучити лише фарбами та поезією («Весняний настрій», 2004; «Квітування маків», 2007). Вміло фіксуючи в кольорі найщиріші миті природи, Микола Чеботару з професійним хистом та майстерністю створив унікальну пленерну серію часу цвітіння ірисів. Тут його інтерпретації спалахів жовтого, світло-бузкового, білого та темно-коричневого можна порівняти з імпресіоністичними темносиніми та блакитними принадами Мане. Їх різнить хіба підхід до використання власної палітри та художньої мови. Якщо Едуард Мане концентрує увагу на розпливах кольорів архітектоніки самої квітки в час її пробудження та цвітіння під полудневим сонцем, то Микола Чеботару ретельно занотовує пензлем як пробудження, так і спалахи-буяння цвітіння ірисів, що вражають нас якоюсь особливою здатністю внутрішньо зосереджуватися у власних кольороформах, де легкі й ясні, спокійно-мрійливі, оптимістичні чи тужливі поліакорди ритму краси природи випромінюють щедродушність настрою саду. Саме тут образна живописна мова митця відображає його лагідну натуру, ліричну вдачу, безпосередність та щирість у творчості.

Жінка, яка пише квіти … Яка вона? Якою мовою говорить вона з нами, її сучасниками і глядачами її полотен? Жінка і квіти … Прекрасне і традиційне поєднання. Квітами зустрічають молоду маму, яка народила немовля; на побачення до дівчини поспішають з квітами; вся в квітах мріє про довге і щасливе життя наречена; мама з квітами простує до дітей на новосілля; коханий чоловік ніколи не забуде про красивий букет на день народження своєї супутниці життя. Найглибші інтимні почуття можна висловити мовою квітів. Згадайте тільки про булгаківську Маргариту з букетом жовтих квітів…

Для Тамари Чеботару характерна і своя колористична гама та особлива, тільки їй притаманна манера нанесення фарби на полотно: від плоских до опуклих мазків, що створює стереоскопічний ефект, що дозволяє глядачеві об’ємно сприймати зображення. «Чарівні окуляри» Тамари Віссаріонівни пасуватимуть практично всім, хто любить нашу рідну природу, любить блукати запашними полями і різнокольоровими луками, кого зачаровує простенький букет польових квітів і дух захоплює від величі троянд. Жінка, яка пише і дарує нам квіти здається, любляча і улюблена, терпляча і захоплена, добра і смілива, талановита і щедра. Саме такою є пані Тамара, яка постійно творить та обдаровує нас своїми новими витворами мистецтва.

Народжений в родині художників, відомих і талановитих севастопольських живописців Миколи і Тамари Чеботару, Олексій з дитинства занурювався в неосяжний світ мистецтва. Олексій Чеботару – прямий доказ того, що домогтися хорошого успіху можна тільки власною працею. Він достойний продовжувач справи своїх батьків. Пейзажист, реаліст по світовідчуттю, Олексій Чеботару говорить у своїх роботах мовою кольору. Осягаючи закони написання з натури, він збагачує стан побаченого звучними відтінками своєї палітри. На його полотнах ми спостерігаємо зображення дійсного світу у взаємодії з романтичною ноткою. Своєрідні за колоритом етюди відкривають очі глядачам на те, що немає межі можливостей для гри кольору в живописі. Його пленерні роботи виділяються своєю неповторністю, жвавістю. Адже картина, написана на пленері, неповторна: не буває однакових, повторюваних світанків, хмар, стану моря і повітря («Захід», «Відблиски на воді», «Хмари над горами», 2013 р.). У мотивах його гірських і морських пейзажів ми бачимо врівноважені композиції, в них простежується гармонія яскравих і приглушено-мінорних фарб. Автор іноді доповнює інтенсивними кольоровими акцентами, намагаючись вловити мелодику і ритм барвистих плям або на дахах будинків («Вуличка в Гурзуфі», 2012 р.), або на різнокольорових човниках («Човни в Гурзуфі», 2013 р.), або в кольоровому мерехтінні сонячної доріжки біля обрію моря («Відблиски на воді», 2013 р.), або в яскравому одязі осінніх дерев («Вид з гори Кішка», 2013 р.).

Виставка «36/12» – звіт творчого життя художника, років його життя. Підсумок першої третини життя. Різноманітність сюжетів картин, межа глибинного занурення світла і тіні – це відмінна риса творчості Олексія. Художник дуже точно передає на полотні образ природи, стан погоди і часу доби. У своєму живописі молодий художник виглядає дуже спокійним. Мазки на його етюдах не надто великі, і він несильно деталізує передній план. І небо, і землю він пише сміливо, часом великими мазками. Мабуть, один з найбільш важливих компонентів, створюючи людське щастя, це коли робота, яку ти робиш, приносить тобі радість і задоволення. Картини, написані художником Олексій Чеботару, який закоханий у свою професію, завжди випромінюють позитивну енергію. За досягнуті творчі успіхи в образотворчому мистецтві у 2011 році Олексій Чеботару був нагороджений Золотим Знаком і почесним Дипломом Міжнародного Фонду «Культурне надбання».

Андрій Чеботар – член Національної спілки художників України. Його картини зачаровують різноманітністю і сміливістю композиційних рішень, поєднанням кольору. Він здатний дозволити собі будьякий творчий експеримент. Саме тому його твори пізнавані з першого погляду. Контраст і гармонія колірних плям стає родзинкою його творчості. Вміє відтворювати кольором будь-які душевні інтонації: від ліричних пейзажів до сумбурних драматичних мотивів станів в природі, вміло зіштовхує між собою кольори, які майже неможливі поряд. На полотнах ніби відбувається вибух кольорових плям. Але йому вдається їх тримати в гармонії, вони доповнюють один одного і не впадають в строкатість. За допомогою кольору він відтворює будь-яку емоційну інтонацію: від ліричних пейзажів до хаотичних драматичних мелодій у станах природи. Андрій постійно відвідує пленери, намагається не пропустити жодного прояву природи, заходу, сходу, шторму, вітру,що пестить на заході сонцем моря, завжди знаходить натхнення для створення нових творів і продовжує шукати, досліджувати та експериментувати.

Протистояння у 2013–2014 роках на Майдані міста Києва дали новий поштовх Андрію створити цілу низку картин, присвячених тим тривожним дням та їх учасникам. Стан душі майданівців та і свої почуття художник передає через природу. В одному з інтерв’ю Андрій Чеботар говорить: «Я писав картини не про Майдан, а про людей, які безстрашно віддали своє життя за Батьківщину». «Енергія кольору», так називалася виставка братів Олексія та Андрія Чеботару, яка відбувалася 17–31 січня 2013 року у Галереї «N-Prospekt». Брати близькі по духу, але дуже різні по техніці та художній подачі своєї творчості. Олексій – представник класичної манери української школи живопису. Андрій – новатор, експериментатор, експресіоніст, який знаходиться в постійному розвитку.

Брати Чеботару – перші художники, які удостоєні персональної виставки на урядовому рівні в Чорногорії, проведеної у 2012 році разом з Міжнародним Фондом «Культурне надбання» і Консульством України і Чорногорії. Персональні виставки Андрія Чеботару відбулися у Російському національному економічному університеті ім. Г.В. Плеханова, м. Севастополь (2010 р.); м. Жабляк, Чорногорія та в галереї «Віз», м. Дніпропетровськ (2012 р.); Культурному центрі, м. Бар, Чорногорія та в галереї Торнабуоні, Венеція, Італія (2013 р.) та ін. містах.

З 2016 року діє постійна виставка Андрія Чеботару у Галереї Живопису на Андріївському узвозі, м. Київ. Художник приймає активну участь у пленерах, що проходили в Україні, Франції, Нідерландах, Італії, Іспанії, ОАЕ, Хорватії та в інших країнах світу. За високі досягнення в образотворчому мистецтві у 2010–2011 роках Андрій Чеботару нагороджений Золотою Медаллю «Лауреат», Золотим Знаком і почесними Дипломами Міжнародного Фонду «Культурне надбання». За утвердження міжнародного авторитету України, високий професіоналізм, вагомі творчі здобутки в образотворчому мистецтві, благодійну діяльність та вірність рицарським ідеалам 13 грудня 2015 році Андрія нагороджено Орденом Святого Станіслава IV ступеня. Роботи Андрія Чеботару представлені на виставках, в музеях та приватних колекціях України, Росії, ОАЕ, Франції, Великої Британії, Нідерландів, Бельгії, Китаю, Тайваню, США, Австралії, Чорногорії, Хорватії, Італії.

У майстрів кримського пензля завжди є прагнення до мистецького синтезу й поєднання кольорів, простору та психологічних аспектів людини і природи. Ось чому в олійних творах ми помічаємо постійний пошук злагоди у довкіллі. Живописці, знаходячись у лоні авторитетної кримської школи пейзажного мистецтва, співавтором якої вони є, й будучи художниками, що обожнюють пленерну красу, зрівноважують новосучасні течії вітчизняного образо-мислення зі щирою українською відвертістю у творчості, адже поділяють з іншими українськими мистцями специфічні риси етнокольору, етнопростору та етносвітла. І, разом із тим, сміливо експериментують з передовими набутками сучасних європейських стилів, у жодному разі не вдаючись до компіляції чи наслідування. Неповторна краса української природи від жарких степів Криму до величавих гір Карпат так полонить наші душі. Ніколи не померкнуть іскорки перлин краєвидів, не припинять зворушувати, хвилювати та надихати нас простори України.

У кожному куточку нашої Батьківщини ми можемо знайти цінний місцевий матеріал, з яким повинні познайомитись учні. Прикладом є досліджений нами творчий доробок художньої династії Чеботару з Криму. Любов до рідної землі, до Батьківщини – одне з найсвітліших почуттів, яке кожен із нас проносить крізь усе своє життя. Витоки патріотизму починаються там, де людина вперше усвідомила себе особистістю, де відчула красу і безмежжя рідного краю. Дійсно, наймиліша, найдорожча та земля, котра тебе зростила. І немає, мабуть, жодної людини, яка б не зберегла у своєму серці рідний куточок.

Микола, Тамара, Олексій та Андрій Чеботару мають свій творчий метод, працюють у різних техніках. Проте, їх об`єднує реалістичний погляд на світ, кольорове сприйняття дивовижної природи. Вони пишуть реалістичний живопис, але манера створення у кожного своя. Пейзаж, портрет, натюрморт – жанри в яких працюють художники. Всі члени родиниЧеботару є членами Національної спілки художників України. Роботи живописців постійно презентуються на виставках не лише в Україна, а й далеко за її межами. Наша земля багата талантами, треба тільки їх помічати та відкривати для себе. І тоді ще милішою й дорожчою стане рідний куточок землі, де ти народився, виріс, де пройшло твоє життя.

Катерина ЙОВЕНКО,
вчитель літератури Ситняківського НВО.

Tags: , , , , , , , , ,

Залишити відповідь