Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ТАКОЮ І МАЄ БУТИ ЛЮДИНА


Усі багатства віддали б на світі,
Аби Ви не покоїлись в граніті…

Ось і сорок днів минає, як Забуянську школу спіткала надзвичайно велика трагедія: смерть директора навчального закладу Кошмана Івана Євгеновича, висококваліфікованого педагога, компетентного керівника в шкільному колективі, господаря, який домігся немалих успіхів в організації навчально-виховної роботи у дорученій йому установі, історика, палкого патріота, дослідника подій минувшини рідного краю, дорогої усім людини…

Цих слів замало, щоб охопити коло діяльності Івана Євгеновича, висловити слова вдячності за його досягнення і заслуги перед жителями села Забуяння та сусідніх сіл. Не стане слів, аби відтворити біль утрати, але щодня проходиш коридорами школи – і розумієш: пусткою віє не лише від кабінету директора, ця пустка скрізь: по коридорах, у навчальних приміщеннях, учительській кімнаті, залах чи їдальні – усіх кутках та закутках, де досі працював і жив. Не лунають знайомі кроки, не чути мудрих порад, не сяють усміхнені очі, не чути сміху у відповідь на черговий його дотеп, не видніється поважна постать біля господарських будівель.

Немає…

Немає, та не віриться, бо не можна охопити свідомістю той факт, щоб отак раптово, без видимих попередніх ознак людина, яку за мить до цього ти бачив живою, раптом занедужала аж настільки, що не спроможні допомогти жодні лікарі. І ти, людино, що володієш силою-силенною знань та умінь, підкорила небо, землю, води, почуваєшся безпомічною комашкою перед замашною косою смерті. Не ублагаєш її і не відвернеш. Тож мовчки тамуєш біль, живеш і працюєш далі, відчуваєш надзвичайну потребу бути корисним, аби не підвести, не занедбати створене Іваном Євгеновичем, а доповнити чи, бодай, не розпорошити. А доглядати є що, бо не прожив цей чоловік життя безслідно. Сам дбав і від нас, педагогів, того вимагав.

Завзятий і мудрий… Не любив фальші, нещирості, пустослів’я. Простий і відвертий. Близький, аби підбадьорити, навчити. А витримки та непохитності йому не бракувало. Звідкись черпав ідеї, сили, невтомну наснагу для нових шкільних проектів. Усюди умів догледіти, докласти рук чи душі. Зручні меблі, зі смаком дібрані шпалери, плитка для підлоги, добре укомплектовані приміщення, світлі комфортні класи, різноманітні технічні засоби – супутники шкільних свят і буднів – усе це і багато чого іншого є результатом його намагань зробити школу сучасною. Онук заслуженого садівника України, Іван Євгенович Кошман створив навколо школи квітучий сад, учив школярів берегти кожне деревце, щоб осінньої пори обдаровувати всіх охочих смачними, соковитими плодами. Кілька років тому запропонував створити міні-парк із білокорих берізок та вічнозелених ялин. Нині там полюбляють відпочивати молоді мами зі своїми малюками, бо й для них розваг вистачає.

Зелень ялівцю та гордовиті туї, самшит та ялини – це ті насадження, для перевезення яких директор не шкодував навіть власного транспорту. Любив Іван Євгенович природу, шанував ліс і його дарунки. Може, це тому, що народився в мальовничому поліському краї, у селі Новошепеличі, виростав там і виховувався, щоб згодом після аварії на Чорнобильській АЕС у спогадах линути то в дні дитинства, то юності – на перші свої освітянські стежки. Цікаво, а якби було запитати, яку землю він вважає рідною? Не помилюся, мабуть, коли припущу, що саме забуянську, бо тільки безмежно любляча батьківщину людина може так багато уваги приділяти вивченню історії, дослідженню найважливіших моментів життя односельчан. Іван Євгенович і сам переймався, і учнів запалював.

Гуртом занурювались у простір історичних глибин, вивчали проблемні ситуації, захищали МАНівські роботи. Одна із таких робіт залишилася незавершеною. Багато працював на землі, любив вирощувати нові сорти картоплі. Не цурався доглядати за худобою (і як він тільки все встигав?!). Багато читав, перечитував історичну прозу та художні твори. Його часто можна було побачити із газеткою в руках. Приймав гостей, знаходив час для спілкування, для сім’ї, батьків, друзів, колег. Завжди обізнаний і прогресивно мислячий, веселий і щирий, бадьорий і молодий, натхненний і непосидючий. Таким і має бути керівник, такою і має бути Людина. Таким він і залишиться у нашій пам’яті.

Вічна Вам пам’ять, Іване Євгеновичу, дорога Людино!

Від імені педколективу школи
Наталія УКРАЇНЕЦЬ.

Tags: , , , , , ,

Залишити відповідь