Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

КАЛЕНДАР НЕБЕСНИЙ І ЗЕМНИЙ. ЖОВТЕНЬ – 2019


Другого осіннього місяця на наших широтах триватимуть стрімке скорочення світлої частини доби та одночасне подовження темної, тривалість якої у кінці жовтня збільшиться до 14 годин 10 хвилин. Характерне для цієї пори зростання хмарності посилюватиме й без того дедалі відчутніший брак сонячного світла і тепла.Місяць: у першій чверті – в ніч із суботи, 5-го, на неділю, 6 жовтня; повний – у ніч із неділі, 13-го, на понеділок, 14 жовтня; в останній чверті – у понеділок, 21 жовтня; новий – у ніч із неділі, 27-го, на понеділок, 28 жовтня. Із прадавніх доісторичних часів у людей домінувало непохитне переконання про сталість картини зоряного неба над головою, яке традиційно вважали символом незмінності та вічності.  Навіть представник когорти найвидатніших астрономів середньовіччя Тихо Браге, іменем котрого, до речі, названий один із найпомітніших і найкрасивіших місячних кратерів, світлі промені від якого у фазах, близьких до повні, простягаються мало не на всю видиму півкулю природного супутника Землі, свого часу писав: «З усіх філософських міркувань випливає, що у повітряних просторах небесного світу ніщо не змінюється, що небеса та небесні тіла не ростуть і не зменшуються, що вони не зазнають жодних змін ані за кількістю, ані за виглядом, ані за блиском, ані за будь-якими іншими властивостями, залишаючись незмінними роками».

У цю довершену картину, щоправда, не вписувалися так звані нові зорі, котрі час від часу спалахували на небозводі. Вони несподівано з’являлися ніби на порожньому місці, протягом кількох ночей ставали дедалі яскравішими, іноді сягаючи блиску найяскравіших планет, після чого поступово згасали і, здавалося, зникали назавжди. Подібне яскраве світило пощастило бачити у 1572 році в сузір’ї Кассіопеї й самому Тихо Браге. Однак їх воліли відносити до дивної категорії «зірок-гостей», продовжуючи не ставити під сумнів «недоторканну» небесну досконалість. Усвідомлення того, що зорям таки притаманно змінювати свій блиск, як і сам термін «змінна зоря», у європейській науці з’явилися всього 380 років тому, коли нідерландський учений Йоганн Фоккенс (Гольварда) відкрив періодичність зміни блиску зорі Міра (у перекладі з латини – «дивовижна»), котра знаходиться в сузір’ї Кит. Уперше її спостерігав за 43 роки до того німецький астроном Давид Фабрициус, одначе, простеживши, як вона, поступово тьмяніючи, стала недоступною для неозброєного ока, втратив до неї будь-який інтерес, вважаючи її черговою «зорею-гостею».

Цікаво, що 13 років потому Фабрициус отримав другий шанс стати першовідкривачем нового класу зір. Він знову бачив Міру, але йому так і не судилося правильно пояснити несподівану появу світила як спостереження однієї й тієї ж зорі, котра періодично змінює свою яскравість. Міра Кита через надвелику амплітуду зміни блиску та значну яскравість у його максимумі, під час якого вона інколи навіть може стати найблискучішим світилом свого сузір’я, є найдоступнішою для спостережень серед змінних зір. Поточного року її яскравість, період зміни якої становить близько одинадцяти місяців, сягне свого максимуму в кінці жовтня – на початку листопада, тобто у найсприятливіший час видимості Міри. Усім охочим для її ототожнення серед слабких світил одного з найбільших за «територією», проте доволі тьмяного сузір’я Кит, як орієнтиром варто скористатися блискучою білою зорею Фомальгаут («рот риби»), котра ближче до опівночі сяятиме низько над південною ділянкою небокраю.

На північний схід від Фомальгаута, на видимій відстані, приблизно рівній віддалі між крайніми світилами семизоряного «ковша» Великої Ведмедиці, міститься наступна в околі за яскравістю зоря Діфда, яку ще йменують Денеб Кейтос («хвіст кита»). Міра в максимумі блиску матиме вигляд наступного за яскравістю червонуватого світила, розташованого на такій же видимій відстані від Діфди у тому ж північно-східному напрямку.

60 років тому, 4 жовтня 1959-го, у другу річницю космічної ери, в колишньому Радянському Союзі було запущено космічний апарат «Луна-3» (спершу названий «третьою радянською космічною ракетою»), котрому вперше в історії вдалося сфотографувати приблизно дві третини невидимого із Землі зворотного боку Місяця.

7 жовтня перші з 17-ти кадрів за допомогою радіозв’язку були надіслані на Землю. Для прийому використовувалося спеціальне обладнання, встановлене на Південному березі Криму на горі Кошка. Якість отриманих зображень залишала бажати багато кращого, проте найконтрастніші з найкрупніших сфотографованих утворень місячної поверхні на них усе ж проявилися; при цьому головним відкриттям стала неочікувана майже цілковита відсутність на зворотному боці Місяця темних «морів». Для публікації більш-менш годилися лише шість кадрів, які після тривалого ретельного очищення від численних дефектів з’явилися у пресі 27 жовтня.

Увечері 23 жовтня Сонце перейде із зодіакального знака Терезів (Libra) у зодіакальний знак Скорпіона (Scorpius).

Володимир БЕЗУГЛИЙ,
аматор астрономії.

Tags: , ,

Залишити відповідь