Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ЧОРНОГОРОДКА У ХХ ст.


На початку XX ст. село Чорногородка входило до складу Веприківської волості Васильківського повіту і належало Чорногородському селянському товариству. Тут налічувалося 108 дворів, у яких мешкало 1539 осіб (759 чоловіків та 780 жінок). Основне заняття місцевих мешканців – хліборобство.

У Чорногородці було 1620,8 десятини землі (1473 десятини у володінні селян, 62 десятини – у володінні церкви, 85,80 десятини – інших станів). Вся земля оброблялася за трипільною системою.

У 1900 р. в селі були два водяні млини, вітряк, три лавки, дві кузні, каменоломня, державна винна лавка, православна церква та церковно-приходська школа. Школа в Чорногородці заснована ще у 1860 р. настоятелем місцевої Іоанно-Богословської церкви священиком о. Олексієм Гиричем. У 1901 р. завідувати школою став священик о. Євгеній Шулькевич. До Чорногородки він прибув уже досвідченим настоятелем літнього віку, маючи чимало нагород – набедреник, скуфію, камілавку тощо. За його керівництва школа зростала. Останнім дореволюційним наставником місцевого парафіяльного навчального закладу був священик о. Христофор Шулькевич – син попереднього настоятеля місцевого приходу. За його наставництва школа переживала різні часи, хоча народжуваність в тогочасній Чорногородці була на належному рівні, число учнів в ній змінювалося нерівномірно: то зростало, то зменшувалося. Втім, її наставник був ще зовсім молодим і його служіння випало на непрості часи революцій та війн. З нагород о. Христофор мав лише набедреник. Певний час школа не мала свого приміщення і перебувала у власній оселі наставників. Проте, довго так тривати не могло, оскільки учні не поміщалися в не особливо розкішних житлових приміщеннях священика та дяка. Миряни стали орендувати селянські хати, де можна було б розмістити більшу кількість дітей, проте на будівництво окремого шкільного будинку так і не зважилися. Останні дореволюційні роки школа перебувала в оселі місцевого мешканця селянина М. Шведа. Матеріальне утримання школи повільно, проте вірно зростало – станом на 1914 р. миряни асигнували на шкільні потреби 100 крб від усієї громади, а Київська єпархіальна училищна рада надсилала ще 360 крб. Помітно зростала і чисельність школярів. Станом на 1900 р. у школі навчалося 55 хлопчиків та 3 дівчинки. А в 1902 р. їх було вже відповідно 68 та 8 осіб. Це чимала цифра, якщо врахувати, що мова йде лише про єдиний в однокласній школі перший клас. У революційні та воєнні роки число учнів часом скорочувалася. Наприклад, в перший рік І світової війни (1914 р.) в школі навчалося 60 першокласників та 10 першокласниць.

У 1914 р. розпочалася Перша світова війна. Більшість чоловічого населення Чорногородки були призвані до лав армії. На жаль, не всі повернулися додому живими. На полі бою загинули: Григорій Федорович (29 вересня 1914 р.), Мирон Зателін (3 жовтня 1914 р.), Пилип Куличенко (3 жовтня 1914 р.), Микита Гончаренко (13 жовтня 1914 р.), Павло Федорович (13 жовтня 1914 р.), Михайло Дюденко (16 лютого 1915 р.), Микита Гончаров (26 квітня 1915 р.). До полону потрапили: Павло Семенюк, Петро Цимбалюк, Сергій Гуденко, Іван Гарченко, Міна Безпаленко, Іван Луценко, Григорій Луценко, Григорій Вороневич, Трохим Ємелянов. Повернулися додому, але з пораненнями: Семен Логвиненко, Роман Пічаренко, Кузьма Дюденко, Григорій Луценко, Тимофій Ніколаєнко, Федор Сисенко, Макар Федорович, Іосиф Пономаренко, Федор Скопненко, Павло Рожанський, Олександр Калмець, Максим Швед, Федір Харченко, Микола Єгоров, Макар Логвиненко, Петро Гончаренко, Осип Гончаренко, Гнат Назаренко, Іван Назаренко, Артем Іванченко, Семен Луценко, Трохим Ніколаєнко, Петро Олійник, Роман Сазонов, Юхим Костенко, Андрій Ружанський, Роман Гончаренко, Хома Єфименко, Григорій Ізубенко, Андрій Гончаренко, Полікарп Гончаренко, Василь Харченко, Онуфрій Логвиненко, Василь Пархоменко, Дмитро Мирошниченко.

На жаль, до цього часу про події визвольних змагань в Чорногородці нічого не відомо. Ми лише можемо стверджувати, що як і по всій Макарівщині, так і Чорногородці в період 1917–1922 рр. вони постійно змінювалися.

У 1919 р. Чорногородка увійшла до складу Білоцерківського повіту. У 1920 р. в Чорногородці на деякий час укріпилася радянська влада. Було створено комітет незаможних селян, який найперше поділив землю в селі. Остаточно радянська влада закріпиться в селі у 1922 р. Того ж року у Чорногородці було створено комсомольську організацію.

У 1923 р. внаслідок адміністративної реформи 14 повітів Київської губернії були замінені на 7 округів. У результаті Чорногородка з Білоцерківського повіту передана до Бишівського району Київського округу. У 1925 р. Чорногородка входить до складу Бишівського району. У ній налічується 2494 мешканці (село Чорногородка – 2375, Чорногородська ферма – 119). У 1926 р. до складу Чорногородської сільської ради входять: село Чорногородка (2232 мешканці) та хутір Чорногородська ферма (159 осіб). У 1927 р. розпочинається будівництво нової школи. Зводиться вона з каменю, який возили з сільського гранкар’єру підводами.

Навчання у новому приміщенні школи почалось у 1930 р. Директором став Аврам Нюрнберг. В школі було холодно. Груби опалювалися глицею і торфом. Електрики не було, світили гасниками. Навчалися у дві зміни. В 1930 р. до першого класу пішло 90 дітей, яких розділили на три класи. До 1941 р. директорами школи були: Ананій Онопрієнко, Іван Юрченко, Є. Василевський, Панас Кулібаба.  У 1929 р. в Чорногородці розпочинається колективізація. Перший колгосп називався «Сіяч», головою був Панчук. За спогадами Ольги Гончаренко, колективізація розпочалася восени. Всю зиму селяни звозили сільськогосподарський реманент, приводили коней, волів, корів. Селяни не хотіли вступати до колгоспу, боялися нового господарювання, думали, що це послано не Богом, а якась диявольська сила руйнує споконвічний селянський уклад. Яків Мірошниченко згадує, що селяни вагалися, і часто було так, що на один день знесуть збіжжя, а на другий – заберуть. Домця Ізубенко згадує: розставатися зі своїм добром було важко, бо діставалося воно з праці, поту, кривавих мозолів. Усе забирали. Сіяти не було чим. Приносили з дому посівний матеріал, відриваючи від себе, від своїх дітей. Податки були великі. Здається, що тільки й робили на ті податки. А хто не хотів вступати до колгоспу, тих відносили до куркулів, і виселяли з села. У 1930 р. був розкуркулений Сидір Самійленко, у 1932 р. – Панас Коваль, Федір Терещенко та Степан Юхименко. 12 березня 1930 р. на 3 роки виселення за межі України засуджені Петро Терещенко та Федір Шалан. Також у цей час з села було вислано родину Новицьких, їхній будинок і досі стоїть у селі. Загалом під час колективізації розкуркулили 5 селянських родин.

Одним з наслідків примусової колективізації став Голодомор 1932–1933 рр. Не оминув він і Чорногородку. Для виконання нереально завищених планів хлібозаготівлі восени та взимку 1932 р. була створена спеціальна бригада з активістів села на чолі з Петром Дюденком. За свідченнями очевидців П. Дюденко особисто заганяв голки під нігті і допитував: «Скажи, куркуль, де закопав зерно?!», хоч його й не було, бо все забрали. У «злісних саботажників» розбирали навіть хати. На території Чорногородки до Голодомору було 116 дворів та проживало 513 осіб, а після Голодомору при тій же кількості дворів населення зменшилось до 313 осіб. Кількість загиблих від голоду, за свідченнями очевидців, – близько 200 осіб, встановлено прізвища лише 81-го жителя села, померлого від голоду. Про страшний рік Марія Логвиненко згадує: «У голодовку колгосп організував притулок для дітей. Називали їх безпритульними. Я варила їм їсти. І так вижила. А перед цим мені було дуже важко. Щоб поїсти, продала все: золоті сережки, рушники, міняла майно на макуху й цибулю. Пам’ятаю, ледве вийшла на дорогу з тарілками, щоб їх комусь продати. І сіла ні жива, ні мертва. Іде якийсь чоловік дорогою і каже: «Вже готова. Немає гірше, як їсточки хочеться».

У 1936 р. в селі було два колгоспи – «Комінтерну» та ім. Котовського. У 1938 р. їх об’єднали в один – колгосп ім. Калініна. У 1937 р. в Чорногородці розпочалося викриття «ворогів народу». У березні 1937 р. Григорія Логвиненка було засуджено на 3 роки позбавлення волі, у листопаді 1937 р. Андрія Блощаневича засуджено до розстрілу, а Якова Недзельського до 10 років позбавлення волі, у березні 1938 р. Григорій Бурковський позбавлений волі на 3 роки. У 1930-х роках радянською владою у Чорногородці була закрита церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, збудована ще у 1784 р. Частину будівлі церкви разом із дзвіницею та куполами було зруйновано і перебудовано під сільський клуб.

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Частина чоловічого населення Чорногородки пішла на фронт. А вже 22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Досить швидко частини вермахту дійшли до Чорногородки. 11 липня 1941 р. село було окуповане. Але ще перед самим приходом окупантів у селі відбулося покарання «ворогів народу». 7 липня 1941 р. до розстрілу були засуджені Яків Висоцький, Пилип Гончаренко та Федір Куштенко. Що стало причиною такого жорстокого покарання, ми зможемо дізнатися лише з архівно-слідчих справ цих людей. Уже зараз розпочато їхній пошук у Галузевому державному архіві СБ України. Разом з німцями до Бишівського району прийшла похідна група ОУН (м). У липні 1941 р. на території району створено націоналістичну організацію. До її складу увійшов сільський староста Чорногородки Андрій Терещенко (1901 р. н.), який згодом був заарештований німцями. Подальша його доля невідома.

17 липня до Чорногородки випадково потрапили 4 радянських солдат. Місцевий мешканець повідомив про це німців і двох було розстріляно, а двом вдалося втекти. У приміщенні школи нові господарі влаштували комендатуру. Оскільки роботи у селі не було, то гітлерівці починають пропонувати мешканцям їхати на заробітки до Німеччини. При цьому вони обіцяють, що будуть забезпечувати всім необхідним родину остарбайтера, що залишилась у Чорногородці. Але досить швидко добровільний виїзд перетворився на примусовий. Загалом за роки окупації німці з Чорногородки вивезли 31 особу. З них – 12 не повернулися: Настя Рудкевич, Лідія Луценко, Іван Дюденко, Валентина Стовбуненко, Костя Луценко, Надія Коваль, Роман Коваль, Макар Іванченко, Олександр Наумов, Олександра Козієнко, Володимир Скопненко, Степан Олійник.

У Державному архіві Київської області збереглася довідка Чорногородської сільської управи, підписана Андрієм Терещенком. У ній зазначено, що родині Луки Шульженка, який у 1942 р. добровільно поїхав на роботи до Німеччини, виплачено за квітень 1943 р. 3 крб. Постійно завдавали шкоди окупантам у Чорногородці партизани. 11 лютого 1942 р. німці заарештували 15 мешканців села за допомогу партизанам, але всім їм вдалося втекти. 5 травня 1943 р. в Чорногородці було створено партизанський загін, керівниками якого стали Андрій Луценко та Костянтин Луценко. До партизанів відразу пішло вісім мешканців Чорногородки. Усього 12 жителів села були в партизанах, у тому числі – голова колгоспу Микола Юхименко та вчителька Ольга Назаренко. 25 травня 1943 р. партизани влаштували засідку німецькій машині. Двоє гітлерівців було вбито, а машину партизани забрали собі.

7 липня 1943 р. партизани спалили міст в Чорногородці. 28 липня 1943 р. гітлерівці арештували за допомогу партизанам Федора Луценка, його тримали у в’язниці. В листопаді 1943 р. йому вдалося втекти. 12 вересня 1943 р. партизани зруйнували відновлений німцями міст у Чорногородці. 3 жовтня 1943 р. партизани вступили в бій з німцями. У бою двох гітлерівців було вбито, а 16 чоловік взято в полон. Через десять днів німці прийшли з новими силами, щоб помститися партизанам. Окупанти розстріляли трьох мешканців: Романа Мороза, Андрія Стовбуненка, Палажку Юхименко і забрали з села 210 голів великої рогатої худоби. Наступного дня поліцаї під керівництвом мешканця Соснівки спалили в Чорногородці три житлових будинки та 6 колгоспних споруд. 15 жовтня 1943 р. німці забрали на примусові роботи до Німеччини 22 мешканців Чорногородки, але у Фастові всім їм вдалося втекти. 20 жовтня 1943 р. німцями були заарештовані Іван Луценко, Максим Шкоденко, Тихон Кіщенко. Яків Мірошниченко та Марко Омелянович змогли втекти в ліс та уникнути арешту. Подальша доля затриманих невідома.

8 листопада 1943 р. гітлерівці були вигнані з Чорногородки. Розпочинається відбудова села. 172 жителі не повернулися з полів Другої світової війни. В пам’ять про них височить у Чорногородці пам’ятник з викарбуваними іменами полеглих в бою односельців.

За відвагу в боях орден Червоної Зірки отримали Петро Швед, Іван Харченко; орден Слави III ст. – Іван Каїмець, Костянтин Козієнко. Багато жителів нагороджено орденом Вітчизняної війни І та II ст. Гордість села – Микола Дюденко нагороджений орденами Слави ІІІ та ІІ ст. і Вітчизняної війни І ст. У роки війни він був у полковій розвідці при штабі Леніградського фронту, де очолював розвідгрупу з 8 осіб. Загинув у жовтні 1944 р. Похований у Латвії.

У листопаді 1944 р. відновила свою роботу Чорногородська сільська рада. У післявоєнний період її очолювали: Іван Луценко, Дмитро Луценко, Ганна Старинець, Іван Дюденко, Володимир Каїмець, Т. Приходько, Олексій Сажай, Антоніна Скопненко. Відразу після вигнання гітлерівців відновив свою роботу колгосп імені Калініна. У лютому 1969 р. колгосп було об’єднано з Яблунівським колгоспом в радгосп імені Котовського. У квітні 1989 р. радгосп роз’єднано і в Чорногородці утворено радгосп «Ірпінський».

До 1958 р. людям за працю в колгоспі писали трудодні, а потім за них видавали просо, гречку та кукурудзу. Для чоловіків був встановлений мінімум 240–250 трудоднів, для жінок – 120–130. Якщо за рік не виробляв мінімуму, не отримував рік стажу. У Чорногородському колгоспі вирощували пшеницю, жито, горох, згодом льон. Тваринництво було невеликим, адже приміщень для корів майже не було. Крім того, доїти та прибирати за тваринами доводилося вручну.

У листопаді 1943 р. відновила свою роботу Чорногородська школа. Директорами школи після війни були: Алла Абрамович, Степан Рудич, Василь Молебний, Федора Микитенко, Петро Швед, Єфросинія Мороз, Микола Петренко, Антоніна Ілюхіна, Леонід Коломієць, Віктор Юхименко. З 1988 р. директором школи працює Олександр Батрак. У 1947 р. школу реорганізували в середню. У 1949 р. школа стала семирічною. У ній навчалося 335 дітей, працювало 8 гуртків: драматичний, літературний, співочий, балетний, історико-географічний, юних авіамоделістів, юннатів, фізико-математичний.

З 1959 р. – школа восьмирічна, з 1989 р. – неповна середня. У 1959 р. в школі створили домровий і духовий оркестр. Його учасники займали призові місця на олімпіадах з художньої самодіяльності. У 1963 р. в Чорногородці відкрили поштове відділення. Розташували його у звичайній хаті. А крім того, що листоноші розносили пошту по хатах, вони ще й мали самостійно протоплювати приміщення.

До 1963 р. місцеві мешканці користувалися послугами пошти в Яблунівці. Періодику, посилки, листи з Бишева в Яблунівку возили конем, а в Чорногородку доводилося нести пішки. Влітку користувалися велосипедом. Згодом при пошті відкрили «Ощадкасу». Таким чином, начальник пошти одночасно був і касиром. Начальниками Чорногородського відділення були: Іван Яценко, Єфросинія Віденко та Валентина Каїмець. Оскільки періодики місцеві мешканці виписували на той час багато, то у Чорногородці працювало дві листоноші. Довгий час листоношами працювали Анастасія Рудкевич, Єфросинія Віденко, Галина Скопненко, Єфросинія Лозниця. Також у Чорногородці гордяться тим, що в 1956 р. у них в селі побував Василь Симоненко, відомий український поет. На той момент студент Симоненко приїжджав до родини свого товариша-студента Каліхевича. Про перебування поета в Чорногородці свідчить дружній шарж на поета Миколу Сома з позначенням «03.IV. 1956 р., Чорногородка» вміщений у збірці Симоненка «У твоєму імені живу».

29 серпня 1962 р. в с. Чорногородка знято з реєстрації церковну православну общину та знесено церковне приміщення. У 1966 р. населення Чорногородки становило 1240 осіб. У селі були: фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, школа, Будинок культури на 300 місць, бібліотека (10 тисяч книг), відділення зв’язку.

У 1970 р. населення Чорногородки – 1111 осіб. У селі діяли школа, Будинок культури, бібліотека. У 1985 р. в селі відкрили нове приміщення сільського магазину.

У 1991 р. до Чорногородки переселили жителів с. Стеблі Поліського району. Це село знаходилося недалеко від ЧАЕС. Але радянський уряд навіть і не думав людей вивозити. Навпаки, село за 1986–1990 рр. газифікували, асфальтували і лише у 1991 р. розпочали евакуацію. У 1991 р. було проголошено незалежність України і в житті Чорногородки розпочалася нова сторінка історії. Але це вже тема іншої статті.

к.і.н. Віталій ГЕДЗ,
директор Макарівського районного історико-краєзнавчого музею,
адміністратор кампанії «Пам’ять Нації».

Дякую за надання цінної інформації Чорногородській сільській раді.

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь