Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Олександра АНТОНЮК: «ВЕЛИКА ПОВАГА ДО ТИХ ХЛОПЦІВ, ЯКІ ВИЇЖДЖАЮТЬ НА ПОЖЕЖІ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ В ЛІКВІДАЦІЇ ПОЖЕЖІ – ЦЕ НАДЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ, СМІЛИВІ ЛЮДИ!»


17 вересня відзначають День рятівника. Напередодні професійного свята «М.в.» вирішили поспілкуватись з незвичайною людиною, яка працює в Макарівському РС ГУ ДСНС України в Київській області – провідним інспектором, старшим лейтенантом Олександрою Антонюк.

– Пані Олександро, розкажіть про себе. Де навчались, який ВНЗ закінчували?

– Закінчила Київський університет права, юридичний факультет за спеціальністю «Суд. Прокуратура. Адвокатура.». Трохи не та спеціальність, де наразі працюю. Також, паралельно навчалась на військовій кафедрі в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Тому завдяки саме цьому університету я і потрапила в ДСНС. Що стосується вибору роботи, то це не я її вибирала, це вона мене обрала!

– Як це трапилось?

– Моя мама працює в Бородянській селищній раді. Одного разу вона показувала фото своїм співробітникам і каже, що ось моя Сашка складала Присягу. А в цей час до мами заходить начальник загону ДСНС, почув і каже: «А хто там у Вас такий Сашка? Нам якраз треба молодий офіцер!». Він думав, що це хлопець. А мати каже, що ні, в мене дочка і що вам не підійде, на що він відповів, що шукають і працівника у відділ кадрів і що потрібна дівчина, і якщо в неї є офіцерське звання Збройних сил України, ми можемо її атестувати та надати звання в службі цивільного захисту. Ось так я, випадково, і опинилась на роботі у 8-му Бородянському загоні ДПРЗ (Державний пожежно-рятівний загін – ред.). Познайомилась з майбутнім чоловіком на роботі: на той час він був начальником караулу в смт Бородянка. Пізніше його призначили на посаду начальника, а ще пізніше, коли я вийшла з декретної відпустки на роботу, то мені не можна було працювати з чоловіком в Бородянці в пожежній частині, оскільки це був би конфлікт інтересів і це заборонено Законодавством України. В мене був вибір між Ірпінем, Києвом та Макарівським районом. Обрала Макарів! Оскільки, працюючи в Бородянці на посаді кадровика, більшість рятівників з Макарівщини я знала особисто, частину з них приймала на роботу, відправляла у відпустку і т.д.

– На якій посаді зараз Ви працюєте?

– Провідний інспектор Макарівського районного сектору, а до цього я була фахівцем з персоналу 8-ої ДПРЗ.

– Що входить до Ваших обов’язків, повноваження? Чи можете з перевіркою заходити на будь-яке підприємство в районі?

– На будь-яке підприємство заходити не можемо, нема наразі таких повноважень. Ми є орган з функціями контролю та нагляду. Ми запобігаємо виникненню пожеж. Для прикладу: у нас є рятівники, які безпосередньо працюють над ліквідацією пожежі, а ми працюємо саме над запобіганням пожеж. Ми перевіряємо не тільки приватні підприємства, а й органи влади, дитячі садочки, школи, Будинки культури, приміщення селищних та сільських рад, церкви і т.д. На пасхальні свята перевірили 38 церков у районі.

– Як ставиться Ваша сім’я до того, що Ви обрали професію рятівника?

– Якщо брати до уваги мою сім’ю, то мій син більше сприймає свого батька, мого чоловіка, як рятівника, хоча нещодавно почав і мене сприймати як рятівника. Що ж стосується ставлення мого чоловіка до роботи, то ми з ним познайомились на цій роботі і в нас не було конфлікту. Він розуміє, що я працюю в чоловічому колективі, а в Макарівському районі серед чоловіків працює лише чотири жінки! То в нього ставлення до цього спокійне, він звик, тим більш він їх всіх знає і його це заспокоює.

– Чи берете Ви участь безпосередньо в ліквідації пожеж?

– Я ж не рятую, в мене немає посвідчення керівника ліквідації пожежі і я безпосередньо брати участь в цьому не можу. Навіть, якщо трапляються випадки, ми не маємо права, ми можемо бути поруч, можемо працювати з власниками будинків, складаємо акти про пожежу, а особисто брати участь у ліквідації пожежі ми не можемо, немає відповідного допуску.

– Під час інспектування підприємств та установ чи траплялись кумедні ситуації?

– Звичайно! Останні півроку були насичені перевірками! І один з таких періодів був під час виборів, коли ми перевіряли всі ДВК. Деякі з них ми перевіряли по кілька разів! Було багато цікавих ситуацій, не кожен керівник підприємства чи установи готовий був бачити інспектора жіночої статі! Один випадок був такий, що керівник підприємства був дуже невдоволений, розповідав, що в нього все добре, що все так, як має бути, штрафів платити не буду! А потім зупинився, подивився на мене та й каже: «От я на тебе дивлюсь, а ти така гарна, що аж штраф хочеться заплатити!». Заплатив! Перед цим ми по всьому об’єкті ходили, він показував всі електрощити, вогнегасники, плани та схеми евакуації! Були такі ситуації! А деякі навіть запитували: «Як взагалі жінка може бути інспектором? Таке можливо?». А ще розповідали рятівники про випадок, коли приїжджають на пожежу, а біля воріт стоїть власник з сокирою і кричить: «Я не хочу, щоб ви гасили пожежу! Хай горить! Це моя хата!»… Бувають веселі ситуації!

– Під час інспектування чи на багатьох підприємствах або установах є порушення? Взагалі, яка ситуація з цим у Макарівському районі?

– Приватні підприємства більше дбають про свою безпеку, про свою власність і тому вони гроші вкладають у безпеку. Звичайно, більше порушень і недоліків у органах влади та структур, що до них відносяться: дитячі садочки, школи і т.д. Сумно усвідомлювати, що це, наприклад, школа, де навчаються діти, і не дай, Боже, щось трапиться… А там причина в елементарному: не встигли перезаправити вогнегасники. Наразі відділ освіти активніше взявся за ліквідацію цих недоліків майже в усіх школах Макарівського району: вогнегасники перезаправлені, але є й таке питання як відсутність пожежної сигналізації. Звичайно, вартість її не з дешевих! Хоча це дуже корисна і необхідна річ. Для прикладу, нещодавно був випадок, коли в одному з магазинів спрацювала сигналізація, пожежники приїхали вчасно, загасили пожежу і навіть збитків власнику вдалося уникнути. Також можна згадати і сільські ради, не в усіх є фінансова можливість: зробити замір опору ізоляції, поставити блискавкозахист на будівлі, тощо. Хоча не можу не згадати одну школу в районі, де є і блискавкозахист, і замір опору ізоляції, і є навіть пожежна сигналізація, яка обслуговується! Багато залежить від бажання самих керівників шкіл та інших закладів. Ось, наприклад, яка є церква в с. Плахтянка: підлога з підігрівом, є пожежна сигналізація і все інше – все, як має бути! Церкві допомагає місцеве підприємство.

– Питання не зовсім до Вас, але скажіть, наскільки оперативно реагують пожежники на виклик?

– Є час за який машина має доїхати від тривожного сигналу, тобто від того моменту коли диспетчер отримав інформацію. Він натискає кнопку тривожного сигналу, який чує вся частина, і вже від цього моменту хлопці збираються за 50–60 секунд і виїжджають!

– Пані Олександро, розкажіть про своє ставлення до такої професії, як рятівник та до того, що Ви працюєте в пожежній частині?

– Скажу відверто, мене гордість просто розпирає! Мені так приємно працювати з рятівниками, приємно від однієї думки, що ти працюєш з людьми, які рятують життя, які допомагають людям, запобігають страшним наслідкам, що можуть трапитись під час пожежі. Чесно, дуже приємно. Давно думаю над тим, щоб написати статтю про нашу пожежну частину, про роботу пожежників. У мене велика повага безпосередньо до тих хлопців, що виїжджають на пожежі, беруть участь в ліквідації пожежі – це надзвичайні люди, сміливі люди! Згадую, коли працювала кадровиком і як до мене приходили люди влаштовуватись на роботу, котрі рвали на собі сорочку і казали, що ми такі герої, не боїмося вогню, і в воду можемо! А потім при першій пожежі – ой, у нас маленька дитина…, не можемо так ризикувати своїм життям, здоров’ям…, хто буде наших дітей годувати в разі чого…

Тому, пожежниками, скоріше за все, народжуються, а не стають! Це не професія, це спосіб життя! І вони цим живуть. Заступають хлопці на зміну і вони, як сім’я, це один колектив. Вони собі їсти готують, у них постійно якась робота є, сплять в одному караульному приміщенні. В робочу зміну стають сім’єю. Крім того, пожежну сирену я чую кожного дня і ось, коли її чую, я завмираю, потім підхожу до вікна, де видно, як хлопці на авто виїжджають. Це моторошні моменти, моменти хвилювання… Мені приємно йти з роботи, з такого місця, де працюю поруч з рятівниками. Можливо в майбутньому я і зміню місце роботи і професію, але на даний момент ця служба – це дуже достойна робота! Що ж стосується рятівників, то мені приємно з ними працювати, кожного знаю поіменно, знаю, як вони працюють на пожежах, скільки разів вони виїжджають на виклики. Це словами не передати, в цьому колективі треба попрацювати, цим треба жити, щоб зрозуміти. На жаль, останнім часом, держава мало приділяє уваги потребам нашої служби, адже хлопці ризикують, іноді працюють у жахливих умовах і вони максимально не забезпечені бойовим одягом та відповідним інвентарем.

– Розкажіть, чи доводилось Вам спілкуватись з людьми, які постраждали внаслідок пожежі чи постраждало їхнє майно?

– Доводилось працювати з такими людьми. Це свого роду психологічна допомога. Після пожежі люди приходять до нас, ми їм складаємо акти про пожежу, про збитки. Люди приходять в різному емоційному стані, або взагалі щойно з пожежі з відповідним запахом горілого. І для того, щоб людині дати зрозуміти, що саме головне – це життя людини, що всі живі і здорові, що ніхто не потрапив до лікарні, що все обійшлось, то в такому разі потрібно бути трохи психологом. Насправді ніякі речі, достаток в будинку – не варті вашого життя та життя близьких! Намагаємось людям про це сказати, донести до них цю інформацію.

– Постраждалі від пожежі люди задоволені діями рятівників?

– Коли заповнюємо акт про пожежу, запитуємо – чи нема в людей зауважень до роботи пожежників і, як правило, люди завжди тільки вдячні. Хоча бувають і такі люди, які кажуть, що до них довго їхали. Дивлюсь інформацію – виклик надійшов у 6 хвилин, а в 10 чи 12 вже автомобіль був на місці пожежі.

– Звичайно, минуло 4–6 хвилин – це не так багато, а якщо потрібно проїхати ще два села, крім того, що люди в нас не такі організовані, як в Європі і не завжди дають проїзд пожежним автомобілям?

– Ми відслідковуємо кожну хвилину – керівник гасіння пожежі передає все в чіткому часі. Ми бачимо реальну ситуацію. Інколи чуємо і нарікання від людей: «Приїхали – води мало. Гідранта пожежного в нас у селі нема. Машина поїхала на ставок заправитись водою та ще й там застряли …». Скажу, не без цього! На жаль, у нас район не дуже забезпечений пожежними гідрантами, особливо в селах. Але деяким селам пощастило, у них є природні водоймища – ставки. Ми також розуміємо і людей, коли вони знаходяться в стресовому стані, в цьому жахітті, коли вони бачать як горить їхній будинок, майно чи худоба…Але підкреслюю, що діяльність рятівників, перш за все, спрямована на рятування людського життя! Рятівники повністю віддаються своїй роботі.

– Привітаєте колег напередодні Дня рятівника?

Звичайно! Нагода буде 17 вересня для урочистих вітань. Що ж до привітання, то бажаю хлопцям терпіння і віри в те, що в майбутньому зміни будуть тільки на краще. Вони в це вірять, вони працюють, підписують контракти, і я в це вірю. Звичайно, бажаю, щоб у кожного було благополуччя, щоб у їхніх сім’ях ніколи не знали горя, щоб їхні жінки та діти не бачили сліз, щоб вони берегли себе. І, як казав колись мій сусідський хлопчик: «Коли бачиш пожежну машину то вслід треба їм казати: «Хай вас Бог береже!». Тож бажаю, щоб вони були завжди з янголом-охоронцем, який буде їх оберігати на роботі під час пожеж і щоб у них було все добре!

Спілкувався Максим КРАВЧЕНЯ.

Tags: , , , ,

Залишити відповідь