Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

КАЛЕНДАР НЕБЕСНИЙ І ЗЕМНИЙ. ВЕРЕСЕНЬ – 2019


Перший місяць осені вирівнює тривалість світлої та темної частин доби, адже саме у вересні сонячний диск, переходячи з Північної небесної півкулі у Південну, опиняється на умовній лінії небесного екватора. Поточного року це станеться 23 числа, на яке й припадає осіннє рівнодення.

Спостерігаючи цієї доби схід та захід денного світила, для кожної місцевості можна безпомилково визначити відповідні точки горизонту, котрі Сонце, до речі, позначає лише двічі на рік.

Місяць: у першій чверті – в п’ятницю, 6 вересня; повний – у суботу, 14 вересня; в останній чверті – у неділю, 22 вересня; новий – у ніч із суботи, 28-го, на неділю, 29 вересня.

Як відомо, Сонце є головним космічним тілом у нашій планетній системі, котре, власне, й визначає все її існування. Воно безперебійно постачає нашій планеті світло та тепло, чим забезпечує існування на ній життя. З фізичної точки зору Сонце являє собою велетенську сяючу газову кулю, таку ж, якими є всі зорі, котрі ми можемо бачити на ясному нічному небозводі. Ця куля – природний термоядерний реактор, який упродовж мільярдів років «переварює» власну речовину. Людство зуміло відтворити сонячну реакцію, але поки що не навчилося керувати нею. Вона знайома нам у некерованій формі: реакція перетворення водню в гелій відбувається при вибуху водневої бомби. «Згоряння» водню на денному світилі йде зі швидкістю близько 5 мільйонів тонн за секунду, проте його тамтешніх колосальних запасів для стабільної роботи сонячного реактора вистачить ще принаймні на 5 мільярдів років. Показово, що якщо загальний велетенський потік енергії Сонця перерахувати на одиницю маси денного світила, то він несподівано виявиться співставним із потоком енергії, яку випромінює… купа звичайного
прілого листя.

Як свідчать найновіші геологічні дослідження, достовірні ознаки існування живих організмів на нашій планеті (разом із достовірними слідами води у рідкому стані) зустрічаються в породах віком майже 4 мільярди років. Разом із тим відомо, що переважна більшість живих істот може нормально функціонувати лише в достатньо вузькому температурному інтервалі: у найхолодніших зонах Арктики та Антарктики, як і в центральній частині найспекотнішої пустелі Сахара, життя практично відсутнє. Ці факти, а також моделювання еволюції атмосфери Землі, які показують, що пересічна температура поверхні нашої планети протягом усього часу існування на ній життя напевно не опускалася нижче плюс 6 і не перевищувала плюс 45 градусів за Цельсієм (нині – плюс 15), наводять на думку про високу стабільність потоку сонячного тепла упродовж мільярдів років. Тим цікавішими є висновки сучасних теорій зоряної еволюції, котрі стверджують, що світність Сонця за той же період часу повинна була поступово збільшитися як мінімум на третину (і продовжить зростати у майбутньому). Вочевидь, збереженню прийнятного для живих організмів температурного режиму на поверхні Землі сприяла кардинальна зміна складу її атмосфери, в якій вуглекислий газ та метан, котрі, ніби ковдра, добре утримуючи тепло, зігрівали планету за низької світності Сонця, поступово майже повністю замістили азот із киснем, які  подібних властивостей не мають. Винуватцями такої метаморфози стали прадавні фотосинтезуючі організми, котрі, наситивши атмосферу киснем, тим самим створили умови для подальшого розвитку життя аж до найвищих його форм.

З початком вересня до нас приходить календарна осінь, проте цього місяця завдяки швидкому скороченню світлового дня нас не поспішають полишати літні зоряні візерунки – неодмінні супутники ще свіжих у пам’яті ясних теплих ночей найромантичнішої пори року. З потемнінням безхмарного вечірнього небосхилу високо у південній його половині першими з’являтимуться яскраві зорі «великого літнього трикутника»: поблизу зеніту блискучіша Вега та дещо тьмяніший Денеб, а ближче до південного небокраю – Альтаїр. У цей же час над західною ділянкою горизонту стоятиме приблизно такого ж, як і у Веги, блиску зоря Арктур, жовтогарячий колір якого зазвичай помічають навіть спостерігачі-початківці. Звечора неподалік південно-західної частини небокраю перебуватиме знайома літня пара яскравих планет – Юпітер та розташований ліворуч нього тьмяніший Сатурн.

Попри те, що блиск обох значно ослаб, вони залишатимуться найяскравішими зореподібними світилами своєї частини небесного склепіння, причому Юпітер – навіть усього небозводу. Протягом ночі просто над головою стелитиметься широка світла туманна смуга Чумацького Шляху. Звечора на її тлі можна бачити найкрасивіші групи зір серед виокремлених нашими пращурами. Це, передусім, Хрест, вершину якого позначає Денеб (нині сузір’я Лебедя), південніше нього – Дівка з відрами (або Дівка воду несе), тепер це «очолюване» Альтаїром сузір’я Орла, а на північний схід від Денеба – зигзагоподібне п’ятизір’я Борона (Кассіопея). У першій половині дня 23 вересня Сонце перейде із зодіакального знака Діви (Virgo) у зодіакальний знак Терезів (Libra).

Володимир БЕЗУГЛИЙ,
аматор астрономії.

Tags: , , ,

Залишити відповідь