Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ІСТОРІЯ СЕЛА МАКОВИЩЕ


На 1900 р. у Маковищі налічувалося 76 дворів, у яких мешкало 442 особи (234 чоловіків та 208 жінок). Село належало Марії Булацел і Власу Авраменку. Основне заняття місцевих мешканців – хліборобство. У Маковищі було 1 729 десятин землі (1 182 десятин поміщицьких та 547 десятин селянських). 
І поміщицька, і селянська земля оброблялася за трипільною системою. На початку ХХ ст. у селі знаходилися школа грамоти (нижчий тип парафіяльної школи – В.Г.), гуральня з 10 робітниками, яка належала В. Авраменку, водяний млин з одним робітником. Школа у Маковищі була відкрита у 1895 р. Станом на 1900 р. миряни виділяли на її утримання 45 крб, однак про кількість учнів інформація відсутня. З 1906 р. школа була поглинута державною міністерською школою, котра перед самою Першою світовою війною стала двокласною.

У 1912 р. на гуральні № 6 працювало дев’ять осіб, а господарем був Дмитро Камінський. За даними 1913 р. Дмитру Камінському у с. Маковище належало 345 десятин землі. У 1914 р. розпочалася Перша світова війна. Значна частина чоловіків села пішли на фронт. На жаль, не всі з них повернулися живими. На полі бою загинули Потап Мельник (червень 1916 р.), Андрій Хавченко (липень 1917 р.), Іван Шевченко, Василь Макаренко (вересень 1916 р.), Зиновій Кондратенко (березень 1915 р.). Повернулися до дому з війни, але з пораненнями: Степан Терещук, Василь Терещук, Федір Сарас, Петро Подлісний, Макар Лихаченко, Лука Євтушенко, Михайло Євтушенко, Андрій Денисенко, Петро Мельник, Іван Змієнко, Максим Підлісний, Іван Живаго, Іван Шевченко. Також до полону потрапив Іван Ральчук. Подальша його доля невідома. У січні 1918 р. в Маковищі було здійснено спробу встановити радянську владу. Проте це було зроблено не відразу. Досить часто у селі, як і по всій Макарівщині, змінювалися господарі. Так, у 1919 р. поблизу Маковища відбувся бій між більшовиками та денікінськими військами.

І лише на початку 1920-х рр. радянська влада остаточно утвердилася в с. Маковище. Майже відразу у 1920 р. тут створено комнезам і трудову сільськогосподарську артіль. У 1926 р. в Маковищах мешкало 670 осіб., а у 1927 р. – 646 осіб. У 1928 р. в Маковищах розпочинається колективізація. Було створено колгосп «1-ше Серпня». Проте селяни негативно зустріли цей процес, та їх почали насильно зганяти до колгоспу. А хто відмовлявся, того розкуркулювали. Так, у 1932 р. постраждав В. Рясненко. Як і в усій Україні, одним з наслідків колективізації у Маковищі став Голодомор 1932–1933 рр.

Про голод в селі згадує Г. Кондратенко: «Мені було 12 років, але голод я пам’ятаю добре. Тоді забирали все в колгосп. Ми віддали коня і все, що мали, а згодом – і насіння, що було. Їсти стало нічого. На полях виривали бур’ян, сушили, терли і пекли млинці».

Н. Терещук зазначає: «Ми ходили по полю, збирали гнилу картоплю і пекли млинці».

О. Ральчук доповнює: «Мого дівера як засудили, то й понині не відаємо, де він. Того ж року була введена смертна кара за розкрадання колгоспної власності. Це підняло нову хвилю підозр, доносів. Голод навіть рідних робив чужими».

І дійсно, в селі були подвірні обшуки з конфіскацією, – крім хліба, будь-яких запасів їжі – сухарів, картоплі, сала, солінь, фруктового сушіння тощо, заготовлених селянами до нового врожаю. Конфіскація подавалася як кара за «куркульський саботаж» хлібозаготівель. Фактично ж, це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянських сімей. Внаслідок усіх цих дій в селі померло 160 осіб. До речі, Маковище – одне з небагатьох сіл на мешканців якого в архіві вдалося знайти дані про дату і причину смерті у період 1932–1933 рр. Після голоду накотилася хвиля репресій. Суспільство все глибше опускалося у прірву страху, відчаю, моральної деградації. Заарештованих піддавали тортурам. У 1937–1938 рр. засуджені до різних мір покарання, як вороги народу, чотири мешканці села. Наприкінці 1930-х рр. до складу Маковищанської сільської ради було включено хутір Вишеград.

22 червня 1941 р. гітлерівська війська перетнули радянські кордони, розпочалася німецько-радянська війна. Перші місяці боїв для Червоної армії були невдалими. Радянська влада починає шукати винних у поразках серед військовослужбовців нижчих ланок. Так, у грудні 1941 р. був засуджений на 10 років позбавлення волі мешканець Маковищ Я. Веселий. Досить швидко бої докотилися до кордонів Макарівщини. 11 липня 1941 р. Маковище було окуповане нацистами. Як вказують очевидці подій, боїв поблизу села у липні 1941 р. не було.

З усіх сіл Макарівщини саме про період окупації с. Маковище зберігся найбільший масив архівних документів. Вони зберігаються у Державному архіві Київської області. За гітлерівським адміністративним поділом у Маковищах створено сільську управу, що безпосередньо була в підпорядкуванні Макарівської райуправи. Очолював управу староста Хавченко. Незважаючи на обіцянки скасувати радянську колгоспну систему, гітлерівці не розформували місцевий колгосп «1-ше Серпня». За планами нацистів колгоспники мали постачати молоко та картоплю. Молоко возили на зливний пункт, що розташовувався на маслозаводі у Макарові. Картоплю здавали на пункт прийому у Ситняках. У перші дні свого панування гітлерівці наказали всю працюючу колгоспну техніку звезти на подвір’я МТС в Калинівці.

З архівних документів відомо, що у жовтні 1941 р. в Маковищі розпочала роботу школа. Крім того, протягом усього періоду окупації працювала місцева лікарня. А в грудні 1941 р. у ній народилося троє дітей (1 хлопчик та 2 дівчинки). Але жодного прізвища вчителя чи лікаря в архівних документах не збереглося. Однак, значно більше гітлерівцям потрібні були робочі руки в Третьому райху. У січні 1942 р. до Німеччини відправлений перший ешелон з добровольцями. Але коли з чужини почали надходити листи зі справжнім описом умов роботи, то добровольці зникли. Розпочинається примусове відправлення. За період окупації з с. Маковище до Райху відправлено 51 особу. Згідно з архівними документами закатованих та розстріляних гітлерівцями в с. Маковище не було. 7 листопада 1943 р. в с. Маковище увійшли частини Червоної армії. 2 вересня 1945 р. закінчилася Друга світова війна. За її період загинуло 122 мешканці села, а 46 за проявлені мужність та героїзм були нагороджені орденами й медалями.

Після завершення війни у селі йде повним ходом відбудова. Досить швидко поновлює роботу колгосп «1-ше Серпня». У 1950 р. він увійде до складу колгоспу ім. Калініна с. Гавронщина. 12 червня 1952 р. колгоспи знову буде роз’єднано. У 1961 р. радгосп став відділком дослідного господарства «Копилово». У червні 1983 р. у с. Маковище було утворено радгосп «Київський». 30 листопада 1952 р. у с. Маковище відкрили новий клуб.

18 серпня 1954 р. у с. Маковище було ліквідовано сільську раду, а село увійшло до складу Гавронщинської сільської ради. 9 листопада 1959 р. с. Маковище передано до складу Копилівської сільської ради. І лише в 1990 р. відновлено Маковищанську сільську раду.

У серпні 1977 р. у с. Маковище було закрито початкову школу.

У 1986 р. мешканці с. Маковище прийняли у себе переселенців із зони Чорнобильської АЕС. Було побудовано 70 будинків Новобузькою МПМК – 1, тресту «Агропромбуд-2» та 31 будинок – управлінням капітального будівництва облдержадміністрації. Частину будинків передали вчителям, лікарям, інженерам, працівникам культури та ін.

9 грудня 1988 р. в с. Маковище введено в експлуатацію дитячий садок на 125 місць. Після проголошення Україною незалежності в с. Маковище відбулися значні зміни. Але про це піде мова у іншій статті.

к.і.н. Віталій ГЕДЗ,
директор Макарівського районного
історико-краєзнавчого музею,
адміністратор кампанії «Пам’ять Нації».

Tags: , , , , , , ,

Залишити відповідь