Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

КАЛЕНДАР НЕБЕСНИЙ І ЗЕМНИЙ. СЕРПЕНЬ – 2019


Третій за ліком місяць літа зазвичай щедрий не лише на численні дари землі, але й на безхмарне небо – своєрідну сцену, на якій удень домінує переважно лагідне Сонце, а вночі на тлі хитромудрих зоряних візерунків та величної сріблястої смуги Чумацького Шляху розігрують свої одвічні «вистави» Місяць із яскравими планетами. Неодмінною окрасою ясних серпневих ночей є також стрімкі «зорі, що падають» – метеори, що, ніби стріли, час від часу безшумно пронизують небесне склепіння. Поточного року їх найбільше очікується 13 серпня; щоправда, спостереженням заважатиме яскраве місячне світло.

Місяць:
новий – у четвер, 1 серпня; в першій чверті – у середу, 7 серпня; повний – у четвер, 15 серпня; в останній чверті – у п’ятницю, 23 серпня; знову новий – у п’ятницю, 30 серпня.

Із п’ятірки видимих неозброєним оком планет цьогорічного завершального місяця літа доступними для спостережень будуть три. Найяскравіший серед усіх зореподібних світил небосхилу велет Юпітер кожного ясного вечора стоятиме низько над південнозахідною ділянкою горизонту, за яку ховатиметься на початку серпня близько середини ночі, а в кінці – до опівночі. Блиск «царя планет» упродовж місяця помітно слабшатиме, адже просторова віддаль до нього «зусиллями» Землі, котра набагато швидше мчить своєю навколосонячною орбітою, тепер швидко збільшуватиметься. Варте уваги видовище спостерігатиметься у першій половині ночі з 9-го на 10 серпня: неподалік золотавого Юпітера розташується щербатий диск Місяця.

В той же час ліворуч найбільшої планети Сонячної системи, низько над південним небокраєм, у вигляді наступного за яскравістю зореподібного світила міститиметься майже удвічі більш далекий Сатурн. Із тієї ж причини, що й у Юпітера, його блиск протягом серпня також поступово зменшуватиметься. Ховатиметься за обрій Сатурн у другій половині ночі, приблизно через дві години після «царя планет». Загальновідомою окрасою Сатурна є розташовані у площині його екватора пласкі яскраві кільця, ширина яких сумірна з розмірами самої планети. Ознаки їхнього існування запримітив ще у 1610 році піонер небесних телескопічних спостережень італієць Галілео Галілей, одначе для остаточних висновків потужності його оптичного засобу не вистачило.

Першим же про відкриття кільця планети, котре йому здавалося суцільним, 360 років тому сповістив нідерландський учений Християн Гюйгенс, який використовував найдосконаліший для свого часу телескоп. Тепер відомо, що кільця Сатурна складаються з незліченної кількості фрагментів розміром від пилинок до брил діаметром у кілька десятків метрів, котрі обертаються навколо планети подібно до супутників. Матеріал цих фрагментів – лише трохи забруднений водяний лід та сніг, що й обумовлює їхню високу відбивну здатність. До недавнього часу без обґрунтованої відповіді залишалося питання про вік кілець. Прихильники класичної точки зору стверджували, що екзотичне оточення Сатурна являє собою залишки «первинної» матерії, з якої близько чотирьох із половиною мільярдів років тому утворилися планети зі своїми супутниками. Однак сумніви в цьому міцніють: точні розрахунки показують, що за подібні велетенські проміжки часу кільця неминуче мали якщо не зникнути повністю, то принаймні розрідитися настільки, що стали б невидимими із Землі навіть у потужні телескопи – левову частку їхньої речовини поглинув би Сатурн, а решта залишила б сферу тяжіння планети. Та й найновіші дослідження свідчать, що матеріал кілець дійсно безперервно випадає на Сатурн, причому з такою інтенсивністю, що за її збереження вони можуть повістю зникнути «всього» через 100 мільйонів років.

Непевний натяк на можливість кардинальної зміни вигляду планетних кілець протягом дуже коротких проміжків часу з’явився з несподіваного боку. 230 років тому англійський астроном Вільям Гершель замалював за 8 років до того відкриту ним наступну за віддаленістю від Сонця планету Уран, зобразив навколо неї кільце і додав: «Кільце коротке, не таке, як у Сатурна».
Астрономи вважають цей запис помилкою, адже побачити кільця Урана в їх нинішньому непоказному вигляді – нечисленні, дуже темні та вузькі – Гершель достеменно не міг. Однак ось що дивує: кільце він зобразив у тому ж ракурсі і на тому місці, як воно дійсно мало розташовуватися на той час…

У другій десятиденці серпня, приблизно за годину з чвертю – 45 хвилин до сходу Сонця, низько над північно-східною ділянкою обрію на тлі ранкової заграви можна буде побачити «невловиму» планету Меркурій, котра матиме вигляд найяскравішого зореподібного світила своєї ділянки небозводу. При цьому найсприятливішою для пошуків планети має бути п’ятиденка з 13-го по 17 серпня.

Близько середини дня 23 серпня Сонце перейде із зодіакального знака Лева (Leo) у зодіакальний знак Діви (Virgo).

Володимир Безуглий,
аматор астрономії.

Tags: ,

Залишити відповідь